Координати: 55°45′20.999988100005″ пн. ш. 37°37′26.000004100012″ сх. д. / 55.75583° пн. ш. 37.62389° сх. д. / 55.75583; 37.62389
Очікує на перевірку

Китай-город (Москва)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Китай-город
Зображення
Країна  Росія
Адміністративна одиниця Москва
Вигляд з повітря
Мапа
CMNS: Китай-город у Вікісховищі

55°45′20.999988100005″ пн. ш. 37°37′26.000004100012″ сх. д. / 55.75583° пн. ш. 37.62389° сх. д. / 55.75583; 37.62389

Частина муру у Зарядді у 1930-ті
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Китай-город.

Китай-город (рос. Китай-город) — раніше Большой посад, а нині історичний район Москви всередині Китайгородської кріпосної стіни, прибудованої в 1538 році до кутових башт Московського Кремля: Беклемішевської та Арсенальної. У радянський час він був зруйнований і збереглися лише невеликі ділянки давньої стіни Китай-города.

Історія

[ред. | ред. код]

Великим посадом у давнину називався район Москви поза Кремлем, що примикав до нього зі сторони теперішньої Красної площі.

У 1394 році, очікуючи нашестя Тамерлана, навколо Великого посаду стали поспішно копати рів по лінії теперішнього Великого Черкасько-Володимирсько-Псковського провулків. Насипаний вал завершував частокіл. Протягом століття дерев'яно-земляні укріплення були єдиним захистом Великого посаду, у XVI ст. за Олени Глинської вирішено збудувати кам'яні укріпління. Навесні 1534 року вирили новий рів, що захищав більшу площу, а в 1535—1538 рр. — кам'яні стіни[1]. Посад отримав тоді іншу назву — Китай-город[1].

Будівництвом керував італійський архітектор Петрок Малий, який заклав чотири вежі з воротами: Стрітенські, Троїцькі, Косьмодем'янські[2]. Мур побудували за три роки, він охопив площу в 63 гектари, протягнувшись від Беклемішевської вежі Кремля вздовж Москви-ріки до Нової площі, згинаючись ліворуч на Луб'янці і повертаючись до Кремля, примикав до Арсенальної вежі. Порівняно з кремлівськими, стіни Китай-города були нижчі, але товстіші, з майданчиками для гармат. Довжина стін становила 2567 м, ширина — 4 м, висота — понад 6 метрів[3].

Назва

[ред. | ред. код]

Назва, можливо,[1] походить від слова кита — «зв'язка тонких жердин», з яких у 1534 році було збудовано тут тимчасові укріплення.[1]. У словнику Даля слово кита (китана, китица, кить) тлумачиться як «стебло», «трава повійної і довгостовбурової рослини», «пліть», похідне китка (кита) тлумачиться як «звитий кільцем сінний в'юк»[4]. У російських джерелах XVII ст. словом кита називають султан — в описах форми гусарів, яничарів. Відоме слово «кита» в цьому ж значенні і в українській мові початку XX століття, воно також вживалося і як синонім «китиця»[5], з яким має спільне походження[6].

За іншою версією, назва пов'язана з італ. citta (повністю cittadelle — «цитадель») чи з тюркським катай («городище», «фортеця»)[7]. У Словнику Брокгауза і Єфрона «Китай-город» виводиться від «татарського» слова «Китай» («середній») і тлумачиться як «Середнє місто»[8].

Російський письменник і журналіст Володимир Гіляровський у своїй книжці «Москва і москвичі», а з ним і ряд істориків пов'язують назву московського Китай-города з Китайгородом на Поділлі: Олена Глинська могла дати ім'я району в пам'ять про свою батьківщину[9]. Окрім того, Китай-городом у пізніші часи називали посадську частину міста Пронська, що може бути пов'язано з перебудовою місцевої фортеці тим самим зодчим, що будував московський Китай-город — Петроком Малим[10].

І. К. Кондратьєв припускав і походження назви московського району від назви країни: ніби завдяки давнім московсько-китайським торговим відносинам[9].

В енциклопедії Кюрінца і в перекладі її на російську мову в "Экономическом магазине" в статтях про кітти описуються їх різновидності. Під цим словом розуміється певний рід рідкої і в'язкої матерії, яка з'єднує жорсткі і тверді тіла, наприклад каміння між собою, дерево — дерев'яні кітти, а також скульптурні кітти, кітти для печей, заліза і хімічної посуди, і яка, не впитуючись в саме тіло будівельних матеріалів, на поверхні їх твердне, а затвердівши — ніякими рідинами більше не розчиняється.[11][12] По-суті, мова йде про клеї, замазки і гідравлічні розчини або гідравлічні добавки.

Панорама Китай-города в Москві, 1887 рік

Будівлі і вулиці Китай-города

[ред. | ред. код]

Ворота і башти (укр.: вежі) стіни

[ред. | ред. код]

Знос стіни

[ред. | ред. код]

Китайгородський мур знесли в 1934 році, залишилися тільки невеликі ділянки: на площі Революції і вздовж Китайгородського проїзду, а також фрагмент білокам'яного фундаменту Варварської вежі в підземному переході станції метро «Китай-город».

Наприкінці 1990-х років Воскресенські ворота і окремі ділянки муру в районі Театральної площі і Третьяковського проїзду були відновлені, хоча в дещо іншому вигляді, ніж були до зносу.

Часткове відтворення стіни

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:243, 245, 251—255)
  2. ↑ Тихомиров М. Труды по истории Москвы. — М. : Языки славянской культуры, 2003. — 688 с. — ISBN 5-94457-165-9.
  3. ↑ Мясников А. 100 великих достопримечательностей Москвы. — М. : Вече, 2012. — 510 с.
  4. ↑ Кита // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  5. ↑ Кита // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  7. ↑ Москва: Архитектурный путеводитель / И. Л. Бусева-Давыдова, М. В. Нащокина, М. И. Астафьева-Длугач. — М. : Стройиздат, 1997. — С. 25. — ISBN 5-274-01624-3.
  8. ↑ Китай-город, часть Москвы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  9. ↑ а б Кондратьев И. К. Седая старина Москвы. — М, 1983.
  10. ↑ Воротникова И.А., Неделин В.М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV-XVII веков. Крепости Центральной России. — М. : БуксМАрт, 2012. — С. 777-779. — ISBN 978-5-906190-01-7.
  11. ↑ Krünitz. T.39, с.218-286 [217]; О киттах или цементах [219]
  12. ↑ Экономический магазин, 1788, с.33 [219]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Китай-город_(Москва)&oldid=41620900