Гравюра

	Гравюра
Продукція	естамп
	Гравюра у Вікісховищі

Гравю́ра (фр. gravure) або рити́на^[1] — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.

Походження терміна

Французьке gravure утворене від дієслова graver («вирізати», «створювати рельєф»), яке походить від нід. graven («рити», «копати»), спорідненого з прасл. *grebti, укр. гребти^[2].

Слово ритина пов'язане з прасл. *ryti («рити», «копати», «різьбити»). Засвідчене д.-рус. рытия — зі здогадним значенням «ліпна робота»^[3].

Виконання

Гравюрою називається техніка створення відбитку на плоскій поверхні та сам відбиток. На дошці (друкарській формі, кліше) з дерева, металу, каменю чи інший зручних для різьблення матеріалів спершу створюється зображення за допомогою різця. За технікою виконання гравюри поділяються на опуклі (високий друк) і заглиблені (глибокий друк)^[4]. Залежно від матеріалу кліше — на літографію (якщо кліше з каменю чи металу), ксилографію (дерево), лінорит (лінолеум)^[5]. На металі зображення може також витравлюватися кислотою; ділянки, які потрібно зберегти, попередньо покриваються жирною тушшю. Ця техніка називається офорт^[4]. Інша техніка під назвою мецо-тинто полягає в створенні шорсткої пластини, на якій зони, що не повинні давати відбиток, вирівнюються; шорсткі зони утримують фарбу^[6].

Вирізьблене зображення вкривається фарбою та притискається до паперу, лишаючи на ньому відбиток. Головна перевага гравюри, порівняно з ручним рисунком — це можливість робити багато копій-відтисків. Поєднуючи декілька кліше, вкритих різними фарбами, можна створювати різнокольорові зображення^[5].

За призначенням гравюри поділяють на станкові (естамп), які є самостійними творами і книжкові, що розміщуються на сторінках. Якщо гравюра є авторським твором, її називають оригінальною. Якщо вона відтворює чужу роботу — її називають репродукційною^[4].

Історія

Гравюра як різновид мистецтва виникла досить пізно у порівнянні з іншими різновидами мистецтв. Її попередниками були набійки — друкування кольорових візерунків на тканинах за допомогою різьблених дерев'яних дошок, вкритих фарбою^[5].

Художня гравюра розвинулась у Німеччині протягом 1430-х років із техніки, яку використовували майстри для роботи з позолотою. Для копіювання дрібних відбитків на папір використовували мідні форми. Серед видатних практиків цього методу були Альбрехт Дюрер, перший гравер-портретист; Мартін Шонгауер відомий своїми гравюрами на міді, Ганс Бальдунг-Ґрін, гравер відьом і магічних сюжетів, Альбрехт Альтдорфер, відомий своїми пейзажними гравюрами, голландський друкар Лукас ван Лейден і фламандський гравер Гендрік Гольціус^[6].

В Італії граверами були Маркантоніо Раймонді та флорентійський ювелір Мазо Фінігерра, який сильно вплинув на Антоніо Поллайоло, і Андреа Мантенья, як і Людовіко Карраччі, який разом з Аннібале Карраччі і своїм братом Агостіно Карраччі заснував Болонську школу живопису^[6].

У Франції відомими граверами були Жан Дюве та Етьєн Делон^[6].

Серед провідних європейських граверів XVII ст.: Міхаель Лесне, Роберт Нантойль, винахідник мецо-тинто Людвіг фон Зіген, Пітер Пауль Рубенс, його учень Антоні ван Дейк і Рембрандт. Пізніше свою техніку штрихування представив французький художник Клод Меллан^[6].

До середини XIX ст. століття гравюра набула поширення як спосіб відтворення художніх образів на папері, а також виконання ілюстрацій для книг і журналів^[6].

З винаходом набагато легшої техніки офорту гравюра поступово занепала, хоча багато художників і граверів (наприклад, Рембрандт) використовували поєднання обох^[6].

У XX ст. гравюра на мідних пластинах була відроджена як вид мистецтва Йозефом Гехтом і Стенлі Вільямом Гейтером. Деякі художники та креслярі продовжили створювати гравюри^[6], як Маурісіо Ласанскі та Габор Петерді^[7].

Гравюра в українському мистецтві

Гравюра в Україні з'явилася в 30-х роках XVI ст. та пов'язана зі львівським майстром Єськом, який у 1538 році друкував з різьблених дощок «колтрини» — великі паперові аркуші із зображенням святих. У XVI—XVIII ст. гравюри широко використовували для оздоблення книг. До XVII ст. друкарські форми для гравюр здебільшого виконувалися на дереві (дереворіз, дереворит, ксилографія) у техніці високого друку. Відомими майстрами дереворізу були Памво Беринда, Ілля, Никодим Зубрицький^[4].

Гравюра на металі з'явилася в Україні в 1615 році, проте тривалий час не мала популярності, оскільки відбитки дереворізів було простіше поміщати в книги разом з текстом. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. на металі працювали Олександр і Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський, Іван Мігура, Данило Галяховський, Аверкій Козачківський, Григорій Левицький та ін. У XVIII ст. гравюра на металі в техніці глибокого друку вже переважала^[4].

Оскільки наприкінці XVIII — початку XIX ст. монастирські друкарні занепадали, з'являлися приватні друкарні. Релігійна тематика гравюр змінилася світською. Техніка літографії поширилася в 1820-і у Львові, Миколаєві, Одесі, в 1830-і в Києві і Харкові. У цій техніці працювали на території України Антон Ланге, Михайло Башилов, Іван Соколов, Костянтин Трутовський, Опанас Сластіон та інші. Їхні зображення - це переважно пейзажі, історичні та побутові сцени, портрети^[4].

У техніці офорту в 1840 Василь Штернберґ виконав фронтиспис до 1-го видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Сам Тарас Шевченко володів різними видами літографії, зображаючи історичні сцени. Офорти виконували також Лев Жемчужников, Микола Мурашко, Микола Самокиш та інші^[4].

Серед відомих українських граверів другої половини XX ст.: Віктор Ігуменцев, Григорій Гавриленко, Іван Остафійчук, Олександр Губарєв, Василь Касіян, Володимир Куткін^[8], Георгій Малаков, Іван Батечко, Василь Перевальський^[9], Микола Бондаренко^[10].

За Незалежності головними осередками мистецтва гравюри в Україні є Київ, Харків, Львів, Одеса^[11].

Див. також

Примітки

↑ Пошук. Російсько-українські словники (укр.). 27 жовтня 2009. Архів оригіналу за 21 квітня 2020. Процитовано 31 грудня 2019.
↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Запаско, Я. П. Гравюра (Ukrainian) . Т. 6. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
↑ ^а ^б ^в Іванов-Ахметов, Володимир Михайлович (30 вересня 2013). Гравюра: історичний огляд і основні різновиди мистецької техніки. Технологія і техніка друкарства. Т. 0, № 3(41). с. 101—120. doi:10.20535/2077-7264.3(41).2013.30799. ISSN 2414-9977. Процитовано 28 лютого 2024.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Engraving: Printmaking Technique. www.visual-arts-cork.com. Процитовано 28 лютого 2024.
↑ Engraving | Techniques, History & Uses | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 1 березня 2024.
↑ «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ–ХХІ століть» | Антиквар (укр.). 23 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2024.
↑ МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАВЮРИ (Оригінали творів з фонду Відділу образотворчих мистецтв) | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 28 лютого 2024.
↑ Кузьменко, Юлія (2 серпня 2023). На Сумщині врятували значну частину гравюр, присвячених Голодомору 1932–1933 років. Суспільне. Процитовано 28 лютого 2028.
↑ Виставка «Відбиток» | Мистецький Арсенал (укр.). 7 березня 2020. Процитовано 28 лютого 2024.

Джерела та література

Українська гравюра бароко / Д. В. Степовик. — К. : ТОВ "Вид-во «КЛІО», 2012. — 496 с. : іл. — Бібліогр.: 475—491. — ISBN 978-617-7023-00-4
Д. Антонович. Українська гравюра [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.] // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед. слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 592 с.; іл. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00075-6
Александрович В. С. Графіка. В кн.: Історія української культури, т. 3. К., 2003.
Степовик Д. Гравюра. В кн.: Історія українського мистецтва, т. 3. К., 2011.
Крип'якевич І. Причинки до словника українських граверів // Бібліол. вісті. 1926. № 4.
Січинський В. Історія українського граверства XV—XVIII ст. Львів, 1937.
Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в XV—XVIII ст. Львів, 1971.
Логвин Г. Н. Гравюра українських стародруків. К., 1990
Sičynśkyj V. Současná ukrajinská graflka. Uměni slovanů. Брно 1925.
Попов П. Матеріяли до словника укр. ґраверів. К. 1926 (додаток І. К. 1927).
Січинський В. L'art de la gravure et du livre en Ukraine. Le Musée du livre, VII. Брюссель 1927.
Antonowytsch D. Die ukrainische Graphik. Katalog der Ausstellung ukrainischen Graphik. Берлін 1933.
Січинський В. Розвідки про укр. графіку і ґраверство. Gutenberg-Jahrbuch. Майнц 1929 — 43.
Січинський В. Укр. дереворит. Арка, III—IV. Мюнхен 1948.
Шпак О. Українська народна гравюра XVIII–ХІХ століть. Львів, 2006.
Шедеври в колекціях університетської бібліотеки: західноєвропейська гравюра XV—XIX століть = Masterpieces in the University Library collections: western european prints of the XV—XIX centuries: каталог-альбом / упоряд. : О. В. Полевщикова [та ін.] ; пер. англ. : О. В. Полевщикова, О. Л. Ляшенко ; відп. ред. М. О. Подрезова ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Наук. б-ка. — Одеса: Астропринт, 2015. — 146 с. : грав. — (Музеї Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова ; вип. : Музей книги).

Посилання

Ґраверство, ритівництво [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 297-298. — 1000 екз.
Ритовина // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1592-1593. — 1000 екз.
В. Січинський. Графіка — ґраверство [Архівовано 25 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 833—839.
Я. П. Запаско. Гравюра [Архівовано 25 грудня 2017 у Wayback Machine.] // ЕСУ
Д. В. Степовик. Гравюра [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // УРЕ
Гравюра // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 1 : А — Л. — 472 с. — ISBN 978-617-7094-09-7.
Проєкт Українського культурного фонду «Старовинна гравюра — культурна спадщина України»

[1] Пошук. Російсько-українські словники (укр.). 27 жовтня 2009. Архів оригіналу за 21 квітня 2020. Процитовано 31 грудня 2019.

[2] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[3] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.

[:0-4] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Запаско, Я. П. Гравюра (Ukrainian) . Т. 6. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.

[:2-5] а ^б ^в Іванов-Ахметов, Володимир Михайлович (30 вересня 2013). Гравюра: історичний огляд і основні різновиди мистецької техніки. Технологія і техніка друкарства. Т. 0, № 3(41). с. 101—120. doi:10.20535/2077-7264.3(41).2013.30799. ISSN 2414-9977. Процитовано 28 лютого 2024.

[:1-6] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Engraving: Printmaking Technique. www.visual-arts-cork.com. Процитовано 28 лютого 2024.

[7] Engraving | Techniques, History & Uses | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 1 березня 2024.

[8] «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ–ХХІ століть» | Антиквар (укр.). 23 березня 2021. Процитовано 28 лютого 2024.

[9] МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАВЮРИ (Оригінали творів з фонду Відділу образотворчих мистецтв) | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 28 лютого 2024.

[10] Кузьменко, Юлія (2 серпня 2023). На Сумщині врятували значну частину гравюр, присвячених Голодомору 1932–1933 років. Суспільне. Процитовано 28 лютого 2028.

[11] Виставка «Відбиток» | Мистецький Арсенал (укр.). 7 березня 2020. Процитовано 28 лютого 2024.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]