Очікує на перевірку

Катамай Дмитро Теодорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Катамай
 Підпоручник (лейтенант)
 Полковник
Загальна інформація
Народження28 вересня 1887(1887-09-28)
Австро-Угорщина с.Ямниця, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, тепер це Тисменицький район Івано-Франківська область
Смерть2 квітня 1935(1935-04-02) (47 років)
м.Відень, Австрія Австрія
Військова служба
ПриналежністьЗУНР ЗУНР,  УНР
Війни / битвиПерша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919

Дмитро́ Теодо́рович Катамай (* 28 вересня 1887, с.Ямниця, Тисменицький район Івано-Франківська область — † 2 квітня 1935, Відень,[1] Австрія) — український військовик (підпоручник Легіону УСС), публіцист і редактор, громадський діяч. Автор проєкту стрілецького головного убору — так званої «мазепинки».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селі Ямниця, Королівства Галичини і Володимирії в тогочасній Австро-Угорській імперії, на сьогодні Тисменицького району Івано-Франківської області[2].

До війни був генеральним писарем Січового союзу, головою Стрілецької секції при Січовому союзі, членом Головної управи Української радикальної партії. У серпні 1914 року як старшина запасу австрійського війська був переведений до Легіону УСС. В 1911—1914 редактор «Громадського Голосу»[3].

У роки війни — секретар Бойової управи, командир станиці УСС у Відні. В жовтні 1918 року став членом Центрального Військового Комітету, який займався організацією Листопадового повстання.

У 1919 році в ранзі полковника бере участь в організації корпусу жандармерії УНР. Згодом переходить до міністерства пропаганди, де працює на посаді віце-директора департаменту.

З 1920 року на еміграції у Відні, працює в українській книгарні, бере участь у громадському житті української громади.

Помер 2 квітня 1935 року. Похований 8 квітня 1935 на Віденському центральному цвинтарі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ямничани у складі УСС[недоступне посилання з липня 2019]
  2. Віртуальний музей української фалеристики. Архів оригіналу за 13 серпня 2010. Процитовано 9 червня 2012.
  3. Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1994. — Т. 3. — С. 801—1200. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 9 червня 2012.

Джерела та література

[ред. | ред. код]