Канін Олександр Гнатович

Канін Олександр Гнатович
рос. Канин Александр Игнатьевич
Народився	24 листопада (6 грудня) 1877 Саратов, Російська імперія
Помер	3 листопада 1953(1953-11-03) (75 років) Рязань, РРФСР, СРСР
Поховання	Лазаревське кладовищеd
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	актор театру, театральний режисер, театральний педагог
Вчителі	Немирович-Данченко Володимир Іванович
Заклад	Студія на Поварськійd, Ашгабатський державний російський драматичний театр імені Олександра Пушкінаd, Пензенський обласний драматичний театр імені Анатолія Луначарськогоd, Самарський академічний театр драми імені Максима Горькогоd, Воронезький драматичний театр імені Михайла Кольцоваd, Курський державний драматичний театр імені Олександра Пушкіна, Курганський державний театр драмиd, Державний російський драматичний театр імені Миколи Бестужеваd, Великолуцький драматичний театрd і Рязанський державний обласний театр драми
Партія	ВКП(б)
Нагороди

Олександр Гнатович Ка́нін (рос. Александр Игнатьевич Канин; 6 грудня 1877, Саратов — 3 листопада 1953, Рязань) — російський радянський театральний актор, театральний режисер та театральний педагог. Уповноважений Всеросійського театрального товариства РРФСР по Курській області з 5 лютого 1937 року по 1941 рік. Заслужений артист РРФСР з 1926 року; лауреат Сталінської премії за 1951 рік.

Життєпис

Народився 24 листопада [6 грудня] 1877(18771206) року в місті Саратові (нині Російська Федерація). 1904 року закінчив школу Московського художнього театру, де навчався у класі Володимира Немировича-Данченка.

Після закінчення навчання працював у Тифлісі у трупі під керівництвом Всеволода Мейєргольда, де вперше виступив як режисер. У 1905—1906 роках — актор Студії на Поварській в Москві, яку очолювали Костянтин Станіславський та Всеволод Мейєргольд. Упродовж 1908—1917 років працював у театрах Воронежа, Ростова-на-Дону, Таганрога, Самари, Казані, Оренбурга, Іркутська, Одеси, Астрахані.

З 1917 року — в Саратові, де у 1920 році при Саратовському театрі імені Карла Маркса організував молодіжну трупу (поставив «Зорі» Еміля Верхарна та інші вистави).

Був художнім керівником:

• у 1927—1929 роках — Ашгабатського російського театру;
• у 1929—1930 роках — Пензенського драматичного театру;
• у 1930—1931 роках — Самарського театру драми;
• у 1931—1934 роках — Воронезького театру драми;
• у 1934—1941 роках — Курського драматичного театру;
• у 1941—1943 роках — Енгельського драматичного театру;
• у 1943—1946 роках — Курганського театру драми;
• у 1946—1947 роках — Російського драматичного театру в Улан-Уде;
• у 1947—1948 роках — Великолуцького драматичного театру.

З 1948 року — головний режисер Рязанського театру драми.

Вів педагогічну роботу. Був організатором та викладачем театральних студій Саратова, Києва, Самари, Пензи, Воронежа, Курська (Курській студії присвоєне його ім'я).

Надгробний пам'ятник.

Помер у Рязані 3 листопада 1953 року, де і похований на Лазаревському кладовищі.

Творчість

Основне місце у творчості митця займала робота над драматургією Максима Горького. Здійснив постановки багатьох його п'єс, виконуючи у багатьох виставах головні ролі. Зокрема поставив вистави «Васса Железнова» (перший варіант 1910, Таганрог; 1935, Курськ), «Єгор Буличов та інші» (1933, Воронеж; 1946, Улан-Уде). У сезоні 1907—1908 років у Костромі поставив «Міщани» і зіграв роль Безсеменова. Пізніше неодноразово повертався до цієї п'єси. Серед робіт:

• постановки: «Любов Ярова» Костянтина Треньова (сезон 1926—1927, Саратов); «Остання жертва» Олександра Островського (1948, Рязань);
• ролі: Фірс, Ферапонт («Вишневий сад», «Три сестри» Антона Чехова); Старий кухар («Плоди освіти» Льва Толстого); Осип («Ревізор» Миколи Гоголя); Луп Клешнін («Цар Федір Іоаннович» Олексія Толстого).

На Курській сцені поставив понад 70 вистав, серед них:

• «Ми житимемо!» Бориса Лавреньова (1934);
• «Міщани» Максима Горького (1934);
• «Аристократи» Миколи Погодіна (1935);
• «Бійці» Бориса Ромашова (1935);
• «Любов Ярова» Костянтина Треньова (1935);
• «Платон Кречет» Олександра Корнійчука (1934—1935);
• «Ревізор» Миколи Гоголя (1934—1935);
• «Васса Железнова» Максима Горького (1935—1936);
• «Анна Кареніна» за Львом Толстим, інсценування Н. Волкова (1936);
• «Діти сонця» Максима Горького (1936—1937);
• «На дні» Максима Горького (1937);
• «Благання про життя» Жака Деваля (1935—1937);
• «Гроза» Олександра Островського (1935—1936);
• «Діти Ванюшина» Сергія Найденова (1937—1938);
• «Людина з рушницею» Миколи Погодіна (1937);
• «Розлом» Бориса Лавреньова (1937);
• «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра ​​ (1937—1938);
• «Кремлівські куранти» Миколи Погодіна (1938);
• «Емма Боварі» Гюстава Флобера (1938);
• «Наклеп» Миколи Вірти (1938—1939);
• «Кубанці» А. Сулебетова (1938—1939);
• «Нерівний шлюб» Олександра Шапошникоав (1938—1939);
• «Чекісти» Михайла Козакова (1938—1939);
• «Сестри Федорови» Гната Назарова (1939—1940);
• «Овід» за Етель Ліліан Войнич (1940).

Література

• Юр. З. Канин, Александр Игнатьевич // Театральная энциклопедия / Главный редактор: П. А. Марков. — Москва : Государственное научное издательство «Советская энциклопедия», 1963. — Т. II Гловацкий—Кетупакис. — Ствп. 1115—1116. (рос.);
• Канин Александр Игнатьевич // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).