Кахлі

Запит «Кахель» перенаправляє сюди; сучасну керамічну плитку див. Керамічна плитка.

Ка́хлі (переважно в множині, однина ка́хель, ка́хля)^[1] — різновид кераміки, художньо-декоративна плитка, що використовується для личкування печей, стін осель і палаців, фонтанів тощо. Кахлі мають цінну властивість: вони накопичують тепло, поступово віддаючи його та не перегріваючи повітря в приміщенні^[2].

Слово «кахель» через посередництво пол. kafel, kachel походить від нім. Kachel^[3]. Майстрів, що працюють з кахлями, називають кахлярами^[4].

Історія дослідження кахлів в Україні

Вперше кахлі Поділля став досліджувати Юхим Сіцінський^[5]. Кахлярське мистецтво Івано-Франківщини описане у праці Володимира Шухевича «Гуцульщина»^[6]. Євгенія Спаська досліджувала кахлі Чернігівщини^[7]^[8]. Лідія Орел вивчала кахлі Ічні^[9]. У післявоєнний період з'явились роботи Катерини Матейко^[10] та Лесі Данченко^[11], Пантелеймона Мусієнка^[12]^[13]. Серед сучасних досліджень можна виділити узагальнюючу працю Олександра Тищенка^[14].

Патріарх української керамології Юрій Лащук розробив схему поділу теренів України на три керамічні зони^[15], що є актуальним і для кахлярства.

У Львові був відомий колекціонер кахлів Петро Лінінській. [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.] У його колекції представлені практично всі періоди розвитку українського кахлю.

Різновиди кахлів

Азулєжу, Місто Порто, вокзал Сан Бенто, Португалія

Рамочні.
Безрамочні
Пласкі.
Коробчасті.
Архітектурні.
Неглазуровані.
Глазуровані.
Одноколірні.
Багатоколірні.
Килимові безрамочні
Сюжетні.
Безсюжетні, орнаментальні.

При використанні кахель, як елемента архітектурного декору в інтер'єрах та екстер'єрах, їх розподіляють за формою та призначенням на —

пласкі
карнизні
кутові

Пічна кахля, Мейсен, Німеччина, початок 1900-х, фаянс, глазур
Пічна кахля заводу «Або», Фінляндія, 1911 р.
Замок Моріцбург в Саксонії.Кахлі з Мейсена,безрамочні, сучасна робота
Зразок орнаментальної, пласкої, рамочної, багатоколірної кахлі.
4 килимові кахлі 16 ст. місто Ізнік, Туреччина
Делфтська сюжетна безрамочна кахля «Пейзаж з річкою»
Панно доби сецесії, Брюссель, вул. Брустен, 10

Історія

Кахлі відомі в Західній Європі з 8 століття, тобто з ранішнього Середньовіччя. Дешевизна матеріалу і початкова нескладність виготовлення надали їм поширення. Найбільший розквіт використання кахлів прийшовся на 15–17 і на 19–20 століття.

У післямонгольський період на Русі для облицювання печей в інтер'єрі житла почали використовувати плитку. На зворотній стороні почали робити стінки у вигляді коробки (так звана «румпа»). Це забезпечувало міцне з'єднання з кладкою печі. У такому вигляді плитка ставала кахлею. Перші горщикові кахлі використовувались у кладці печей^[16].

В деяких країнах використання сюжетних і орнаментальних кахлів було таким широким, що стало ознакою національної культури (азулєжу Португалії, Бразилії, кахлі Іспанії, кахлі Голландії 16–17 ст.). В інших країнах кахлі набули поширення лише в якусь добу культури чи історичний період (кахлі Московії 17 століття, кахлі Петербурга початку 18 століття) і дуже відрізнялись від попередніх використанням, зразками, технікою виконання, сюжетами чи візерунками, відсутністю культурної спадковості.

Фахівці вважають помилковою назву «кахлі» для коробчатих і архітектурних кахель з румпою на зворотній стороні, що слугує для укріплення їх у стіну. Але сучасна назва «кахлі» поширилася на всі їх різновиди попри зауваження фахівців-пуристів.

Кахлі мусульманських країн

Докладніше: Кераміка Ізніка

Орнаментальна кахля, Сирія, бл. 1430 р., Бруклінський музей
Зірчаста кахля з двобоєм вояків, Іран, 13 ст., Художній музей Волтерс, США
«Павич на дереві», середина 16 ст., Сирія, майстерня Дамаска. Бруклінський музей

Азулежу (кахлі) Португалії

Докладніше: Азулєжу

"Галантна сцена ". 1702 рік. Церква Сан Франциско да Байя, Сальвадор, Бразилія

Кахлі Португалії посіли особливе місце в мистецтві країни. Їх широко використовували в добу португальського бароко. Біло-блакитні сюжетні і орнаментальні кахлі йшли на оздоблення палаців, фонтанів, церков.

Ними викладали або панно, або навіть усю поверхню стіни, стіни кліток для сходинок, навіть стелі палацових залів і церков. В сюжетах використовували зразки західноєвропейських гравюр на релігійні та побутові теми. Картина з кахлів нагадує мозаїку або сучасні пазли, тільки в кераміці і в пишній рамі, що імітує гобеленові бордюри. Існували і чисто орнаментальні панно, схожі на килими арабських країн.

«Катедральний собор Санта Марія Майор у Лісабоні» до 1755 р.
Кахлі з релігійними сюжетами, 1-а половина 17 ст.
«Шляхетна пані за туалетами», до 1730 р.
Італо-фламанське панно, 1-а половина 17 ст.
Килимові кахлі, фабрика Девезас, м. Порто, до 1880 р.
Кахлі з гумористичною сценою, 18 ст.
Килимові кахлі
рельєфні килимові кахлі 19 ст. Усі — Національний музей азулежу, Лісабон.
Будинок-музей художника Жозе Мальйоа, Алегорія живопису, Лісабон.

Кахлі і мистецькі стилі

Довге використання кахель зумовило і їх співідношення до мистецьких стилів. Існують кахлі ранішнього і пізнього середньовіччя, доби Відродження, кахлі доби бароко, доби класицизму, доби історичних стилів 19 століття, кахлі доби сецесія (модерн) тощо. Серед відомих майстрів, що зверталися до створення кахель — Антоніо Фіделі, Михайло Врубель.

Коробчаті і архітектурні кахлі виробляють за старими і сучасними технологіями і використовують у реставраційних роботах. Сюжетні, одноколірні кахлі деяких епох давно стали предметами колекціонування приватних осіб і музеїв. У різних містах існують різноманітні колекції кахлів (орнаментальних і сюжетних) доби голландського бароко з міста Делфт, кахлів Португалії (азулежу), Італії, Білорусі тощо. Кахлі так званого петровського бароко початку 18 століття (голландські і місцевого виробництва) експонує музей Ермітаж, Петербург.

Невеличка колекція сюжетних і безсюжетних кахлів існує і в місті Києві.

Кахлі доби сецесії

Кахлярська спадщина України

Українські кахлі пройшли тривалий шлях розвитку. В пізньому середньовіччі намітилися певні регіональні особливості. Велику варіативність кахель спостерігаємо в Лісостеповій частині України. Кахлярство Полтавщини перебувало під значним впливом кахлярства Чернігівщини.

Відомим осередком кахлярства була південно-східна частина Зіньківського повіту Полтавської губернії. До середини ХІХ століття теракотові кахлі тут виготовляли гончарі Глинського, Малих Будищ та Лазьків. Наприкінці ХІХ століття це ремесло занепало. До початку ХІХ століття лицьову частину кахель гончарі Опішні та оточуючих сіл прикрашали рельєфним рослинним декором, який пізніше змінився геометричним. Найуживаніші його мотиви – «хрест», малюнок «решіткою». У Лазьках виготовленням «синіх» димлених кахель займався Пилип Явдак^[17].

В ХІХ столітті поширюється мода на забілювання сіруватих теракотових кахель, які легко забруднювалися, що навіть виразилося у полтавському фольклорі: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч кахлі витри»^[18]. У ХІХ столітті подекуди починають робити зовсім гладкі кахлі, розраховуючи якраз на забілювання груб^[19].

Досить своєрідним було мистецтво кахель Наддніпрянщини. Для кахель цього регіону характерний динамізм, рухливість зображень людей, тварин чи рослин. Щонайрізноманітнішими були кахлі Поділля. Основні центри кахлярства: Кам'янець-Подільський, Вінниця, Бар та ін. Багато архаїчних рис зберегли кахлі Прикарпаття (цьому сприяла певна ізоляція гірських поселень). Кахлярство Північно-Західної Галичини перебувало під впливом мистецтва ренесансної Європи. Про кахлярське мистецтво Закарпаття немає достатньої кількості матеріалу, однак відомо, що тут вироблялися два тип кахель: «вогневі» та обличкувальні.

У першій половині XIX століття під впливом фабричної промисловості кахлярство почало поступово занепадати. Введення системи центрального опалення зняло потребу у кахельних печах. З початку XX століття попит на кахлі різко падає. Дещо пізніше вони стають предметом суто наукового інтересу^[20].

Галерея

Monestir Sant Benet Bages Mai08.JPG Монастир Сан Беніто де Баг (Каталонія). Декор різними кахлями монастирського джерела
Gorskii 03943u.jpg Ростов Великий. Піч в Митрополичому дворі, 18 ст.
Stufa in maiolica, russia, 1750 ca. 02.JPG Російські кахлі доби бароко, 1750 р.
Kuskovo Palace Tapestry Room.JPG Гобеленова зала палацу Кусково, піч з орнаментальними кахлями 18 ст.
Chinese porcelain tiles, Cochin synagogue.jpg Синагога Кокін,китайські порцелянові сюжетні і орнаментальні кахлі.
Groussay Tente Tatare 2.JPG Панно з кахлями Делфту
Kamin-izrazets.jpg Сучасний камін з кахлями за старовинними зразками
Українська кахля із зборів П.Лининського.jpg Українська кахля із зборів П.Лининського
Львівська кахля з зборів П.Лінинського.jpg Львівська кахля з зборів П.Лининського
Львівська кахля з зборів П.Лининського.jpg
Stamp of Ukraine ua1029.jpg Поштова марка "Кахля, 1,50 грн.", Пошта України, 2009 рік

Див. також

Примітки

↑ Кахлі // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
↑ Каміни і кахельні грубки // Наш дім. — 1998. — № 6. — С. 6.
↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
↑ Кахляр // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
↑ Сицинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского историко-археологического общества. — Т.10. — Каменец-Подольск, 1904. — 643 с.
↑ Шухевич В. Гуцульщина // Матеріали до українсько-руської етнології. — Т. 4. — Львів, 1901. — 452 с.
↑ Спаська Є. Ганчарські кахлі Чернігівщини XVIII—XIX ст. / Є. Спаська. — К.: Вид. Київського краєвого сільськогосподарського музею та П. П. П. виставки, 1928. — 30 с.
↑ Спаська Є. Кахлі Чернігівщини (XVIII—XIX ст.) / Є. Спаська. — К.: Видання Укрнауки УСРР, 1927. — 24 с.
↑ Орел Лідія. Ічнянські кахлі / Л. Орел // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник [науковий збірник за минулі літа]. — Кн.1. — Київ–Опішне: Молодь–Українське Народознавство, 1993. — С. 437—443.
↑ Матейко К. І. Народна кераміка західних областей Української РСР ХІХ-ХХ ст. / К. І. Матейко. — К. : Видавництво АН УРСР, 1959. — 107 с.
↑ Данченко Леся. Народна кераміка Наддніпрянщини / Л. Данченко. — К.: Мистецтво, 1969. — 140 с.
↑ Мусієнко П. Н. Кераміка / П. Н. Мусієнко // Історія українського мистецтва: [в 6-ти томах]. — Т. 3 : Мистецтво другої половини XVII — першої половини XVIII ст. — К. : Вид-во АН УРСР, 1968. — С. 322-355.
↑ Мусієнко П. Н. Сидір Перепілка — видатний майстер кахлярства XVIII ст. / П. Н. Мусієнко // Народна творчість та етнографія. — 1963. — № 4. — С. 98–100.
↑ Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII—XVIII ст.) / О. Тищенко. — К.: Либідь, 1992. — 191 с.
↑ Лащук Ю. П. Українська народна кераміка ХІХ-ХХ ст.: Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства. — Львів, 1969 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. — Ф. 1. — Оп.2. — Од. зб. 16/1. — С. 40-41.
↑ Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII—XVIII ст.) / О. Тищенко. — К.: Либідь, 1992. — С. 46
↑ Міщанин В. Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ-ХХ століття). – Опішне: Українське Народознавство, 2006. – с. 127–129.
↑ Пошивайло Олесь. Гончарство Лівобережної України ХІХ-початку ХХ століть і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості. – К. : Молодь, 1991. - С. 222.
↑ Лащук Ю. Зазн. праця, с. 130.
↑ Гриценко, М. М. Еволюція українських кахель: Регіональні аспекти // Мистецтвознавчі записки. — 2011. — Випуск 20. — С. 278.

Посилання

Кахля [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 615. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кахлі

Кахлі (визначення слова)^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}
Юрій Лащук. Українські кахлі IX—XIX століть. Ужгород, Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ Закарпатського обласного управління по пречі, 1993. [Архівовано 16 лютого 2016 у Wayback Machine.]
Художні кахлі XVIII ст. з Національного музею історії України [Архівовано 19 березня 2017 у Wayback Machine.]
Кахлі Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Колекція кахель Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Куштан Д. П. Сюжет кахлі з пізньосередньовічного Корсуня [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]
Чергік Н. Пічні кахлі з місця Кам'янської Січі [Архівовано 26 липня 2012 у Wayback Machine.]
Кахлярство Полтавщини
Народная керамика Румынии [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.]

Джерела

С. Н., de, Oud-nederlandsche majolica en Delfts aardewerk, Amst., 1947.

Филиппов А. В. Древнерусские изразцы, в. 1, М., 1938;
Воронов Н. В. Русские изразцы 18 века, в сборнике: Памятники культуры, в. 2, М., 1960;
Овсянников Ю. В.«Русские изразцы», М, 1968 (рос)
Лащук Ю.П. Українські кахлі ІХ – ХІХ століття [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.]
Петро Лининський. Повернене з небуття. Виникнення та розвиток рельєфної кахлі в Галичині. Львів 1999. 47 стор.
Немцова Н. О Суздальских изразцах. ж «Наука и жизнь»,№ 4, 1989 (рос)
Немцова Н. Исследование и реставрация русских изразцовых печей 17-18 вв. М. Строийиздат. 1989.(рос)
Немцова Н. И. Изразец в архитектуре русского средневековья.
Немцова Н.И. Русские изразцовые печи XVII—XIX веков

[1] Кахлі // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[2] Каміни і кахельні грубки // Наш дім. — 1998. — № 6. — С. 6.

[3] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

[4] Кахляр // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[5] Сицинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского историко-археологического общества. — Т.10. — Каменец-Подольск, 1904. — 643 с.

[6] Шухевич В. Гуцульщина // Матеріали до українсько-руської етнології. — Т. 4. — Львів, 1901. — 452 с.

[7] Спаська Є. Ганчарські кахлі Чернігівщини XVIII—XIX ст. / Є. Спаська. — К.: Вид. Київського краєвого сільськогосподарського музею та П. П. П. виставки, 1928. — 30 с.

[8] Спаська Є. Кахлі Чернігівщини (XVIII—XIX ст.) / Є. Спаська. — К.: Видання Укрнауки УСРР, 1927. — 24 с.

[9] Орел Лідія. Ічнянські кахлі / Л. Орел // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник [науковий збірник за минулі літа]. — Кн.1. — Київ–Опішне: Молодь–Українське Народознавство, 1993. — С. 437—443.

[10] Матейко К. І. Народна кераміка західних областей Української РСР ХІХ-ХХ ст. / К. І. Матейко. — К. : Видавництво АН УРСР, 1959. — 107 с.

[11] Данченко Леся. Народна кераміка Наддніпрянщини / Л. Данченко. — К.: Мистецтво, 1969. — 140 с.

[12] Мусієнко П. Н. Кераміка / П. Н. Мусієнко // Історія українського мистецтва: [в 6-ти томах]. — Т. 3 : Мистецтво другої половини XVII — першої половини XVIII ст. — К. : Вид-во АН УРСР, 1968. — С. 322-355.

[13] Мусієнко П. Н. Сидір Перепілка — видатний майстер кахлярства XVIII ст. / П. Н. Мусієнко // Народна творчість та етнографія. — 1963. — № 4. — С. 98–100.

[14] Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII—XVIII ст.) / О. Тищенко. — К.: Либідь, 1992. — 191 с.

[15] Лащук Ю. П. Українська народна кераміка ХІХ-ХХ ст.: Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства. — Львів, 1969 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. — Ф. 1. — Оп.2. — Од. зб. 16/1. — С. 40-41.

[16] Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII—XVIII ст.) / О. Тищенко. — К.: Либідь, 1992. — С. 46

[17] Міщанин В. Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ-ХХ століття). – Опішне: Українське Народознавство, 2006. – с. 127–129.

[18] Пошивайло Олесь. Гончарство Лівобережної України ХІХ-початку ХХ століть і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості. – К. : Молодь, 1991. - С. 222.

[19] Лащук Ю. Зазн. праця, с. 130.

[20] Гриценко, М. М. Еволюція українських кахель: Регіональні аспекти // Мистецтвознавчі записки. — 2011. — Випуск 20. — С. 278.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]