Катерина Браганса
Катерина Браганса | |
---|---|
порт. Catarina de Bragança ![]() | |
![]() | |
Народилася | 25 листопада 1638[1][2][…] ![]() Ducal Palace of Vila Viçosad, Евора, Португалія[4][5] ![]() |
Померла | 31 грудня 1705[1][2][…] (67 років) ![]() Palácio da Bempostad, Лісабон, Португалія[4][6] ![]() |
Поховання | Pantheon of the House of Braganzad[7] ![]() |
Країна | ![]() ![]() ![]() |
Діяльність | регентка ![]() |
Знання мов | португальська[8] ![]() |
Титул | Infanta of Portugald, королева[d], королева-консорт і Queen Consort of Scotlandd ![]() |
Посада | Consort of Englandd, Consort of Scotlandd і Consort of Irelandd ![]() |
Конфесія | католицтво ![]() |
Рід | Браганський дім і Стюарти ![]() |
Батько | Жуан IV[3] ![]() |
Мати | Луїза де Гусманd[3] ![]() |
Брати, сестри | Педру II, Teodósio, Prince of Brazild, Афонсу VI, Infanta Joana, Princess of Beirad, Ana de Bragançad і Manuel of Braganzad ![]() |
У шлюбі з | Чарльз II[3] ![]() |
Діти | N Стюартd[9], N Стюартd[9] і N Стюартd[9] ![]() |
![]() | |
Катерина Браганса (порт. Catarina de Bragança; 25 листопада 1638 - 31 грудня 1705) — королева Англії, Шотландії та Ірландії з 1662 по 1685 рік, дружина короля Карла II. Донька короля Жуана IV, який став першим королем Португалії з дому Браганса в 1640 році після повалення правління іспанських Габсбургів над Португалією. Катерина була регентом Португалії під час відсутності брата у 1701 р. та протягом 1704-1705 рр. після повернення на батьківщину.
Вона не змогла народити королю Англії спадкоємця, переживши три викидні.[10] Її чоловік тримав багато коханок, з яких найбільше відома Варвара Палмер, яку Катерина змушена була прийняти як одну зі своїх дам.[11] Від своїх коханок Карл мав численних позашлюбних нащадків, яких він офіційно визнав.
Катерині приписують введення в Англії культури чаювання, яке тоді було широко поширене серед португальської знаті.

Катерина народилася в герцогському палаці Віла Вісоша, як друга дочка Жуана, 8-го герцога Браганса та його дружини Луїзи де Гусман.[12] Після війни за реставрацію в Португалії 1 грудня 1640 р. її батько був визнаний королем Португалії Жуаном IV. З новим становищем свого батька як одного з найважливіших монархів Європи Катерина стала об'єктом женихання для європейських королів, і її пропонували Хуану Хосе Австрійському, Франсуа де Бурбон-Вандому, Людовику XIV та Карлу II. Кандидатура останнього розглядалась через те, що після укладання мирного Піренейського договору 1659 р. між Іспанією і Францією, такий шлюб слугував гарантією створення союзу між Португалією та Англією. Попри постійну боротьбу країни з Іспанією, Катерина мала щасливе дитинство у Лісабоні.

Переговори про шлюб розпочалися ще під час правління короля Карла I, а 23 червня 1661 року, попри протидію Іспанії, шлюбний договір було підписано. Англія отримала в придане Танжер (у Північній Африці) та Сім островів Бомбея (в Індії), торгові привілеї в Бразилії та Ост-Індії, релігійну та комерційну свободу в Португалії та два мільйони португальських крон (близько 300 000 фунтів стерлінгів). Натомість Португалія отримала британську військову та військово-морську підтримку, що виявилося вирішальним у її боротьбі проти Іспанії.[13]
Катерина прибула до Портсмуту 13–14 травня 1662 р. але Карл не відвідував її до 20 травня. Наступного дня подружжя одружилося в Портсмуті на двох церемоніях - спочатку католицькій, що проводилася в таємниці, після чого відбулась державна англіканська служба.
30 вересня 1662 року подружня пара в'їхала до Лондона у складі великої процесії, в яку входили португальська делегація та багато придворних. Її супроводжували менестрелі і музиканти, що грали на шоломіях і португальських волинках, оскільки ті були улюбленими інструментами нової королеви. Процесія тривала по великому мосту, що був спеціально спроєктований та побудований на цей випадок, який вів у палац, де їх чекала Генрієтта Марія, королева-мати, разом з дворянами. Після цього відбувались бенкети та феєрверки. На момент одруження їй було двадцять три роки.
Катерина вагітніла і мала викидні як мінімум три рази. Під час важкої хвороби в 1663 році вона марила, що вона народила. Карл потішив її, сказавши їй, що вона справді народила двох синів і дочку. Королівські радники закликали монарха розлучитися, сподіваючись, що нова дружина буде протестантською і плодючою - але Карл відмовився. Це в кінцевому підсумку призвело до того, що проти неї зговорилися придворні.[10] Протягом свого правління Карл твердо відкидав ідею розлучитися з Катериною, і вона залишалася вірною Карлу протягом усього їхнього шлюбу.
Катерина не була особливо популярна серед англійців, бо вона була римо-католичкою.[10] Також вона мала труднощі через мовний бар'єр. Попри те, що її труднощі з англійською мовою зберігалися, з плином часу несприйняття португальської Інфанти зменшилося. Вона любила грати в карти і шокувала побожних протестантів, граючи по неділях. Насолоджувалася танцями і з великим задоволенням організовувала маскаради. Мала любов до пікніків, риболовлі та стрільби з лука. У 1670 р., у поїздці до Одлі Енду зі своїми дамами, Катерина відвідала сільський ярмарок, переодягнена у селянку. Але її виявили через незвичний одяг та вимову,[14] і великий натовп людей змусив їх поспішно тікати.[15] В 1664 році її улюблений живописець Джейкоб Гуйсманс, фламандський католик, намалював її як святу Катерину.[16]
Катерина зомліла, коли Карл представив їй свою офіційну коханку Барбару Палмер. Карл наполіг на тому, що зробить Леді Палмер дамою в опочивальні Катерини.[17] Після цього випадку Катерина припинила проводити час з королем, заявляючи, що вона краще повернеться в Португалію. На це Карл звільнив майже всіх придворних Катерини, після чого вона перестала чинити опір, однак надалі вона брала дуже мало участі в придворному житті і діяльності.[18]

Карл важко захворів у 1685 році. Коли він лежав, помираючи, він попросив прийти Катерину, але вона надіслала повідомлення, в якому просила пробачення, якщо вона колись в житті образила його. Він відповів: "О, бідна жінка! Вона просить пробачення? Прошу її всім серцем; передайте їй таку відповідь." [19]
Катерині приписують введення традиції чаювання у Великій Британії, хоча Семюель Пепіс згадує чай вперше у своєму щоденнику 25 вересня 1660 року, ще до шлюбу Катерини з Карлом. Більш ймовірно, що вона популяризував напій, який був незвичним у Великій Британії на той час.[20][21] Окрім чаю, її приїзд популяризував такі звичні на той час для португальців колоніальні товари, як цукор, лак, бавовна і фарфор.[22]
Квінз, в Боро в Нью-Йорку, був нібито названий на честь Катерини Браганса, оскільки вона була королевою, коли округу Квінз було засновано в 1683 році.[23][24][25] Однак, немає ніяких історичних свідоцтв, що Квінз назвали в її честь.[26]
Кетрін-стріт, раніше Бріджеса-стріт у центрі Лондона, названа на честь її.[27]
Шлюб Катерини був важливим моментом для подальшої історії Індії і Британської імперії, хоча королева особисто мала мало спільного з ними. Незабаром після того як Сім островів Бомбея як частина приданого потрапила Карлу II, він віддав їх до Ост-Індської компанії, яка перенесла туди своє представництво – в результаті в Бомбей/Мумбаї починає розвиватися, щоб стати одним з найбільших міст Індії.
-
Меморіальна дошка в порту Салі в стінах Гарнізону в Портсмуті вшановує пам'ять першого кроку Катерини на англійській землі.
-
Rex Carolus II та Regina Catharina, Dei Gratia Angliæ Scotiæ Franciæ et Hiberniæ
-
Катерина Браганса, близько 1665
-
Королева Катерина як свята Катерина Олександрійська, Яків Хуйсманс
- ↑ а б в Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в г д е Kindred Britain
- ↑ а б http://www.englishmonarchs.co.uk/stuart_29.html
- ↑ http://www.unofficialroyalty.com/category/formermonarchies/portuguese-royals/
- ↑ http://h2g2.com/approved_entry/A2998461
- ↑ португальська Вікіпедія — 2001.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б в Kenneth J. Panton; Kenneth John Panton (24 лютого 2011). Historical Dictionary of the British Monarchy. Scarecrow Press. с. 90—91. ISBN 978-0-8108-5779-7. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 15 липня 2012.
- ↑ Herman, (2005)
- ↑ Laufer, (1999)
- ↑ Wynne, S. M. (2004). Catherine (1638–1705). Oxford Dictionary of National Biography. Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/4894. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 4 червня 2012. (необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства)
- ↑ Watkins, Sarah-Beth (28 квітня 2017). Catherine of Braganza: Charles II's Restoration Queen (англ.). John Hunt Publishing. ISBN 978-1-78535-570-7.
- ↑ HMC 6th Report (Sir H. Ingilby) (London, 1877), pp. 367-8.
- ↑ Heidi Murphy. Biographies of Great Men & Women of England, Wales and Scotland. Britannia.com. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 21 серпня 2016.
- ↑ Herman, (2005)
- ↑ Herman, (2005)
- ↑ Laufer, (1999)
- ↑ "Catherine of Braganza [Архівовано 25 квітня 2020 у Wayback Machine.]", UK Tea Council. Retrieved 1 March 2013
- ↑ Martin, Laura C (2007). Tea: the drink that changed the world. Catherine of Braganza: Tuttle Publishing. с. 120—123. ISBN 0-8048-3724-4. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 4 квітня 2020.
- ↑ Thomas, Gertrude Z. (1965). Richer than spices; how a royal bride's dowry introduced cane, lacquer, cottons, tea, and porcelain to England, and so revolutionized taste, manners, craftsmanship, and history in both England and America. New York: Knopf.
- ↑ Adrian Room (2006). Placenames of the World: Origins and Meanings of the Names for 6,600 Countries, Cities, Territories, Natural Features, and Historic Sites. McFarland. с. 308. ISBN 978-0-7864-2248-7. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 15 липня 2012.
- ↑ Jason D. Antos (14 січня 2009). Queens. Arcadia Publishing. с. 12. ISBN 978-0-7385-6308-4. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 15 липня 2012.
- ↑ Jane Mushabac; Angela Wigan; Museum of the City of New York (1 січня 1999). A Short and Remarkable History of New York City. Fordham Univ Press. с. 19. ISBN 978-0-8232-1985-8. Процитовано 15 липня 2012.
- ↑ More, James F. (2003). The History of Queens County. Ontario: Global Heritage Press. с. 13—14. ISBN 978-1894378789.
- ↑ The London Encyclopaedia (вид. reprint). Macmillan. 1992. с. 130.