Карась Петро Прокопович
| Карась Петро Прокопович | |
|---|---|
| Народився | 8 січня 1938 Коханівка, Полонський район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 16 серпня 2019 (81 рік) Хмельницький, Україна |
| Діяльність | журналіст |
| Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка |
| Нагороди |  |
Петро́ Проко́пович Кара́сь (8 січня 1938, село Коханівка, нині Полонського району Хмельницької області — 16 серпня 2019, Хмельницький) — український поет. Член Національної спілки письменників України (від 1969 року). Заслужений журналіст України (1997).
Петро Карась народився у родині колгоспника. Закінчив семирічку та Славутське педагогічне училище. У 1956—1960 роках був студентом факультету жураністики Київського університету. З четвертого курсу пішов працювати до редакції обласної газети «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті») в Хмельницькому. 1961 року закінчив університет заочно.
1962 року став членом КПРС. 1974 року в Києві закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України.
У «Радянському Поділлі» працював завідувачем відділу культури та шкіл. Був редактором обласної молодіжної газети «Корчагінець» (Хмельницький).
Був головою секції Хмельницького обласного товариства інвалідів.
Помер 16 серпня 2019 р.
З першими поезіями виступив у районній газеті в Славуті, коли ще навчався в педагогічному училищі. 1965 року дебютував поетичною збіркою «Озаріння». 1967 року побачила світ друга збірка віршів поета — «Два крила». Далі вийшли збірки «Червонозем» (1972), «За правом — жить!» (1985), «Колиска», «Соломія», «Жінка», «Вибране», «Кардіограма», «Соната подільської осені», «Небо і земля», «Часу вічний чар», «Високе причастя», «Житечка жменя», «Серце підказало…», «Сон-трава», «Ромен цвіте», «Мазепа», «Будьмо гонорові!», «Невозводи», «Ти — божественна!», «Спасибі!», книга вибраного «Свята моя любов».
Автор художньо-документальних нарисів «Хмельниччина» (1975), «Ударна ланка» (Львів: Каменяр, 1985) — про Героя Соціалістичної Праці, ланкового механізаторів колгоспу «Іскра» Хмельницької області М. М. Янчука, повісті «Викликаю вогонь», роману «Буремний Буг».
На вірші Карася композитори написали низку пісень («Вкраїно, матінко моя», «Дві троянди», «Гуляйполе», «Віват, Хмельницький!» та інші). Окремі твори перекладено російською, болгарською мовами.
Лауреат обласних літературних премій «Корчагінець» та імені Микити Годованця, Хмельницької міської премії імені Богдана Хмельницького.
4 грудня 1997 року за самовіддану працю, активну гуманістичну і громадську діяльність надано звання «Заслужений журналіст України».
- Карась П. П. Соломія: вірші та поема / П. П. Карась. — Хмельницький: Подільські вісті, 1998. — 102 с.
- Карась П. П. Спасибі! : поезії / П. П. Карась. — Хмельницький: Евріка, 2005. — 496 с.
- Бурбела В. А. Карась Петро Прокопович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 411—412.
- Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 176.
- Письменники Радянської України : бібліографічний довідник / упоряд.: О. В. Килимник, О. І. Петровський. — К. : Радянський письменник, 1976. — 416 с. — С. 136—137.
- Письменники України : довідник / упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська. — Дніпропетровськ : ВПОП «Дніпро», 1996. — 397 с. — ISBN 5-7707-9062-8. — С. 115.
- Літературна Хмельниччина XX століття: Хрестоматія. — Хмельницький, 2005. — С. 349—357.
- Ільницький М. Сім соло поетичного хору // Літературна Україна. — 1965. — 19 листопада.
- Антонюк В. Папороть цвіте // Жовтень. — 1968. — № 8.
- Дем'янчук Г. У лісі словеснім. 1. Обвугленим серцем // Літературна Україна. — 1973. — 23 лютого.
- Мачківський М. Петрові Карасю — 50 // Літературна Україна. — 1989. — 9 лютого.
- Літератори Поділля. Карась Петро Прокопович [Архівовано 19 лютого 2017 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |