Перейти до вмісту

Кароліна Міхаеліс ді Вашконселуш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кароліна Міхаеліс ді Вашконселуш
порт. Carolina Wilhelma Michaëlis de Vasconcelos Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася15 березня 1851(1851-03-15)[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Берлін, Прусське королівство[3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла16 листопада 1925(1925-11-16)[1] (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Порту, Португалія Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняCemetery of Agramonted Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Португалія[4]
 Прусське королівство
 Португальське королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьлітературний критик, письменниця, лексикографиня, викладачка університету, романістка Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька[5], португальська[5] і іспанська[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКоїмбрський університет і Лісабонський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоКоролівська галісійська академія[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоGustav Michaelisd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриHenriette Michaelisd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зJoaquim de Vasconcelosd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Officer of the Order of Saint James of the Sword

Каролі́на Міхае́ліс ді Вашконсел́уш (порт. Carolina Michaëlis de Vasconcelos, *15 березня 1851(18510315), Берлін, Німеччина — 22 жовтня 1925, Порту, Португалія) — португальська філологиня-романістка і перекладачка німецького походження кінця XIX століття — 1-ї четверті XX століття, літературна критикиня, письменниця, лексикографиня і фольклористка; професорка Коїмбрського університету (1911), членкиня Лісабонської академії наук (1912).

Наукова спеціалізація К. Міхаеліс ді Вашконселуш — португалістика, зокрема дослідження португальської літератури Середньовіччя та Відродження. Перша жінка-університетська викладачка в країні; авторка першого критичного видання «Пісенник Ажуда» галісійсько-португальською мовою. Важливим є внесок науковиці в міжкультурний діалог, посередництво між португальською та німецькою і в цілому європейською та світовою культурою.

З життєпису

[ред. | ред. код]

Батько Кароліни, Густав Міхаеліс (1813—1895) був викладачем математики, вивчав історію писемності, орфографію й стенографію. У 1851 році викладав у Берлінському університеті, очолював Тахеографічний відділ парламенту Пруссії. Мати, Луїза Лобек (Luise Lobeck, 1809—1863), походила зі Штеттіна, де одружилася у 1838 році. У родині було 8 дітей, наймолодшою з яких була Кароліна.

Від 7 до 16 років Кароліна навчалась у Вищій муніципальній жіночій школі Берліна. У середині XIX століття в Німеччині жінок не допускали до навчання в університетах, тому Кароліна здобувала освіту вдома, вивчаючи класичну давньогрецьку і римську літературу, слов'янські, семітські і романські мови, в тому числі португальську та арабську.

Починаючи від 1867, тобто з 16 років, почала публікувати статті з іспанської та італійської філології. Інтерес до португальської мови виявився згодом. Невдовзі про феномен Кароліни дізналися європейські філологи. Провідний дослідник середньовічної літератури Гастон Паріс у листі до Кароліни висловлював подив, що 19-річна дівчина володіє такими багатими знаннями, на засвоєння яких інші витрачають 12—15 років. У листування з молодою німкенею, яка жваво цікавилась культурою й літературою Португалії, вступили Теофілу Брага, Алешандре Еркулану тощо. Відтак, видатні здібності і хист до мов дозволили ді Вашконселуш стати загальновизнаною перекладачкою вже у досить юному віці.

У 1872 році почала працювати перекладачкою в МЗС Німеччини, у відділі зв'язків з країнами Піренейського півострова.

У 1876 році одружилася з Жоакімом ді Вашконселушем (Joaquim de Vasconcelos), музикознавцем і істориком мистецтв, уродженцем Порту. Шлюб зареєстрували в Берліні, де в той час навчався Вашконселуш. Того ж року переїхала у рідне місто чоловіка.

У наступному (1877) році провела декілька місяців у бібліотеці Палацу Ажуда, де розшифровувала середньовічний манускрипт «Пісенник Ажуда». Тоді й розпочалася багаторічна кропітка праця над першим науковим виданням рукопису, що тривала 27 років і завершилась виходом у світ монументального відкоментованого двотомника у 1904 році.

У 1911 році К. Міхаеліс ді Вашконселуш запрошена викладати в Лісабонському університеті. Не бажаючи залишати Порту, науковиця перевелась у більш близький Коїмбрський університет, де була запрошеною професоркою і почала викладання у січні 1912 року, з часу створення філологічного факультету.

У Коїмбрському університеті К. Міхаеліс ді Вашконселуш викладала до лютого 1925 року (року її смерті). Останнього року життя також очолювала журнал «Лузитанія».

Наукові звершення

[ред. | ред. код]

Кароліна Міхаеліс ді Вашконселуш — авторка критичних видань творів Камоенса, Жила Вісенте, Са ді-Міранди й праць про їх творчість, про літературу класицизму та романтизму, про різні аспекти португальської лінгвістики; як фольклористка знана виданням авторитетного зібрання португальських паремій (1905).

Загалом бібліографія науковиці налічує близько 180 найменувань[8].

Вибрана бібліографія
  • Poesias de Francisco de Sá de Miranda / Edição feita sobre cinco manuscriptos ineditos e todas as edições impressas acompanhada de um estudo sobre o poeta, variantes, notas, glossario e um retrato por Carolina Michaëlis de Vasconcelos. — Halle, 1885. — 16, CXXXVI, 949, [3] p. (1a ed. Halle, Max Niemeyer, 1880).
  • História da Literatura Portuguesa, 1897.
  • A infanta D. Maria de Portugal (1521—1577) e as suas damas / Carolina Michaëlis de Vasconcellos. — 1.ª edição. — Porto : Typ. a vapor de A. J. de Souza & irmão, 1902. — 124 p.
  • Cancioneiro da Ajuda (Volume 1. Cantigas). Halle, Max Niemeyer, 1904.
  • Cancioneiro da Ajuda. Edição crítica e comentada. — Halle a. S : Max Niemeyer, 1904. — Vol. 2. — 1001 p.
  • Dicionário Etimológico das Línguas Hispânicas.
  • Estudos sobre o Romanceiro Peninsular: Romances Velhos em Portugal.
  • As Cem Melhores Poesias Líricas da Língua Portuguesa, 1914.
  • A Saudade Portuguesa / Carolina Michaëlis de Vasconcelos. — Porto, 1914. — 145 p.
  • Notas Vicentinas: Preliminares de uma Edição Crítica das Obras de Gil Vicente, 1920-1922.
  • Autos portugueses de Gil Vicente y de la Escuela Vicentina / con una introducción de Carolina Michaëlis de Vasconcellos. — edición facsímil. — Madrid, 1922. — 129, [448] p.
  • Glossário do Cancioneiro da Ajuda. — Lisboa : Livraria Clássica Editora, 1921.
  • Introdução // Bernardim Ribeiro e Cristvão Falcão. Obras / Bernardim Ribeiro / Anselmo Braamcamp Freire, Carolina Michaëlis de Vasconcellos. — Coimbra : Imprensa da Universidade, 1923. — Vol. 1. — 322 p. — (Biblioteca de Escritores Portugueses) — 50 прим.
  • Mil Provérbios Portugueses. Braunschweig. 1905

Визнання

[ред. | ред. код]
Погруддя К. Міхаеліс ді Вашконселуш біля школи, що носить її ім'я, Порту

Про наукові заслуги Кароліни Міхаеліс ді Вашконселуш свідчать присудження почесних титулів, з-поміж яких звання почесного доктора Фрайбурзького (1893), Коїмбрського (1916) і Гамбурзького (1923) університетів. У 1901 році король Португалії Карлуш I нагородив Вашконселуш орденом Святого Якова і Меча.

До століття від час виходу фундаментального дослідження «Пісенник Ажуда» Кароліни Міхаеліс де Вашконселуш у травні 2004 року у Сантьяго-де-Компостела (Галісія, Іспанія) був проведений конгрес «„Пісенник Ажуда“: через сто років» (O Cancioneiro da Ajuda, cen anos despois), а наступного (2005) року був випущений збірник статей.

Одна з центральних станцій метро Порту має назву Carolina Michaëlis, ім'я науковиці носить середня школа по вулиці Інфанти Донни Марії в Порту (Escola Secundária Carolina Michaëlis).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://data.bnf.fr/fr/12026789/carolina_michaelis_de_vasconcelos/
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Васконселлос, Жоаким Антониу // Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. Vа. — С. 625.
  4. ↑ а б Васконселлуш, Каролина Вильгельмина // Варлен — Венглейн (БСЭ1) — 1928. — Т. 9. — С. 62–63.
  5. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ https://academia.gal/institucion/academicos/correspondentes
  8. ↑ див. J. Leite de Vasconcellos, José Leite de Vasconcellos Pereira de Mello, Carolina Michaëlis: Lista de seus trabalhos litterarios acompanhada de um preâmbulo e de um apêndice : Imprensa Nacional, 1912 - 52 p. — брошура на Google Books

Джерела, посилання та література

[ред. | ред. код]
  • Шишмарев В. Ф. Очерк четвертый. Галисийский и португальский // [1] / Отв. ред. акад. И. И. Мещанинов. — М. — Л., 1941. — 337 с. Архівовано з джерела 12 квітня 2020 (рос.)
  • Carolina Wilhelma Michaëlis de Vasconcelos. História da Língua Portuguesa (порт.). Instituto Camões. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 2 квітня 2018. Біографія на сайті Інституту Камоенса. (порт.)
  • Кароліна Міхаеліс ді Вашконселуш у міжнародній базі письменників (VRE) [Архівовано 28 лютого 2018 у Wayback Machine.]
  • Carolina Michaëlis de Vasconcelos. Dicionários Porto Editora (порт.). Porto Editora. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 3 квітня 2018.
  • Carolina Michaёlis e o Cancioneiro da Ajuda, hoxe / Coordinadora Mercedes Brea. — Santiago de Compostela : Centro Ramón Piñeiro, 2005. — 374 p.
  • Correia, Maria Assunção Pinto. O essencial sobre Carolina Michaëlis de Vasconcelos. — Lisboa : Imprensa Nacional – Casa Moeda, 1986. — 57 p.
  • Paiva Boléo, Maria Luísa V. de (13 квітня 2006). Carolina Michaëlis de Vasconcelos duas vezes mulher (порт.). O Leme. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2018.
  • Peteira E., Rodriques G. Vasconcelos (Carolina Wilhelma Michaelis de) // Portugal / Peteira, Esteves & Rodriques, Guilherme. — Lisboa : J. Romano Torres, 1915. — Vol. VII. — P. 318, 319.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кароліна_Міхаеліс_ді_Вашконселуш&oldid=39747074