Карл Фосслер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Фосслер
нім. Karl Vossler
Народився6 вересня 1872(1872-09-06)[4][1][…]
Hohenheimd[4]
Помер18 травня 1949(1949-05-18)[1][2][…] (76 років)
Мюнхен, Тризонія, окупована союзниками Німеччина, Німеччина[2]
Країна Німеччина
Діяльністьмовознавець, викладач університету, історик літератури, перекладач, романіст, філолог
Галузьроманістика
Відомий завдякиіталійська
Alma materГайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Науковий ступіньдокторський ступінь[4]
Відомі учніЕріх Ротгакер
Знання мовнімецька[1][6], італійська, французька, іспанська, португальська, окситанська, каталанська, галісійська і румунська
ЗакладJMU, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла і Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
ЧленствоБаварська академія наук, Академія наук НДР, Австрійська академія наук, Баварська академія витончених мистецтв, Академічна спілка Ігель Тюбінгенd і Академія делла Круска
БатькоOtto Friedrich Vosslerd
У шлюбі зEsther Vosslerd
ДітиOtto Vosslerd
Нагороди

Карл Фосслер (нім. Karl Vossler, 6 вересня 1872, Гоенгайм, поблизу Штутгарта — 19 вересня 1949, Мюнхен) — німецький мовознавець, літературознавець та філософ. Засновник власної лінгвістичної школи — «школи Фосслера», найбільшим представником якої, крім нього, був Лео Шпітцер. Одним із учнів Фосслера був Віктор Клемперер, відомий своїм дослідженням мови Третього рейху «LTI».

За основною спеціальністю Фосслер (як більшість його учнів) був романістом. Вважався одним із найбільших німецьких довоєнних філологів у цій галузі. Фосслер створив двотомне дослідження « Божественної комедії» Данте та повний її переклад білим віршем, над яким працював усе життя; досліджував творчість французьких та італійських письменників.

За своїми філософськими поглядами опонент позитивізму та ідеаліст, послідовник німецької «філософії життя» і Бенедетто Кроче, у мовознавстві був прихильником дослідження індивідуального «стилю» письменника та колективного «духу» мови, критикував прагнення структуралізму, що зароджувався, обмежитися вивченням абстрактних мовних систем. Розробляв стилістику. Певною мірою лінгвістична концепція Фосслера (мови як energeia) перегукується з концепцією В. фон Гумбольдта.

Мовознавча школа Фосслера не здобула визнання сучасників, які (зокрема, М. Трубецькій, Г. Винокур, Л. Блумфілд) критикували її за «нелінгвістичність» (постійний вихід на літературознавчі та філософські проблеми). Винятком було російське «коло Бахтіна» (М. М. Бахтін та В; М. Волошинов), автори якого ставилися до Фосслера з повагою як до найбільшого, на їхню думку, представника європейської лінгвістики, що пропонує «суб'єктивістську» альтернативу «абстрактному об'єктивізму» Соссюра та младограматиків. У стилістиці Бахтін був послідовником Фосслера (а його опонент В. Виноградів слідував за Шарлем Баллі, представником критикованої Фосслером Женевської школи).

Праці

[ред. | ред. код]
  • Positivismus und Idealismus in der Sprachwissenschaft, 1904 («Позитивізм та ідеалізм у мовознавстві»)
  • Sprache als Schopfung und Entwicklung, 1905; («Мова як створення та розвиток»)
  • Frankreichs Kultur und Sprache, 1929 («Культура та мова Франції»)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Фосслер Карл // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ а б генеалогічна база даних Merkelstiftung — 30000 екз.
  4. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118770411 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ CONOR.Sl

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_Фосслер&oldid=37953408