Карл-Ганс Люнгерсгаузен

Карл-Ганс Люнгерсгаузен
Карл-Ганс Люнгерсгаузен
Народився	20 липня 1886 ; Дармштадт, Німецький Райх
Помер	27 грудня 1975 (89 років); Гамбург, ФРН
Країна	Німецька імперія
Діяльність	офіцер, військовослужбовець
Учасник	Перша світова війна
Військове звання	Генерал-лейтенант
Нагороди	Нарукавна стрічка «Африка» Нагрудний знак «За танкову атаку»
	; ; ;

Карл-Ганс Люнгерсгаузен (нім. Carl-Hans Lungershausen; 20 липня 1896, Дармштадт — 27 грудня 1975, Гамбург) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант вермахту. Кавалер Німецького хреста в золоті.

Біографія

Після початку Першої світової війни 4 серпня 1914 року вступив у 24-й драгунський полк. З 18 червня 1915 року — офіцер для доручень у штабі полку. З 5 травня 1916 року — командир кулеметного взводу свого полку. З 16 травня 1920 року служив у штабі заміни 8, з 1 квітня 1924 року — в 3-му (Лангензальца), з 1 травня 1927 року — в 4-му (Лангензальца), з 1 травня 1928 року — в 6-му (Ерфурт), з 1 травня 1929 року — знову в 3-му ескадроні 16-го кінного полку, з 1 жовтня 1929 року — в штабі 6-ї дивізії (Мюнстер). З 1 жовтня 1931 року — командир навчального ескадрону 11-го кінного полку (Олау). З 1 жовтня 1932 року служив у штабі 3-ї кавалерійської дивізії (Веймар), з 1 грудня 1933 року — в штабі кавалерійського корпусу (Берлін), з 1 жовтня 1934 року — в 15-му кінному полку (Падерборн), з 15 вересня 1935 року — в Генштабі 3-го службового управління сухопутних військ (Оппельн). З 1 січня 1936 року — командир 1-го дивізіону 8-го кавалерійського полку.

З 26 серпня 1939 року — командир 18-го розвідувального дивізіону 18-ї піхотної дивізії. З 20 жовтня 1939 року — ад'ютант Генштабу групи армій «B». 18 жовтня 1940 року відправлений у командний резерв ОКГ. З 1 червня 1941 року — командир 7-го стрілецького полку 7-ї танкової дивізії, з 1 травня 1942 року — 7-ї стрілецької бригади, з 9 серпня по 5 грудня 1942 року — 164-ї легкої африканської дивізії. 31 грудня 1942 року евакуйований у лазарет через хворобу. 15 січня 1943 року знову відправлений у командний резерв ОКГ. З 12 травня 1943 року — командир 11-ї штурмової бригади дивізії «Сардинія» (з 1 липня 1943 року — 90-ї панцергренадерської дивізії). З 6 липня 1943 року — командир своєї дивізії. 20 грудня 1943 року знову відправлений у командний резерв ОКГ. З 1 липня 1944 року — інспектор італійських з'єднань при головнокомандувачі на Південному Заході. 1 лютого 1945 року знову відправлений у командний резерв ОКГ. 1 березня 1945 року відкликаний у Німеччину, проте більше не отримав призначень.

У 1956 році очолив Гамбурзьке відділення Товариства військових досліджень. У 1958/66 роках — земельний представник Товариства в Шлезвіг-Гольштейні й Гамбурзі.^[1]^[2]

Звання

Фанен-юнкер (4 серпня 1914)
Лейтенант (18 червня 1915)
Оберлейтенант (31 липня 1925)
Гауптман (1 лютого 1931)
Ротмістр (1 жовтня 1934)
Гауптман (15 вересня 1935)
Майор (1 січня 1936)
Оберстлейтенант (1 лютого 1939)
Оберст (17 грудня 1941)
Генерал-майор (1 жовтня 1942)
Генерал-лейтенант (1 вересня 1943)

Нагороди

Медаль «За відвагу» (Гессен) (4 червня 1915)
Залізний хрест
- 2-го класу (21 серпня 1915)
- 1-го класу (4 липня 1918)
Ганзейський хрест (Бремен; 31 грудня 1915)
Почесний хрест ветерана війни з мечами (24 грудня 1934)
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го і 2-го класу (18 років; 2 жовтня 1936) — отримав 3 нагороди одночасно.
Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами (20 березня 1937)
Пам'ятна військова медаль (Австрія) з мечами (14 квітня 1937)
Застібка до Залізного хреста
- 2-го класу (23 вересня 1939)
- 1-го класу (4 жовтня 1939)
Нагрудний знак «За танкову атаку» в бронзі (24 вересня 1941)
Німецький хрест в золоті (19 січня 1942)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (7 вересня 1942)
Нарукавна стрічка «Африка» (1943)
Сардинський щит (1944)
Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», офіцерський хрест (23 листопада 1966)

Вшанування пам'яті

В 1977 році на честь Люнгерсгаузена була названа дорога (нім. Lungershausenweg) в Гамбурзі-Поппенбюттелі.^[3]

Література

Patzwall K., Scherzer V. Das Deutsche Kreuz 1941—1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X
Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002

Примітки

↑ Europäische Sicherheit. E.S. Mittler, S. 409 (https://books.google.com/books?id=_2XfAAAAMAAJ&newbks=).
↑ Wehrkunde: Organ der Gesellschaft für Wehrkunde. Verlag Europäische Wehrkunde, S. 110 (https://books.google.com/books?id=r8jfAAAAMAAJ&newbks=).
↑ Horst Beckershaus: Die Hamburger Straßennamen, Verlag Die Hanse, Hamburg, 2011, ISBN 978-3-86393-009-7

[1] Europäische Sicherheit. E.S. Mittler, S. 409 (https://books.google.com/books?id=_2XfAAAAMAAJ&newbks=).

[2] Wehrkunde: Organ der Gesellschaft für Wehrkunde. Verlag Europäische Wehrkunde, S. 110 (https://books.google.com/books?id=r8jfAAAAMAAJ&newbks=).

[3] Horst Beckershaus: Die Hamburger Straßennamen, Verlag Die Hanse, Hamburg, 2011, ISBN 978-3-86393-009-7

[1]

[2]

[3]