Клінічний урок у Сальпетрієрі
| фр. Une leçon clinique à la Salpêtrière | |
|---|---|
 | |
| Творець: | André Brouilletd |
| Час створення: | березень 1887[1] |
| Висота: | 290±1 см |
| Ширина: | 430±1 см |
| Матеріал: | олійна фарба[1] і полотно[1] |
| Жанр: | груповий портрет |
| Зберігається: | Museum of the History of Medicined[1] |
| Музей: | Fonds national d'art contemporaind |
| Інвентарний номер: | FNAC 1133 |
 Клінічний урок у Сальпетрієрі у Вікісховищі | |
«Клінічний урок у Сальпетрієрі» (фр. Une leçon clinique à la Salpêtrière) — груповий портрет, написаний художником Андре Бруйє[fr] (1857—1914), один із найвідоміших в історії медицини. На ньому зображено невролога Жан-Мартена Шарко під час клінічної демонстрації групі ординаторів. Багатьох із його учнів легко впізнати; один з них — Жорж Жиль де ла Туретт, лікар, який описав синдром Туретта.
Картина висить у коридорі університету Декарта в Парижі.
Картина являє собою велике полотно розміром 290 х 430 см, завдяки чому фігури мають майже натуральну величину[2][3]. Колірна гама — яскрава та контрастна[4]. Художник написав картину в тридцятирічному віці, на основі ескізів, зроблених із тридцяти осіб[5]. Картина є традиційним на той час груповим портретом кількох вчених, об'єднаних спільною справою. Виставлена вперше в Салоні мистецтва 1 травня 1887 року, вона отримала доброзичливі відгуки. Згодом картину придбала за 3000 франків французька Академія вишуканих мистецтв[6].
Бруйє — учень відомого академічного художника Жана-Леона Жерома, чиї картини (наприклад, «Фріна перед ареопагом» (1861)) стали настільки популярними в копіях, що створювалося враження, ніби їх «намалювали для того, щоб потім скопіювати»[7].
На картині зображено сцену сучасної художнику наукової демонстрації, заснованої на реальному житті: видатний французький невролог Жан-Мартен Шарко (1825—1893) читає клінічну лекцію в лікарні Сальпетрієр у Парижі. Зображена на картині аудиторія в Сальпетрієрі, в якій проводилися лекції та клінічні демонстрації, більше не існує[6].
На задній стіні лекційного залу міститься велика картина анатома і художника-медика Поля Ріше[en], на якій відтворено істеричну позу, зафіксовану на одній із численних фотографій, з тих, що робилися в Сальпетрієрі. Картина ця, що називається «Periode de contortions» («Судомний період»), зображує «жінку в конвульсивному і дугоподібному положенні»[6], яке називалося опістотонус або «класична поза істерики»[8].
Ф. Морлок (2007, с. 133) помічає разючий і драматичний збіг у тому, що «1878 року Ріше відтворив позу в [своєму] малюнку за фотографією… [і] тепер, 1887 року… істерика відтворює в житті позу з малюнка».
Праворуч від Шарко на столі лежать «молоточок для перевірки рефлексів і те, що можна розпізнати як електротерапевтичний пристрій Дюшена»[6].
За винятком чотирьох чоловік ліворуч від Шарко, персонажі розташовані двома концентричними дугами: внутрішнє коло, в якому зображено «шістнадцять із його нинішніх і колишніх помічників лікаря [стоять] за старшинством у зворотному порядку», і зовнішнє коло, що зображує «старше покоління [лікарів-колег] … разом із філософами, письменниками та друзями Шарко»[6].
Синьйоре (1983, с. 689) і Гарріс (2005, p. 471) ідентифікували кожного з людей, зображених на картині Бруйє; Синьйоре наводить для кожного біографічні подробиці.
Навколо Шарко перебувають п'ять осіб (справа наліво): мадемуазель Екарі, медсестра в Сальпетрієрі; Маргарита Боттар, директорка сестринського відділення в Сальпетрієрі; Жозеф Бабінскі (1857—1933), керівник дому Шарко; Марі «Бланш» Віттман, пацієнтка Шарко; і сам Жан-Мартен Шарко.
.jpg)
Біля вікна сидять шестеро (справа наліво): Поль Ріше[fr] (1849—1933), художник-медик, анатом і лікар (який написав картину на задній стіні); Шарль Самсон Фере[fr] (1852—1907), психіатр, помічник Шарко та його секретар; невролог П'єр Марі (1853—1940); невролог та патолог Едуард Бріссо[fr] (1852—1909); лікар-невролог, учень Шарко Пол-Адрієн Бербез (1859—?) та Жильбер Балле (1853—1917), якому судилося стати одним з останніх головлікарів при Шарко.
Шестеро, що стоять біля вікна (справа наліво): патологоанатом, невролог та психіатр Аліс Жоффруа[fr] (1844—1908); Жан-Батист Шарко (1867—1936), син Шарко, на той час студент-медик, а потім полярний дослідник; професор анатомії та гістології Матіас-Марі Дюваль[fr] (1844—1907); Жорж Моріс Дебов[fr] (1845—1920), який пізніше став деканом медичної школи; колекціонер, критик та письменник Філіпп Бюрті[fr] та патолог, гістолог і політик Віктор Андре Корніль[fr] (1837—1908).
Інші тринадцять осіб сидять або паралельно до задньої стіни, або на боці лекційного залу, навпроти вікон. Це (зліва направо): психолог Теодюль Арман Рібо (1839—1916); психоневролог Жорж Гіно (1859—1932);[10] Альберт Лонд (1858—1917), медичний фотограф і хронофотограф (у фартуху); Леон Гружон Ле Бас (1834—1907),[11] головний адміністратор лікарні в Сальпетрієрі; Альбер Гомбо[en] (1844—1904), невролог та анатом; Поль Арен[en] (1843—1896), письменник; Жуль Клареті[en] (1840—1913), журналіст і літературний діяч; Альфред Джозеф Наке[en] (1834—1916), лікар, хімік та політик; Дезіре-Маглуар Борнвіль[fr] (1840—1909), невролог та політик; Генрі Бербез (із ручкою та блокнотом), молодший брат Поля-Адрієна Бербеза (який сидить навпроти за столом); Анрі Паріно[en] (1844—1905), офтальмолог та невролог; Ромен Вігуру (1831—1911), лідер електродіагностики, першовідкривач електричної активності шкіри (в тюбетейці)[12]; невролог і лікар Жорж Жиль де ла Турет (1857—1904) (у фартуху).
Картина нещодавно повернулася до Парижа, «провівши більшу частину свого життя в невідомості в Ніцці та Ліоні»[13].
Нині вона висить без рами в коридорі Університету Декарта в Парижі, неподалік входу до Музею історії медицини, в якому міститься одна з найстаріших у Європі колекцій хірургічного, діагностичного та фізіологічного інструментарію[14].
У ХІХ столітті створено багато різних версій оригінальної картини.
За оцінкою Морлока (2007, с. 135), між першою появою картини 1887 року та її зникненням із публічного огляду 1891 року створено щонайменше п'ятнадцять унікально різних репродукцій, виконаних за допомогою таких методів, як гравірування, офорт, літографія, фотогравюра та інші фотомеханічні процеси.
У Зигмунда Фрейда була маленька (38,5 х 54 см)[15] обрамлена літографічна копія картини, зроблена Еженом Піродоном (1824—1908), яка висіла на стіні його віденських кабінетів від 1886 до 1938 року[13]. Після приїзду Фрейда до Англії картину було негайно повішено в його лондонському кабінеті[16].
- Лікарня Пітьє-Сальпетрієр
- Сальпетрієрська школа гіпнозу[fr]
- Інші картини на медичні теми:
- ↑ Micale (2004), p. 74.
- ↑ Signoret (1983), p. 689.
- ↑ Morlock (2007), p. 129.
- ↑ Морлок (2007, p. 135) стверджує, що більшість цих окремих ескізів були фотографіями, а не намальованими художником. На підтвердження свого твердження Морлок звертає увагу на «відсутність взаємодії між фігурами на сцені та помітні розбіжності їхніх ліній зору».
- ↑ а б в г д Harris (2005), p. 471.
- ↑ Morlock (2007), p. 134.
- ↑ Telson (1980), p. 58.
- ↑ Вертикальна складка посередині цього зображення вказує на те, що його взято з (неідентифікованої) книги, де воно було двосторінковим додатком.
- ↑ Georges Guinon (1859—1932), Bibliothèque nationale de France.
- ↑ «Кавалер ордена Почесного легіону», він був позашлюбним сином Філіпа Ле Баса. Спочатку відомий як Леон Грюжон (Грюжон було прізвищем його матері), він юридично змінив своє ім'я на Леон Грюйон Ле Бас 25 червня 1860 року. (Paris, L., État présent de la noblesse française, Bachelin-Deflorenne, 1866, p. 1169. Архівна копія на сайті Wayback Machine.)
- ↑ Romain Vigouroux — Wikipédia. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ а б Morlock (2007), p. 131.
- ↑ History of Medicine Topographical Database.
- ↑ Morlock (2007), p. 130.
- ↑ За словами Морлока (2007, стор. 130), який припускає, що «[майже] сама картина була намальована для того, щоб її відтворити» — літографічне відтворення Піродоном оригіналу Бруйє «було настільки успішним, що його опублікували принаймні тричі два окремих видавці».Оригінальний текст (англ.)«[it is almost] as if the painting itself was painted in order to be reproduced» — Pirodon’s lithographic reproduction of Brouillet’s original «was so successful that it was published at least three times by two separate printers».
- Alvarado, C. Nineteenth-Century Hysteria and Hypnosis: A Historical Note on Blanche Wittmann // Australian Journal of Clinical and Experimental Hypnosis : журнал. — 2009. — Vol. 37, no. 1 (5). — P. 21—36.
- Geisler, S. Une Leçon Clinique à la Salpêtrière (A Clinical Lesson at the Salpêtrière), Andre Brouillet (1887) // The Journal of Physician Assistant Education : журнал. — 2011. — Vol. 22, no 3. — P. 41—42. — DOI:. — PMID 22070064 .
- Harris, J.C. A Clinical Lesson at the Salpêtrière // JAMA : журнал. — 2005. — Vol. 62, no. 5 (5). — P. 470—472. — DOI:. — PMID 15867099 .
- Kemp, M. Spectacular Bodies: The Art and Science of the Human Body from Leonardo to Now. — 2000.
- Marshall, J. Dynamic Medicine and Theatrical Form at the fin de siècle: A formal analysis of Dr Jean-Martin Charcot's pedagogy, 1862–1893 // Modernism/modernity[en] : журнал. — 2008. — Vol. 15, no. 1 (1). — P. 131—153. — DOI:.
- Micale, M.S. The Mind of Modernism: Medicine, Psychology, and the Cultural Arts in Europe and America, 1880-1940. — 2004. — С. 71—92.
- Morlock, F. The Very Picture of a Primal Scene: Une leçon clinique à la Salpêtrière // Visual Resources: An International Journal of Documentation[en] : журнал. — 2007. — Vol. 23, no 1—2. — P. 129—146. — DOI:.
- Signoret, J.L. Une leçon clinique à la Salpêtrière (1887) par André Brouillet // Revue Neurologique[en] : журнал. — 1983. — Vol. 139, no 12 (12). — P. 687—701. — PMID 6364290 .
- Telson, H.W. Une leçon du docteur Charcot à la Salpêtrière // Journal of the History of Medicine and Allied Sciences[en] : журнал. — 1980. — Vol. 35, no. 1 (1). — P. 58—59. — DOI:. — PMID 6988496 .
- Walusinski, O. Marguerite Bottard (1822–1906), Nurse under Jean-Martin Charcot, Portrayed by G. Gilles de la Tourette // European Neurology[en] : журнал. — 2011. — Vol. 65, no. 5 (5). — P. 279—285. — DOI:. — PMID 21487229 .
