Кладовище німецьких військовополонених (Київ)
| Кладовище німецьких військовополонених | |
|---|---|
.jpg) | |
| Інформація про цвинтар | |
| 50°28′30″ пн. ш. 30°25′56″ сх. д.H G O | |
| Країна |  Україна  |
| Розташування | Київ Шевченківський район |
| Відкрито | 1944 |
| Статус | військовий цвинтар[d] |
| Площа | 1,2 гектар |
| Кількість поховань | 300 |
 | |
  Кладовище німецьких військовополонених Кладовище німецьких військовополонених (Київ) | |
Кладовище німецьких військовополонених — розташоване в Шевченківському районі міста Києва, в історичній місцевості Сирець, в кінці вулиці Ризької, в місці її сполучення з вулицею Щусєва, в невеличкому гаю неподалік від залізничної платформи «Сирець» та однойменної станції метро. Єдине кладовище такого роду в Києві[1]. Згідно з «Книгою памяти України» всього близько 250 похованих осіб[2], згідно з Народним союзом Німеччини з догляду за військовими могилами — близько 300[3].
Кладовищем опікується Народний союз Німеччини з догляду за військовими могилами (Volksbund Deutsche Kriegsgraberfursorge e. V.)[1], це було перше кладовище в Україні, яке свого часу союзу вдалося відновити[3].
На цвинтарі ховали передусім військовополонених з Сирецького табору (колишній концентраційний табір німецької окупаційної влади), що розташовувався неподалік (в якості кладовища Сирецького табору діяло з 1944 по 1947 роки[4], за іншими даними по 1949 рік[2]). Також тут було поховано військовополонених страчених у Києві за військові злочини — загалом 15 осіб: трьох повішених 23 листопада 1943 року на Бесарабській площі, та 12 повішених 29 січня 1946 року на Думській площі[4] (сучасний Майдан Незалежності). Можливо в 1944 році на цьому кладовищі також було перепоховано 500 вояків з німецького кладовища у парку Пушкіна[ком. 1][1].
На початку функціонування цвинтаря Управлінням внутрішніх справ Київської області був укладений договір на догляд за кладовищем з мешканкою будинку № 62 по Ризькій вулиці (розташований безпосередньо поряд з кладовищем) Надією Дмитрівною Кунцевич. Пізніше (ймовірно у 1955 році) договір був припинений, після чого кладовище стало занепадати — заросло кущами і травою, номерні знаки були розтягнути, на крайних могилах збудували будинки. Незважаючи на припинення договору з УВС, Н. Д. Кунцевич з власної волі намагалася доглядати за могилами — згідно з її інтерв'ю 1992 року, їй вдалося зберегти п'ять гробків розташованих поряд з її будинком[4].
Початково мало огорожу з металевою сіткою, на кожний могилі був номерний знак[4]. Станом на початок 21 сторіччя має вигляд майданчика прямокутної форми площею біля 1200 м², обнесеного огорожею. Вимощена камінням доріжка йде від входу до центру кладовища, де знаходиться дерев'яний хрест висотою біля 3 м[3], у підніжжя якого вмонтована кам'яна плита з логотипом Народного союзу Німеччини з догляду за військовими могилами і написом німецькою і українською мовами: «Hier ruhen kriegsgefangene — opfer des Zweiten weltkrieges. Тут покояться військовополонені — жертви Другої світової війни». У кожному з чотирьох кутків майданчику знаходяться символічні групи з трьох кам'яних хрестів, біля двох з цих груп в землі знаходяться плити з іменами встановлених осіб: ефрейтора Генриха Еріха Вюхерпфенніга (Heinrich Erich Wucherpfennig. gefreiter. 18.07.1921—22.01.1945) та Альберта Шлафена (Albert Schlafen 24.09.1904—14.01.1945).
- Коментарі
- ↑ Не виключено, що вояки з парку Пушкіна були поховані десь в іншому місці на Сирці, це зокрема випливає з невідповідності в цифрах — біля 500 похованих у парку Пушкіна і 250—300 на цвинтарі на Ризький.
- Примітки
- ↑ а б в Ругаль, Володомир. Щоб на надмогильних плитах не було напису «Невідомий». Голос України. Процитовано 1 липня 2022.
- ↑ а б Малаков, Дмитро. ДОЛИНОЮ РІЧКИ СИРЕЦЬ. Архів оригіналу за 25 жовтня 2022. Процитовано 1 липня 2022.
- ↑ а б в Kyjiw-Syrez. Volksbund Gemeinsam für den Frieden. Процитовано 2 липня 2022.
- ↑ а б в г Проценко, 1995, с. 276—277.
- Проценко Л. А. Історія київського некрополя / ред. В. С. Трубенко. — Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. — К. : Укрбланквидав, 1995. — ISBN 5-12-004029-2.
- Левикін В. Поховання німецьких військово полонених часів Другої світової війни на території України. Збірка документів / Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства; Український центр біографічної некрополістики; Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. — К., 2002. — Вип. — 103 c. — (Серія «Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки»).
| Засновані до 1917 року | Байкове · Звіринецьке · Куренівське · Лук'янівське · Солом'янське · Старообрядне · Флорівське · Шулявське |  |
|---|---|---|
| Засновані після 1917 року | ||
| Невеликі кладовища | Биківнянське · Біличанське · Бортничанське · Братське · Вигурівське · Дарницьке · Дарницького лісництва · Жулянське · Ковпитської казарми · Корчуватське · Михайлівське · Мишоловське · Мриги хутора · Німецьких військовополонених · Осокорське · Пирогівське · Позняківське · Пуща-Водицьке · Святошинське · Совське · Троєщинське · Чапаєвське | |
| Місця масових розстрілів та поховань | ||
| Некрополі, що не збереглися | ||