Кароль Біскупський
| Кароль Біскупський | |
|---|---|
| Karol Ludwik Biskupski | |
.jpg) | |
| Псевдо | Sanocki  |
| Народився | 16 вересня 1886 Коломия, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина |
| Помер | 1963 Лондон, Велика Британія |
| Громадянство | Польська Народна Республіка |
| Національність | поляк |
| Місце проживання | Коломия, Лілфорд |
| Діяльність | підприємець |
| Знання мов | польська |
| Учасник | Перша світова війна, Польсько-українська війна 1918—1919 і Друга світова війна |
| Членство | Вугликиd |
| Військове звання | другий лейтенант[d] |
| Батько | Любін Біскупський |
| Родичі | Болеслав Біскупський |
| Брати, сестри | Болеслав Біскупський |
| Нагороди |   |
Кароль Людвік Біскупський (пол. Karol Ludwik Biskupski; 16 вересня 1886, Коломия — 1963, Лондон, Велика Британія) — коломийський підприємець польського походження. Разом з братом Болеславом — співвласник заводу Біскупських у міжвоєнний період.[1]
Народився Кароль Біскупський 16 вересня 1886 року[2] в Коломиї в родині засновника фабрики сільськогосподарських машин, ветерана Січневого повстання Любіна Біскупського[3] та Мальвіни Біскупської з роду Кжижановських.[4]
Закінчив механічний відділ Вищої промислової школи в Кракові.[4]
Вперше він документально згадується в коломийській газеті «Goniec Pokucki» за 5 березня 1908 року, де зазначається, що Кароль став членом ремісничого товариства «Гвязда» на засіданні 1 березня того ж року.[5]
23 листопада 1911 року рішенням Коломийського окружного суду Кароль разом зі своїм батьком став співвласником фабрики сільськогосподарських машин,[6] і відтоді офіційна назва фабрики мала «Любін Біскупський і Син».
У грудні 1912 року був співзасновником XXXVIII польської стрілецької дружини в Коломиї. Спочатку командир загону (псевдо «Саноцький»), з 9 листопада 1913 року — господар, а з 10 травня 1914 року — президент команди.[4]
За свідченнями Івана Монолатія в книзі «Коломиєзнавство», Кароль Біскупський був одним із засновників дружин польських «Стрільців» у 1913 році та польської ідейної організації молоді «Зажев'ю», як і його брат Болеслав.[7]
Після початку Першої світової війни служив у польських легіонах.[1] Під час 1-ої світової війни з 1914 року в польських легіонах. Служив у 2-му піхотному полку, дослужившись до рядового, після присяги в липні 1917 року залишився в полку. Брав участь у проходженні 2-ї бригади через фронт під Раранчою (15-16 лютого 1918 року), під час якого потрапив у австрійський полон і інтернований в Угорщині.[4]
У періодиці вперше згаданий Кароль Біскупський після 1917 року в газеті «Głos Narodu» за 22 березня 1918 року як людина, яка через телеграму передала 10 корон на «K. B. K».[8]
Під час польсько-української війни Кароль Біскупський був одним з учасників розробки планів повстання проти української влади в Коломиї, оскільки був членом Польської військової адміністрації,[9] а також був головним комендантом польських стрілецьких дружин, що боролися проти українських національних сил у Львові.[1]
У 1918–1921 роках Кароль був одноосібним власником фабрики сільськогосподарських машин.[1] За даними видання «Przeglad przemysłowo-handlowy» за 1 березня 1921 року, була створена акційна спілка під назвою «Biskupscy Bracia, Fabryka Maszyn I Odlewnia Sp. Akc.» з початковим капіталом 10000 польських марок, поділеним на 20 акцій по 500 польських марок кожному акціонеру. До акціонерів увійшов і Кароль Біскупський.[10]
Станом на середину 1920-х років Кароль був присяжним суддею з питань оцінки майна з більшими промисловими об'єктами при Окружному суду в Коломиї. Був також суддею з питань власності майна комітету з питань майна, членом ревізійної комісії Польської повітової народної організації.[11]
У 1928 році, як повідомила львівська газета «Gazeta Poranna» за 12 вересня 1928 року, Кароль Біскупський став керівником акційної спілки «Splaw».[12]
Під час Євхаристійного конгресу 1936 року Кароль Біскупський був членом кватеринкової секції Комітету Євхаристійного конгресу,[13] а за даними газети «Głos Pokucia» за 12 грудня 1937 року, він був очільником організації польських купців та ремісників.[14] Згідно з останньою газетою за 2 квітня 1939 року, брати Біскупських стали очільниками промислової секції будови «Ścigacz Ziemi Stanisławowskej» при міській раді.[15]
Після початку Другої світової війни фабрика Біскупських була націоналізована,[3], і відтоді Кароль працював на своєму колишньому заводі (захопленому радянською владою) головним технічним керівником.[1]
У ніч з 11 на 12 квітня 1940 року родина Кароля була вислана до Сибіру. 11 червня 1940 року Кароля і брата Болеслава перевезли до тюрми в Станіславові. 26 липня 1940 року їх обох вивезли до Києва, а звідти машиною до Луб'янки. Згодом його вислали в табір у Карабах (Азербайджан), потім перевели в м. Семипалатинськ (Казахстан).[16] Після підписання угоди Сікорського-Майського (30.07.1941) був звільнений.[4] 30 січня 1942 року він залишає Семипалатинськ, а 4 лютого 1942 року прибуває до 9-ї стрілецької дивізії 2-го стрілецького корпусу Війська Польського у Ферганській долині. 27 березня виїжджає до Красноводська, а 30 березня 1942 року висаджується в Пехлеві у військовому званні підпоручика. Служив у 3-му десантно-стрілецькому корпусі в Італії.[4][16]
Після війни Кароль Біскупський оселився у Великій Британії, де працював викладачем у технічній школі в Лілфорді у 1948 —1951 роках.[3][16]
Після ліквідації технічної школи переїхав до Лондона, де й помер у 1963 році.[16]
- Кавалер Срібного Хреста Заслуги (11.11.1936) — за заслуги в галузі професійної та громадської роботи.[17]
- Кавалер Медаля Незалежності (10.12.1931)[18]
- Кавалер Хреста Незалежності (28 12.1933)[19]
- ↑ а б в г д Легендарні українські заводи. Історія Коломиясільмаш.
- ↑ Karol Biskupski Wojskowe Biuro Historyczne.
- ↑ а б в Moje Kresy. Cmentarz polski w Kołomyi.
- ↑ а б в г д е Karol Ludwik Biskupski.
- ↑ Goniec Pokucki : czasopismo poświęcone polityce i sprawom społecznym Pokucia i okolicy. 1908, nr 10.
- ↑ Gazeta Lwowska. 1911, nr 292.
- ↑ І. Монолатій. Коломиєзнавство: Нариси з історії Коломиї / Коломия: Вік, 2016. — С. 150
- ↑ Głos Narodu (wydanie poranne). 1918, nr 68.
- ↑ Polacy w Kołomyi w okresie ZUNR – ZO UNR (1918–1919). Część 2.
- ↑ Przegląd Przemysłowo-Handlowy : czasopismo poświęcone sprawom przemysłu, handlu i finansów. R.1, 1921, № 1.
- ↑ Kołomyjanin : kalendarz pokucki na rok pański 1925.
- ↑ Gazeta Poranna : ilustrowany dziennik informacyjny wschodnich kresów. 1928, nr 8619.
- ↑ Wiadomości Kongresowe : pismo poświęcone sprawie Kongresu Eucharystycznego w Kołomyi: 1935, nr 1 (29 czerwca).
- ↑ Głos Pokucia: bezpartyjny organ polityczno-społeczny R. 1, nr 15 (12 grudnia 1937).
- ↑ Głos Pokucia : bezpartyjny organ polityczno-społeczny R. 3, nr 9/10 (2 kwietnia 1939).
- ↑ а б в г Świadkowie przeżyć sowieckich 1939–1946, oprac. Z.S. Siemaszko, Londyn 1999.
- ↑ Zarządzenie o nadaniu Srebrnego i Brązowego Krzyża Zasługi M.P. 1936 nr 263 poz. 470.
- ↑ Zarządzenie o nadaniu Krzyża Niepodległosci z mieczami, Krzyża Niepodległości i Medalu Niepodległości M.P. 1931 nr 296 poz. 391.
- ↑ Zarządzenie o nadaniu Krzyża Niepodległosci z mieczami, Krzyża Niepodległości i Medalu Niepodległości M.P. 1934 nr 23 poz. 35.