Кентржинський Антон Михайлович
| Кентржинський Антон Михайлович | |
|---|---|
| Народився | 1892 |
| Країна |  Російська імперія УНР.svg){kind=small} Польська Республіка |
| Діяльність | активіст |
| Діти | Кентржинський Богдан Антонович |
Антон Михайлович Кентржинський (1892—?) — український громадський, політичний і кооперативний діяч, учасник «Просвіти». Батько історика Богдана Кентржинського.
Народився 1892 року у селі Козлин Дубенського повіту Волинської губернії[1]. Українець[2]. Здобув середню освіту[1]. У 1913—1915 роках працював волосним писарем[3]. У часи Української Держави та Директорії УНР служив помічником секретаря повітового комісара[3].
Після чужоземної окупації України разом з родиною переїхав спочатку до Старокостянтинова, потім — до Кам'янця-Подільського і Ченстохови[4]. Зрештою Кентржинським вдалося отримати дозвіл від польської влади повернутися назад у Рівне[4]. У Рівному Антон Кентржинський спочатку працював секретарем адвоката Дайчмейстера, згодом — секретарем адвоката і голови Рівненського повітового відділу «Просвіти» Олександра Карпинського[4]. У 1921 році став членом і секретарем рівненської «Просвіти»[3]. Також був секретарем і бухгалтером у Рівненській українській приватній гімназії[5]. Долучився до УНДО[6]. Брав участь в організації українського кооперативного руху[7]. Був членом заснованого у 1925 році Волинського селянського кооперативного банку[8]. У листопаді 1927 року став головою правління і бухгалтером Волинського селянського кооперативного банку у Рівному[9]. За громадську і політичну діяльність польська поліція називала Кентржинського «гайдамакою першого сорту»[10]. У лютому 1928 року поліція виселила Кентржинського за межі Волинського воєводства[10]. У 1929 році польська влада закрила рівненську «Просвіту»[3].
Після окупації Західної України Радянським Союзом Кентржинському доручили організацію місцевої райспоживспілки[10]. Проте вже 23 березня 1940 року (за іншими даними — 4 квітня 1940 року) арештований у Рівному[2][1]. Утримувався у в'язниці в Рівному і Дубно[10]. 29 березня 1941 року Особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений до 8 років ув'язнення у виправно-трудовому таборі за статтями 54-10 ч.2 КК УРСР («антирадянська пропаганда і агітація») та 54-11 КК УРСР («участь у контрреволюційній організації»)[2][1]. За деякими даними пізніше за невідомих обставин вбитий[10]. 19 жовтня 1989 року прокуратура Рівненської області реабілітувала Антона Кентржинського[1].
Дружина — Олена Григорівна (до шлюбу Орловська; ?—1977), українська громадська діячка, була заслана радянською владою у Казахстан на 15 років, опісля виїхала у Швецію[11]. Мав двох синів — Богдана (1919—1969) і Тараса[10].
- ↑ а б в г д Кентржинський Антон Михайлович // Реабілітовані історією. Рівненська область. — Рівне : ПП ДМ, 2014. — Т. 5. — С. 187.
- ↑ а б в Державна архівна служба України. archives.gov.ua. ЦДЕА України. 06.11.2020. Процитовано 11 вересня 2022.
- ↑ а б в г Давидюк, 2013, с. 23.
- ↑ а б в Давидюк, 2013, с. 24.
- ↑ Давидюк, 2013, с. 27.
- ↑ Давидюк, 2013, с. 29.
- ↑ Давидюк, 2013, с. 29-30.
- ↑ Давидюк, 2013, с. 28.
- ↑ Давидюк, 2013, с. 28-29.
- ↑ а б в г д е Давидюк, 2013, с. 30.
- ↑ Давидюк, 2013, с. 23, 30.
- Давидюк Р. «Гайдамака першого сорту»: просвітянин Антон Кентржинський – жертва репресивних режимів // Реабілітовані історією. Рівненська область. — Рівне : ПП ДМ, 2013. — Т. 3. — С. 23-32.
- Давидюк Р. Антон Кентржинський // З поляками за Україну / Руслана Давидюк ; Рівнен. облрада, Рівнен. облдержадміністрація, Наук.-ред. група кн. ”Реабіліт. історією. Рівнен. обл.”, Рівнен. держ. гуманітар. ун-т, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка. — Рівне : ПП ДМ, 2014. — С. 49-58.