Каунаський залізничний міст
| Каунаський залізничний міст | |
|---|---|
 | |
| 54°52′53″ пн. ш. 23°55′30″ сх. д. / 54.881389° пн. ш. 23.925° сх. д. | |
| Країна |  Литва[1] |
| Розташування | Каунас |
| Перетинає | Німан |
| Загальна довжина | 327 м |
  Каунаський залізничний міст Каунаський залізничний міст (Литва) | |
 | |
 Каунаський залізничний міст у Вікісховищі | |
Каунаський залізничний (Зелений) міст (лит. Kauno geležinkelio (Žaliasis) tiltas) — залізничний міст через річку Німан у Каунасі, Литва. Поєднує центральну частину міста з районом Нижня Фреда. Вище за течією знаходиться Панемунський міст, нижче за течією — міст Чюрльоніса. Міст включено до Реєстру культурних цінностей Литовської Республіки, які охороняються державою (код 22215)[2]. Один із найбільших мостів Литви[3].
Міст зведений у процесі будівництва залізничної лінії від станції Лентварис до прусського кордону (станція Кибартай) залізниці Санкт-Петербург-Варшава, одночасно із Каунаським залізничним тунелем на правому березі річки Німан[4].
Автором проекту був інженер Сезанн (лит. Cézanne)[5][6]. Будівництво велося з квітня 1859 року по 4 лютого 1862 року французькою компанією Ernest Goüin et compagnie. Металеві частини мосту були виготовлені у Франції, а потім доставлені кораблем до Каунаса[7][2]. Ферми середнього прольоту збиралися в майстернях на лівому березі й потім, за допомогою понтонів і гідравлічних домкратів, монтувалися на опори[8]. Решта ферм збиралися на місці за допомогою риштувань[9]. 21 листопада 1861 року було змонтовано останню ферму. Для будівництва конструкцій мосту було використано 2025 т сталі і 2130 т чавуну. Загальна вартість будівництва склала 904 тис. рублів. Перший поїзд перетнув міст 27 лютого 1862 року[6][10].
Проміжні опори складалися з чавунних колон, шириною вгорі 3,22 м, а знизу 3,50 м, зібраних з окремих, з'єднаних між собою болтами чавунних частин[5]. Під час робіт із занурення опор загинув один робітник[8]. Після занурення опори були заповнені гідравлічним бетоном. 2 колони підтримували основну частину споруди, інші дві служили основою для льодорізів із чавуну та заліза[11].
Схема споруджених прольотів: крайні прольоти по 71,48 м, середні — по 78,52 м і два додаткові берегові прольоти довжиною 10,7 м кожен[12]. Висота ферм становила 6,75 м, ширина — 8 м[13][9].
В ніч з 17 на 18 серпня 1915 року два центральних прольоти мосту були підірвані відступаючими російськими військами. Натомість, німці побудовали тимчасовий понтонний міст. У листопаді того ж року силами російських військовополонених і німецьких військових почалося відновлення постійного мосту. Крайні прольоти були укріплені параболічними фермами[14]. 14 квітня 1916 року міст був урочисто відкритий у присутності П. Гінденбурга, Е. Людендорфа та інших німецьких воєначальників[15]. Новий міст отримав офіційну назву Reichsbrücke[14]. У перший рік після ремонту міст був пофарбований свинцево-зеленою фарбою, внаслідок чого отримав назву Зелений залізничний міст[2].
У міжвоєнний період, коли через Німан існував тільки один міст, даний залізничний міст також використовувався в якості автомобільного. Між залізничними коліями було облаштовано смугу для руху гужового транспорту, велосипедистів та автомобілів. Рух вантажівок та автобусів мостом було заборонено[2][14][3].
24 червня 1941 року міст був підірваний за наказом генерала Івана Шльоміна. Восени того ж року він був відновлений німцями. Параболічні ферми були замінені на прямокутні. У такому вигляді міст функціонував до літа 1944 року, коли відступаючі німецькі війська знову його підірвали.
Існуюча на даний час споруда побудована в 1945—1948 роках інженерними військами СРСР[16]. У 1961 році на мосту були облаштовані пішохідні тротуари[3].
У 1996 році міст був внесений до Реєстру культурних цінностей Литви[2]. У 2002 році, після відкриття мосту Чюрльоніса, розташованого на відстані менш ніж 100 м нижче за течією, пішохідний рух залізничним мостом було закрито.
У 2014 році компанією UAB «Švykai» проведено капітальний ремонт мосту. В ході робіт було виконано ремонт та антикорозійний захист металоконструкцій, ремонт залізобетонних конструкцій опор. Роботи проводилися без закриття руху через міст[17].
Міст металевий, складається із восьми прольотів. Частина конструкцій, які розташовані над поверхнею води, перекривається балочними фермами з паралельними поясами. Бічні прольоти — металеві, клепані, двотаврові балки. Опори монолітні, залізобетонні. Загальна довжина мосту складає 360 м, ширина — 10,35 м[2].
Міст двоколійний, призначений для руху залізничного транспорту. Пішохідний рух через міст заборонено.
- ↑ GeoNames — 2005.
- ↑ а б в г д е Geležinkelio tiltas. Kultūrosvertybių registras (лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 19 листопада 2016.
- ↑ а б в Kauno Žaliasis geležinkelio tiltas [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]// Architektūros ir urbanistikos tyrimų centras (лит.)
- ↑ Sinkevičiūtė, 2012, с. 59.
- ↑ а б Разрез быка моста С.-Петербурго-Варшавской дороги через Неман, у города Ковно, построенного инженером Сезанном (Cézanne 1859 г.)
- ↑ а б Kebeikis, 2004, с. 29.
- ↑ Косаковский Г. И. Железные дороги Литвы. — Вильнюс : Мокслас, 1975. — С. 40.
- ↑ а б Die Eisenbahnbrücke über den Niemen bei Kowno // Zeitschrift für bauwesen. — Berlin : Ernst & Sohn, 1863. — С. 370—378.(нім.)
- ↑ а б Sinkevičiūtė, 2012, с. 60.
- ↑ A. Fokas. Kauno tiltai: Geležinkelio // Kauno tiesa. — 1968. — Число 09. — Июнь.
- ↑ Смесь // Журнал Главного управления путей сообщения и публичных зданий. — СПб., 1862. — № 1 (январь и февраль). — С. 52.
- ↑ Николаи Л. Ф. Краткие исторические данные о развитии мостового дела в России. — СПб., 1898. — С. 113.
- ↑ Эрдберг. Описание работ железного моста через реку Неман в Ковно // Журнал Главного управления путей сообщения и публичных зданий. — СПб., 1865. — № 1.
- ↑ а б в Kebeikis, 2004, с. 31.
- ↑ Hindenburgo „muterė“ Kaune // Bangos. — Kaunas, 1932. — № 37 (10 січня). — С. 922—923. Архівовано з джерела 24 січня 2021. Процитовано 20 травня 2020.(лит.)
- ↑ Kebeikis, 2004, с. 33.
- ↑ UAB „Švykai“: įveikti Žaliojo tilto iššūkiai (лит.). STATYBUNAUJIENOS.LT. 14 квітня 2015. Архів оригіналу за 6 березня 2019.
- Aida Sinkevičiūtė. Lietuvos tiltų statybos raida ir architektūros bruožai. — Kaunas, 2012. — 129 с.(лит.)
- Henrikas Kebeikis. Žvilgsnis į Lietuvos tiltus. — Kaunas : Kopa, 2004.(лит.)
- Geležinkelio tiltas [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Kultūros vertybių registras (лит.)
- Kovno geležinkelio tiltas [Архівовано 3 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Asociacija «Olita-Orany» (лит.)