Клайпедське повстання
| Клайпедське повстання | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| 55°42′45.000000099995″ пн. ш. 21°8′6.0000001000056″ сх. д. / 55.71250° пн. ш. 21.13500° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Французька адміністрація
|
 ЛитваСоюз стрільців Литви  Дирекція Клайпедського краю
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Габріель-Жан Петісне | Ернястас Галванаускас Вінцас Креве Йонас Половінскас-Будрис Ердмонас Сімонаїтіс | ||||||
| Військові сили | |||||||
| близько 250 вояків | близько 1400 чоловіків | ||||||
| Втрати | |||||||
| вбито 2 | вбито 12 | ||||||
Кла́йпедське повста́ння відбулося в січні 1923 року в Клайпедському краї (Мемельська область, Мемельланд).
Цю розміщену на північ від річки Німан область було відокремлено від німецької провінції Східна Пруссія Версальським договором і передано під мандат Ліги Націй. Таким чином вона потрапила під управління тимчасової французької адміністрації до подальшого вироблення більш постійного розв'язку цього питання. Литва хотіла приєднати цю область (частину Малої Литви) через значну литовськомовну меншину прусських литовців і великий порт Клайпеда (Мемель) — єдиний реальний вихід до Балтійського моря для Литви. Коли Конференція послів зійшлася на думці залишити цей край у статусі вільного міста на зразок Вільного міста Данциг, литовці організували і провели там заколот.
Представлений як повстання місцевого населення заколот зустрів невеликий опір з боку німецької поліції або французької армії. Повстанці встановили пролитовську адміністрацію, яка подала прохання про об'єднання з Литвою, посилаючись на право самовизначення. Ліга Націй прийняла цей доконаний факт, користуючись відомим у дипломатії поняттям fait accompli, і 17 лютого 1923 Клайпедський край було передано як автономну область Литовській Республіці. Після тривалих переговорів у травні 1924 було підписано формальну міжнародну угоду — Клайпедську конвенцію, яка офіційно визнавала суверенітет Литви над краєм і підкреслювала його широку законодавчу, судову, адміністративну і фінансову автономію. Область залишалася частиною Литви до березня 1939 року, коли вона внаслідок німецького ультиматуму перейшла до нацистської Німеччини.
У Вікіджерелах є Proclamation Broliai Šauliai! of January 7, 1923- 1923 documentary film Klaipėda Revolt [Архівовано 18 Листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Virtual exhibition of archival documents and photos of the revolt [Архівовано 23 Лютого 2015 у Wayback Machine.] (лит.)
- March 1923 report to the Conference of Ambassadors [Архівовано 10 Квітня 2021 у Wayback Machine.] (фр.) German transalation [Архівовано 2 Жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Full text of the Klaipėda Convention of May 1924 [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.]
- Čepėnas, Pranas (1986). Naujųjų laikų Lietuvos istorija (лит.). Т. II. Chicago: Dr. Kazio Griniaus Fondas. OCLC 3220435.
- Cienciala, Anna; Titus Komarnicki (1984). From Versailles to Locarno: Keys to Polish Foreign Policy, 1919–25. University Press of Kansas. ISBN 0-7006-0247-X. Архів оригіналу за 4 Серпня 2020. Процитовано 5 Листопада 2017.
- Clinchant, Georges; Pompeo Aloisi; Basil Homfray Fry (1923). Rapport adressé à la Conférence des ambassadeurs par la Commission extraordinaire de Memel (PDF). Question de Memel: documents diplomatiques (фр.). Т. 1. Kaunas: République de Lithuanie. Ministére des Affaires Étrangères. OCLC 14979637. Архів оригіналу (PDF) за 10 Квітня 2021. Процитовано 17 Квітня 2016.