Карл Адольф Мартінсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Адольф Мартінсен
нім. Carl Adolf Martienssen
Основна інформація
Дата народження6 грудня 1881(1881-12-06)[1]
Місце народженняГюстров, Мекленбург-Передня Померанія, НДР
Дата смерті1955[2][3][…]
Місце смертіБерлін, НДР
ГромадянствоНімеччина
Професіїпіаніст, автор, музикознавець, музичний педагог, викладач університету
ОсвітаЛейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона
Інструментифортепіано
ПартіяНаціонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
ЗакладБерлінський університет мистецтв, Берлінська вища школа музики імені Ганса Айслера і Лейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона
CMNS: Файли у Вікісховищі

Карл Адольф Мартінсен (нім. Carl Adolf Martienssen; 6 грудня 1881 — 1 березня 1955) — німецький піаніст і педагог.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 6 грудня 1881 року в Гюстрові. Походив з великої фермерської родини, яка, вочевидь, тільки іммігрувала в Мекленбург в поколінні свого батька (торговець Gottlieb Martienssen)[5]. Мартінсен був молодшим сином в сім''ї,[6] отримав початкову музичну освіту (теорія, орган та фортеп'яно) у Йоганнеса Шондорфа в його рідному місті[7]. Згодом вивчав музичну композицію у Вільґельма Берґера, музикознавство у Ґермана Кретцшмара та гру на фортеп'яно в студента Ліста Карла Кліндворта в Берліні та в Лейпцизькій консерваторії[8]. Він також був учнем Ганса Сітта та Артура Нікіша[9].

У 1912 році Мартінсен одружився з вчителькою співу Францискою Мартінсен-Ломанн. Хоч в сім'ї було двоє дітей, шлюб було розірвано у 1927 році. (У 1929 році Франциска вийшла заміж за концертного співака і голосового педагога Пола Ломана)[8].

З 1914 року Мартінсен викладав фортеп'яно в Лейпцизькій консерваторії, де він отримав звання професора в 1932 році[9]. Він належав до НСРПН з 1 травня 1933 р. (партійний номер 2.382.346). У 1934 р. Ліга борців за німецьку культуру на чолі з Альфредом Розенбергом рекомендувала призначити його професором Берлінського університету, однак призначили його лише в 1935 році; він став наступником Едвіна Фішера, який просив звільнення з університетської служби, щоб зосередитись на своїй концертній діяльності.

Після Другої світової війни Мартінсен був професором Музичної школи в Ростоці з 1946 по 1950 рік, перш ніж він був призначений в Державну консерваторію в Східному Берліні в 1950 році (сьогодні Hochschule für Musik "Hanns Eisler")[9].

Він став відомим, серед іншого, як автор методичних праць (1930 Індивідуальна фортеп'янна техніка на основі звукотворчої волі (Die individuelle Klaviertechnik auf der Grundlage des schöpferischen Klangwillens)[10], 1937 Methodik des individuellen Klavierverrichts, 1954 Schöpferischer Klavierunterricht[11]), і як відповідальний редактор точно відредагованих видань Уртексту фортеп'янних сонат Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетовена, сонатини Антона Діабеллі, деяких творів для фортеп'яно Йоганна Себастьяна Баха та фортеп'янних вправ Карла Черні, всі вони опубліковані у виданні Edition Peters (Лейпциг). У 1912 році (на цьому наголошують відомі музичні енциклопедії) в Копенгагені він зміг відкрити втрачену до того часу кантату Йоганна Себастьяна Баха Мейн Герц швіммт ім Блют (BWV 199).

Серед його учнів були композитори Гуґо Дістлер, Георг Трекслер і Артур Імміш, диригенти Челібідаке і Адольф Фріц Гуль, піаністи Карл-Гайнц Шлютер, Карл Семанн, Макс Мартін Штейн, Себастіан Пешко, а також органісти та хормейстери Томас-Кантор Курт Томас (церква св. Томи Лейпциг), Кройц-Кантор Герберт Коллум (Дрезденська церква Святого Хреста) і Роберт Коблер (Університетська церква Лейпцига), давній хоровий директор Берлінської державної опери Ернст Стой та численні відомі вчителі музики, такі як Авґуст Леополдер, Оттілі Фрешле та Курт Гессенберґ .

Мартінсен помер у Берліні у віці 73 років.

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Індивідуальна фортеп'янна техніка на основі звукотворчої волі (Zur Methodik des Klavierunterrichts), Верлаг Петерс, Лейпциг, 1937 рік.
  • Die individuelle Klaviertechnik auf der Grundlage des schöpferischen Klangwillens. Verlag Breitkopf & Härtel, Лейпциг 1930.
  • Schöpferischer Klavierunterricht. Verlag Breitkopf & Härtel, Leipzig 1954. (перекладено кількома мовами)
  • Бетовен Соната для клавіра. [12]

Література

[ред. | ред. код]
  • Томас Менрат: Das Unlehrbare als methodischer Gegenstand - Studien zu Grundbegriffen der Klaviermethodik von Carl Adolf Martienssen. [13] Wißner Verlag, 2003,ISBN 3-89639-398-7.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ International Music Score Library Project — 2006.
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #116801832 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
  4. ↑ Répertoire International des Sources Musicales — 1952.
  5. ↑ At the time of the 1867 census in Mecklenburg-Schwerin the father was not yet in Mecklenburg. In 1900 he was no longer alive; Martienssen himself was a pupil in the Güstrow household of his mother Caroline, née Schultz(e), who was born in Denmark. The father never seems to have become a citizen of Güstrow. In any case, his name is not found in the Güstrower Bürgerbuch accumulated by Franz Schubert (Franz Schubert: Bürgerbücher aus Mecklenburg. Volume 1: Güstrow. Degener, 1994, ISBN 3-89364-220-X)
  6. ↑ The 1900 census list (Güstrow) still names an older brother Hans Martienssen (* 1878), who was visiting his mother's household as a helper from Schwerin, and a younger sister Käthe Matienssen (* 1884), as the brother was still a student in Güstrow.
  7. ↑ Grete Grewolls: Wer war wer in Mecklenburg-Vorpommern. Rostock, 1995. [As well as new findings of the Landesbibliographie Mecklenburg-Vorpommern[de]]
  8. ↑ а б Georg Stieglitz, in Die Musik in Geschichte und Gegenwart 8, 1960, pp. 1.701–1.702 (Digitale Bibliothek 060, pp. 49.447–49.449) Klindworth and Reisenauer received their training directly from Franz Liszt, which is why Martienssen was and is often referred to as a Liszt grandson among these Liszt students.
  9. ↑ а б в Fred K. Prieberg: Handbuch Deutsche Musiker 1933–1945, CD-Rom-Lexikon, Kiel 2004, pp. 4.462–4.463.
  10. ↑ Die individuelle Klaviertechnik auf der Grundlage des schöpferischen Klangwillens [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] on WorldCat
  11. ↑ Schöpferischer Klavierunterricht [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] on WorldCat
  12. ↑ Beethoven Sonaten für Klavier zu zwei Händen [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] on WorldCat
  13. ↑ Das Unlehrbare als methodischer Gegenstand – Studien zu Grundbegriffen der Klaviermethodik von Carl Adolf Martienssen. [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] on WorldCat

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Карл_Адольф_Мартінсен