Карфагенська релігія
Релігія Карфагена, карфагенська/пунічна релігія[1] — пряме продовження політеїстичної фінікійської релігії Леванта зі значними змінами[2]. Існують розбіжності щодо практики спокутних жертвоприношень дітей у Карфагені.
Карфаген успадкував основи релігії з Фінікії. Верховною парою богів були Таніт і Баал-хамон[3], вони вважаються найтиповішими постатями карфагенського пантеону[4]. Богиня Астарта була дуже популярною у ранній період. У розпал своєї космополітичної ери пантеон Карфагена складався з великої кількості божеств із сусідніх цивілізацій Греції, Єгипту та міст-держав етрусків.
Особливою пошаною користувалися покровитель міста Тіра - Мелькарт, бог лікування Ешмун і Анат[5], сестра і кохана бога Балу. Для відправлення культів у кожного божества був свій храм. Особливістю релігійного світогляду карфагенян було те, що навіть при відправленні культів богів не називали власними іменами, а їхні імена замінювали на «пан», «богиня», «покровитель», «захисник» і подібні[3].
Поряд із богами карфагеняни шанували героїв.
Пунічні тексти, що збереглися, розповідають про організований стан храмових жерців і служників, які виконували різні функції за різні ціни. Жерці, на відміну від іншого населення, були гладко поголені.
У перші століття Карфагена ритуальні святкування включали ритмічні танці, успадковані від фінікійської традиції. Жрецтво не було спадковою кастою, але на практиці сан жерця часто переходив від батька до сина.
Вапнякові ціпуси та стели - характерні пам'ятники пунічного мистецтва та релігії. Вони перебувають у всьому західному фінікійському світі, безперервно і історично, і географічно. Більшість з них були створені над урнами з порохом жертв, які були поміщені у святилищах просто неба. Деякі карфагенські клятвені стели (деякі з них - в єгипетському стилі) зображують жерця, що тримає дитину. Принаймні одна з них інтерпретується як жертвопринесення живої дитини. Ідентифікація дитини залишається під питанням.
Одна з найважливіших стел - Марсельський жертовний тариф, знайдена в марсельському порту, спочатку знаходилася в храмі Баал-Цафона в Карфагені. Тариф упорядковує платежі жерцям за жертвопринесення та описує властивості жертв[6]. Всі жертви - тварини-самці, і Порфирій вважає[7], що фінікійці не приносили в жертви або не їли тварин жіночої статі[8].
Більшість археологів визнають, що дитячі жертвопринесення мали місце. Лоуренс Стейджер[en], керівник розкопок карфагенського Тофета в 1970-і, вважає, що дитячі жертвопринесення там проходили. Паоло Кселла з Національної дослідницької ради у Римі підсумував текстуальні, епіграфічні та археологічні свідчення принесення немовлят у жертву карфагенянами[9].
Деякі сучасні вчені, навпаки, вважають, що свідчення про жертвопринесення дітей у кращому разі уривчасті, і, швидше за все, є кривавим наклепом римлян проти Карфагена, який мав на меті виправдати завоювання і руйнування Карфагену. Дослідження 2010 року матеріалу з 348 похоронних скриньок дійшли висновку, що в Карфагені не проводилися систематичні дитячі жертвопринесення[10][11].
- ↑ Carthaginian Religion (англ.). worldhistory.org. Процитовано 2023-1-03.
- ↑ Харден, Дональд. Глава 7. Религия // Финикийцы. Основатели Карфагена. — М. : Центрполиграф, 2004. — 263 с. — 6000 прим. — ISBN 5-9524-1418-4.
- ↑ а б Религия Карфагена. Древнее Средиземноморье. Архів оригіналу за 16 травня 2018. Процитовано 15 травня 2018.
- ↑ Липиньски, 1992, с. 30.
- ↑ Боги Карфагена // Всемирный следопыт : журнал. — 2005. — № 14 (14 листопада). Архівовано з джерела 5 березня 2016.
- ↑ Perdue, Leo (2001). The Blackwell Companion to the Hebrew Bible. Wiley-Blackwell, p. 157. ISBN 0-631-21071-7
- ↑ Порфирий. О воздержании от мясной пищи, II, 11.
- ↑ Houston, Walter. Purity and Monotheism: Clean and Unclean Animals in Biblical Law. — Bloomsbury Publishing, 1993. — ISBN 978-0-567-07190-3., p. 153.
- ↑ Paolo Xella, Josephine Quinn, Valentina Melchiorri and Peter van Dommelen. Phoenician bones of contention. Volume: 87 Number: 338 Page: 1199—1207. http://antiquity.ac.uk/ant/087/ant0871199.htm[недоступне посилання] accessed 17 February 2014
- ↑ Борисова А. (18 лютого 2010). Боги Карфагена любили детей. Газета.Ru. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 15 травня 2018.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|accessyear=(можливо,|access-date=?) (довідка) - ↑ Jeffrey H. Schwartz, Frank Houghton, Roberto Macchiarelli, Luca Bondioli (17 лютого 2010). Skeletal Remains from Punic Carthage Do Not Support Systematic Sacrifice of Infants (англ.). PLOS ONE. Архів оригіналу за 3 червня 2022. Процитовано 15 травня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|accessyear=(довідка)
- Липиньски, Эдвард. Пантеон Карфагена // Вестник древней истории : журнал. — М., 1992. — № 3 (14 листопада). — С. 29—51.
- Brown, Susanna Shelby. Late Carthaginian Child Sacrifice and Sacrificial Monuments in their Mediterranean Context. — Sheffield Academic Press, 1991. — Т. 3. — (JSOT/ASOR Monograph Series) — ISBN 1850752400.
- Fantar, M'Hamed Hassine. Archaeology Odyssey. — С. 28—31.
- Greene, Joseph. Punic Project Excavations: Child Sacrifice in the Context of Carthaginian Religion: Excavations in the Tophet. — American Schools of Oriental Research.
- Ribichini, Sergio. Beliefs and Religious Life // The Phoenicians / Moscati, Sabatino. — 1988. — ISBN 0896598926.
- Stager, Lawrence. The Rite of Child Sacrifice at Carthage // New Light on Ancient Carthage / Pedley, John Griffiths. — University of Michigan Press, 1980. — ISBN 0472100033.
- Stager, Lawrence E.; Wolff, Samuel R. Child Sacrifice at Carthage: Religious Rite or Population Control? // Biblical Archaeology Review. — 1984. — January/February.
- Tubb, Jonathan N. Canaanites. — University of Oklahoma Press, 1998. — ISBN 0-8061-3108-X.
- Cartwright, Mark (6 липня 2016). Carthaginian Religion. Ancient History Encyclopedia (англ.). Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 15 травня 2018.
 |
|---|