Кемп (естетика)
Кемп (англ. camp) — у некласичній естетиці специфічний витончений естетський смак і спеціально культивована чутливість, що лежить в його основі[1]. Кемп також розуміють як соціальні та культурні стиль та чуттєвість, і за такого розгляду зазвичай пов'язують із гей-субкультурою[2]. Для кемпу характерні підвищена театральність, любов до штучності, перебільшеність до гротеску, деяка вульгарність[3], естетизм, антиномічне поєднання гри та серйозності. Естетика кемпу є прикладом того, як у культурі постмодерну набувають нового змісту класичні категорії піднесеного і низького[ru][4], прекрасного і потворного: якщо високе мистецтво передбачає красу й цінність[5], то кемп потребує насамперед сміливості, жвавості та динаміки, протиставляє себе задоволеності, маючи метою виклик.
Кемп почав набувати популярності в 1960-х роках. До нього відносяться такі режисери як Джордж[en] і Майк Кучари[en], Джек Сміт[en], Енді Воргол, Джон Вотерс («Рожеві фламінго», «Лак для волосся[en]», «Поліестер[en]»). Відомі виконавці, що використовують естетику кемпу — Баррі Гамфріс[en] (в образі дами Едни Еверейдж[en]), Дівайн, Ру Пол і Лібераче. Поширився в 1980-х із прийняттям постмодерністських поглядів на мистецтво та культуру.
Назва camp походить від французького se camper, що означає «приймати позу надмірної манірності». Оксфордський словник англійської мови наводить перше визначення camp 1909 року: «показний, перебільшений, удаваний, театральний; жінкуватий чи гомосексуальний; той, що належить, характерний гомосексуалам. Як іменник — це кемп як поведінка, манірність тощо; людина, яка демонструє таку поведінку».
Етимологія залишається не зовсім зрозумілою.
Пізніше слово використовувалося для позначення естетичних уподобань та поведінки гомосексуальних чоловіків робітничого класу[6]. Зрештою, з проникненням позначуваних словом явищ у культурний мейнстрім, воно стало самостійним визначенням, яке американська художня критикиня Сьюзен Зонтаґ зафіксувала в «Нотатках про кемп».
Постмодернізм перетворив кемп на якийсь загальний тип чутливості, який не приписувався якійсь вузькій групі. Спочатку ж кемп був відмінною рисою чоловічих гей-спільнот епохи, що передувала Стоунволлським бунтам. В основі цієї чутливості — сприйняття гомосексуальності як жіночності (соціальні ролі, в яких вона втілюється)[7]. Два ключових компоненти кемпу являли собою патерни жіночої поведінки, що англомовним сленгом позначаються swish[en] (плавна жіночна хода, м'які жести, фальцет, характерна лексика) і дреґ (англ. drag; носіння одягу, що стійко асоціюється з певною гендерною роллю, особою іншого гендеру). Для цих компонентів характерно використання елементів жіночності в перебільшеній до неприродності, гротескній мірі, що відкрило шлях для ширшого розуміння кемпу — тепер до нього включають образи і деяких голлівудських акторок, які володіють тими ж рисами (Кармен Міранда). Саме в такому розумінні кемп стає частиною концептуального апарату художньої та літературної критики 1960-х.
Кемп як особливий тип чутливості характеризується певним співвідношенням естетичних категорій краси та потворності, серйозного та фривольного, наївності та маньєризму, стилю та змісту. Домінанти кемпу — фривольність (гра), надмірність форми, підкреслена свідома орієнтація на штучність і естетизм, що відсуває, затемнює зміст[8].
Тричастинний поділ Сьюзен Зонтаґ у «Нотатках про кемп»[9] дозволяє окреслити контури цієї чутливості. Якщо перша, класична чутливість (висока культура: «Іліада», комедії Арістофана, Рембрандт, «Божественна комедія», Сократ, Христос) підпорядковує естетичну сторону моралі (її дилем, суперечностей тощо), друга, «авангардна» існує в напрузі між естетичною пристрастю і мораллю, оспівуючи потворне, аморальне (Сад, Рембо, Кафка, Арто), то третя чутливість — кемп — виключає моральний бік, будь-яку серйозність, трагедію, залишаючи естетичний бік, отже, стає розважальною.
Невід'ємні в кемпі його штучність, манірність, пишна форма. Твору не вдається стати артефактом кемпівської естетики, якщо він хороший, вдалий, серйозний, позбавлений маргінальності. «Кемп — це послідовно естетичне світосприйняття. Він утілює перемогу стилю над змістом, естетики над мораллю, іронії над трагедією»[10].
Відступаючи від серйозності, від змісту, зосереджуючись на естетичному боці, кемп є такою чутливістю, яка не є стилем, але здатністю сприймати інші стилі, бачити все в лапках цитації: річ як «виконання ролі». Кемп — насолода естетичною стороною, штучністю, що сягає вульгарності, за відомим визначенням Зонтаґ — «дендизм у добу масової культури»[11]. Часто ілюстрацією кемпу слугують образи музичних виконавців і акторів, що вирізняються перебільшеними сексуальними характеристиками, коли жіночність і мужність стають набором акцентованих рис — за ними втрачається сам носій, і це позбавляє їх сенсу; приклади — Джина Лоллобриджида, Стів Рівз.
Кемп та кіч ставлять близько. Підставами для їх уподібнення вказують властиві обом відступ від важкого, глибокого, потяг до легкозасвоюваного, поганий смак[12]. Однак із останнім кемп пов'язують не завжди[13].
Кіч часто ототожнюють із поганим смаком. Кемп же розуміють як навмисний кіч, кіч у лапках — це естетизація поганого, відразливого, і в такому вигляді отримання від нього задоволення[14]. Кемпівські речі для тих, хто не ставиться до нього серйозно — по суті кічеві. Тому про кемп кажуть як про сприйняття будь-якого естетичного об'єкта або життєвий стиль, тоді як кіч стосується самого об'єкта, його виконання. Кемп не можна задумати[8] або виконати — але це можливо з кічем, і такий об'єкт можна сприйняти як кемпівський.
Естетику кемпу можна виявити багато в чому з того, що складає багаж сучасної популярної культури. Це насамперед телесеріали: «Сімейка Адамсів», «Зоряний шлях: Оригінальний телесеріал», «Бетмен», «Месники[en]», «Янголи Чарлі», «Напруж звивини[en]», «Острів Гіллігана[en]», «Острів фантазій» приваблюють глядача XXI-го століття саме тим, що dsy інтерпретує як кемп-аспекти цих продуктів. У ранні 1960-ті, час переходу до кольорового телебачення, телеефір прагнули наповнити розважальним контентом, який би використав переваги нової технології. Так з'явилися телевізійні серіали з відмінною естетикою: яскраві кольори, високий рівень стилізації (мильні опери, шоу «Бетмен»). Шоу Cheap Seats[en] — приклад використання кемпу: двоє представників покоління X, брати, роблять гумористичні огляди спортивних подій 1970-х, цікавих у 2000-і саме своїми кемпівськими рисами (спроби з'єднати балет із катанням на лижах, гра відомої баскетбольної команди в тюрмі штату Нью-Йорк, регіональний реслінг). Девід Лінч і Марк Фрост у «Твін Пікс» часто свідомо — за допомогою образів героїв та різних ситуацій — створюють атмосферу кемпу.
Яскравий представник кемпу в кіно — кінорежисер Джон Вотерс, який популяризував його у своїх кінострічках «Рожеві фламінго», «Лак для волосся[en]», «Жіночі проблеми[en]», «Поліестер[en]» та інших.
Як відбиття кемпу в дизайні іноді розглядають деякі дворові декорації, поширені в передмістях Америки, наприклад, пластиковий рожевий фламінго[ru], садовий гном, жокей[en], фігурки білохвостого оленя, а також морозивний торт від Carvel[en].
У музиці іконою кемпу вважають англійську співачку Дасті Спрингфілд за розроблений нею імідж; південнокорейський репер PSY використовує естетику кемпу у своїх музичних відеокліпах[15], також у своїх виступах використовують її популярні виконавці Mika і Кайлі Міноуг. До кемпу належить стиль мюзик-холу та англійської пантоміми, декор входів паризького метро Ектора Ґімара.
- ↑ Бычков В. В. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура XX века. М.: РОССПЭН, 2003. С. 261.
- ↑ Esther Newton (1978) Mother Camp: Female Impersonators in America, University of Chicago Press, pp. xi-xiv
- ↑ История уродства / под ред. Умберто Эко; перевод с итал. А. А. Сабашниковой, И. В. Макарова, Е. Л. Кассировой, М. М, Сокольской. М.: СЛОВО/SLOVO, 2007. С. 408.
- ↑ Муха О. Я. Китч и кэмп как новое высокое и низкое. Революция бинарных отношений в эстетике. // Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия «Философия. Филология.» — 2013. — № 1(13) — С. 13.
- ↑ Зонтаг С. Заметки о кэмпе // Зонтаг С. Мысль как страсть. М.: Русское феноменологическое общество, 1997. С. 59.
- ↑ Esther Newton, 1978, pp. xi-xiv
- ↑ Esther Newton 1978, Note to the Reader
- ↑ а б Зонтаг С. Заметки о кэмпе. С. 54.
- ↑ Зонтаг С. Заметки о кэмпе. С. 60.
- ↑ Зонтаг С. Там же.
- ↑ Зонтаг С. Заметки о кэмпе. С. 61.
- ↑ Муха О. Я. Китч и кэмп как новое высокое и низкое. Революция бинарных отношений в эстетике. С. 14.
- ↑ История уродства. С. 418.
- ↑ Муха О. Я. Китч и кэмп как новое высокое и низкое. Революция бинарных отношений в эстетике. С. 15.
- ↑ "Exploring Psy's Digital Dandy Appeal In 'Gangnam Style' " (October 3, 2012) Rolling Stone
- Стиль кэмп // История уродства / под ред. Умберто Эко. — М.: Слово / Slovo, 2007. С. 408—418
- Susan Sontag, Опис «Camp»(англ.) Опубліковано 1964 року.