Класифікація вин Бордо Алексіса Лішина
Класифікація червоних вин Бордо Алексіса Лішина — неофіційна класифікація вин регіону Бордо розроблена відомим виноробом та цінитилем вина Алексісом Лішином.
При розгляді офіційної класифікації вин Бордо 1855 року, Алексіс Лішин дотримувався думки, що список, якому більше сотні років, уже не міг об'єктивно оцінювати сучасну якість вин Бордо.[1] Робота по переоцінці та зміні структури класифікації виноробних господарств Бордо, забрала у нього більшу частину професійної кар'єри і тривала понад тридцять років.[2] Після опублікування власної Classification des Grands Crus Rouges de Bordeaux (Класифікації червоних «Гранд Крю» вин Бордо), з деякими змінами в наступні роки, Лішина стали сприймати як «старійшину неофіційної класифікації».[3]
У 1959 році комітетом, до якого входив Лішин та провідні винороби, торгівці, винні брокери Бордо було прийнято рішення про підготовчі роботи з повторної класифікації вин регіону Бордо. Попередні дослідження показали наскільки змінилися земельні ділянки де вирощується виноград у порівнянні з тими, що були під час створення офіційної класифікації 1855 року. Були відмічені часті переходи ділянок із рук в руки, приєднання частин одних господарств до інших і часто такі зміни були значними.[4] Також варто відмітити, що у 1855 році класифікацію створювали нашвидкуруч. Її мали підготувати до всесвітньої виставки 1855 року. До класифікації не було включено виноробів правого берегу Гаронни. Також важливим було те, що включені у класифікацію 1855 року господарства були відібрані виключно за ціновими параметрами.[5] Хоча на той момент високі ціни були показником високої якості, проте за більш ніж сто років ця ситуація істотно змінилась. Головною метою розробки нової класифікації було те, що створена у 1855 році класифікація мала статус «незмінної», що унеможливлювало її вдосконалення чи перегляд.
Комітет зробив офіційний запит до INAO, щоб приступити до перегляду у 1960 році. Орієнтуючись на три категорії (не на п'ять як у класифікації 1855 року), видаливши 18 господарств і додавши 13 нових, заклавши час перегляду п'ять років комітет такими діями викликав хвилю незадоволення. Особливо незадоволеними були видалені та понижені господарства. Власники таких господарств засудили нову класифікацію як шкідливу, некомпетентну та несправедливу.[2][6] Національний інститут контролю за походженням викликаний бути третейським суддею постановив, що його юрисдикція надто мала, щоб вирішувати справу такого рівня. Адже класифікація 1855 року вважалася національним надбанням. Після двох років розглядів, у дискусію навколо реформ була залучена Торгово-промислова палата Бордо та Академія вин Бордо (фр. Académie des Vins de Bordeaux).[4] Врахувавши, що процес розглядів займе багато часу Лішин вирішив опублікувати власну класифікацію.
За погодженням із комітетом Лішин вважав, що так само як і основна філософія старої класифікації 1855 року, ціна буде найнадійнішим індикатором нової класифікації. Нова класифікація не мала дозволяти перехід висококласних ділянок від одного господарства до іншого без змін у рейтингу. Крім того важливо було визначити випадки, коли господарства списку «П'яті крю» або Крю Буржуа (фр. Cru Bourgeois) перевершували за якістю господарства вищого, згідно зі старою класифікацією, рейтингу. Крім того сумнів викликала об'єктивність класифікації 1855 року, до списку якої входили лише господарства із Медок, а господарства із Грав, Сент-Емільйон та Помероль у класифікації були відсутні (крім одного господарства Château Haut-Brion із Грав).[4] Спроба звести усі чотири райони в одну класифікацію розглядалася як унікальна у рейтингу Лішина.[3]
Лішин вважав, що жодна класифікація не може бути запланована на час менший ніж 25-50 років, так як часті зміни будуть вводити споживачів в оману, призведуть до втрати суспільної довіри до виробників, але також приводив класифікацію 1855 року як приклад того, що жодна класифікація не може бути безстроковою.
Лішин доводив, що у рейтингу не може бути слів «перший» «другий» тощо. Так як вводити такі позначення є помилкою, в результаті якої споживачі вважатимуть «другі» вина другосортними.[4] Відбираючи і розширюючи власну класифікацію, використовуючи класифікації регіону Грав та Сент-Емільйон Лішин ввів нові категорії: «Видатні вина», «Виняткові вина», «Великі вина», «Вищі вина» та «Добрі вина».
Серед найпомітніших змін став рейтинг господарства Château Mouton Rothschild. Будучи «Другим Крю» у офіційній класифікації 1855 року, воно отримала категорію Crus Hors Classe «Видатні вина». Це був єдиний випадок такого суттєвого підвищення.[7] Варто відмітити, що Château Mouton Rothschild було у 1973 році підвищено у офіційній класифікації 1855 року з «Другого Крю» до «Першого Крю».
Класифікація Лішина була опублікована у 1962 році і переглянута у 1966 році. Подальші незначні зміни у класифікації продовжувались аж до 1985 року, хоча остаточна класифікація була датована 1978 роком.[3] На класифікацію Лішина не звертали уваги аж до його смерті. Дехто вважає, що причиною цього є впливовість власників господарств зі списку 1855 року, їх соціальний статус, професійний та особистий престиж, консерватизм.[6]
Змирившись із тим, що ніякого перегляду старої класифікації не буде здійснено, Лішин у 1986 році писав:
|
Якщо взяти до уваги усі протести, суперечки та судові позови викликані новою класифікацією для Сент-Емільйон у 1985 році,[8][9] неохоче роблю висновки, що немає такої класифікації, яка могла б задовольнити усіх.[10] | 
|
Інші опубліковані класифікації, які намагалися переглянути офіційну класифікацію 1855 року були: рейтинг топ 100 найкращих вин Роберта Паркера, «L'histoire de la vigne & du vin» (Історія вина та лози) Бернара та Анрі Енжальбера, та роботи магістрів вин Клайва Коутса та Девіда Пепперкорна,[3][5][10] а також класифікація 2009 року Liv-ex Bordeaux Classification Лондонської міжнародної біржі виноробів (англ. Liv-ex).[11]
Остаточний варіант класифікації 1978 року з порівняльними примітками класифікації 1966 року.
Кольорове позначення регіонів походження господарств та вин.
| О-Медок | Грав | Сент-Емільйон | Помероль |
﹡ ^ Лішин відмічає: «Ці вина кращі ніж їх колеги по категорії».
a ^ Підвищені у рівні в класифікації 1978 року у порівнянні з класифікацією 1966 року.
b ^ Понижені у рівні в класифікації 1978 року у порівнянні з класифікацією 1966 року.
| Château Capbern | Château Dutruch-Lambert | Château Paveil | |
| Château Baleau | Château Fonroque | Château Les Grandes Murailles | Château Ripeau |
| Château Feytit-Clinet | Château la Fleur-Porret | Château Mazeyres |
- Офіційна класифікація вин Бордо 1855 року
- Класифікація вин регіону Грав
- Класифікація вин регіону Сент-Емільйон
- Крю Буржуа
- Паризька дегустація вин 1976 року
- Liv-ex Bordeaux Classification
- Lichine, Alexis (1967). Alexis Lichine's Encyclopedia of Wines and Spirits (вид. 1st). London: Cassell & Company Ltd. с. 144—148. (англ.)
- Lichine, Alexis (1985). Alexis Lichine's Encyclopedia of Wines and Spirits (вид. 6th). London: Cassell. с. 119–121. ISBN 0-304-31124-3. (англ.)
- ↑ Lichine, Alexis. Bordeaux Growths: Classification. с. 145. (англ.)
- ↑ а б Prial, Frank J. The New York Times (20 серпня 1989). The Battle of 1855. (англ.)
- ↑ а б в г Peppercorn, David (2003). Bordeaux. London: Mitchell Beazley. с. 47. ISBN 1-84000-927-6. (англ.)
- ↑ а б в г Lichine, Alexis. Bordeaux Growths: Classification. с. 146. (англ.)
- ↑ а б Prial, Frank J. The New York Times (25 вересня 1991). Wine Talk. (англ.)
- ↑ а б Goldberg, Howard G. The Wine News Magazine. Dusting off the 1855 debate. Архів оригіналу за 23 січня 2008. Процитовано 3 грудня 2011. (англ.)
- ↑ Prial, Frank J. The New York Times (7 серпня 1991). Wine Talk. (англ.)
- ↑ Kissack, Chris, thewinedoctor.com. Chateau Beau-Séjour Bécot. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 3 грудня 2011. (англ.)
- ↑ Peppercorn, David (2003). Bordeaux. London: Mitchell Beazley. с. 394. ISBN 1-84000-927-6. (англ.)
- ↑ а б Prial, Frank J. The New York Times (17 лютого 1988). Wine Talk. (англ.)
- ↑ Liv-ex Fine Wine Market blog (March 10, 2009). The Liv-ex Bordeaux Classification [Архівовано 6 Жовтня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)