Коаліційна угода

Коаліційна угода — домовленість між двома чи більше партіями у багатопартійній парламентській системі, що фіксує їх спільні політичні позиції з метою формування коаліційного уряду і довгострокового співробітництва у парламенті.

Зігмар Габріель (СДП), Ангела Меркель (ХДС) та Горст Зеєгофер (ХСС) після підписання коаліційної угоди для 18-го скликання Бундестагу, 16 грудня 2013

Коаліційна угода є результатом інформаційної фази формування уряду. Вона формує політичні керівні принципи для наступного уряду та виконує роль порядку денного державної політики на кілька років.

Укладенню коаліційної угоди часто передують тривалі переговори. Це необхідно, оскільки партії, як правило, дають різні, часом суперечливі обіцянки виборцям. Умови угоди можуть бути більш чи менш деталізованими.

Коаліційна угода, як правило, містить огляд урядової програми і проектів, що реалізовуватимуться її учасниками протягом каденції законодавчого органу. В угоді найчастіше вирішуються:

• вихідні позиції для державного бюджету, бюджетної дисципліни, збільшення і скорочення державних витрат;
• чутливі питання законодавства, наприклад, що стосується медичної етики;
• відношення уряду до участі в міжнародних конфліктах і міжнародних організаціях;
• модальності вирішення найважливіших соціальних проблем.

Коаліційна угода не має конституційно-правового змісту, вона розрахована лише на тимчасове політичне застосування.

Критика коаліційних угод існує, зокрема, у ФРН (Ганс-Дітріх Геншер тощо).

Термін «угода (контракт, договір)» у назві цього документа може вводити в оману. Коаліційна угода не є договором чи актом з формально визначеними зобов'язаннями. Вона не забезпечена обов'язковістю виконання і судовою практикою. Коаліційна угода є не більш ніж декларацією про наміри, в якій партнери по коаліції погоджуються діяти спільно в законодавчій роботі та підтримувати уряд. Разом із тим, вільний депутатський мандат передбачає, що депутата неможливо примусити щоразу голосувати однаково з коаліцією.

В Україні коаліційні угоди укладалися парламентськими партіями починаючи з 2002 року.

Коаліційні угоди парламентських сил України

№	Скликання Верховної Ради	Підписанти	Дата підписання	Посилання
1	IV	Аграрники України Народно-демократична партія Партія промисловців і підприємців Трудова Україна Регіони України Соціал-демократична партія України (об'єднана) Демократичні ініціативи Європейський вибір Народний вибір Народовладдя позафракційні	27 вересня 2002	[1] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
2	V	Наша Україна Блок Юлії Тимошенко Соціалістична партія України	22 червня 2006	[2] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
3	V	Партія регіонів Соціалістична партія України Комуністична партія України	7 липня 2006	[3] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
4	VI	Наша Україна — Народна Самооборона Блок Юлії Тимошенко	29 листопада 2007	[4] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
5	VI	Блок Юлії Тимошенко Блок "Наша Україна — Народна Самооборона Блок Литвина	17 грудня 2008	[5] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
6	VI	Партія регіонів Комуністична партія України Блок Литвина позафракційні	11 березня 2010	[6] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]
7	VIII	Блок Петра Порошенка ВО «Батьківщина» Народний фронт Радикальна партія Олега Ляшка Самопоміч	27 листопада 2014	[7] [Архівовано 8 Грудня 2015 у Wayback Machine.]

Приклади коаліційних угод

Сполучене королівство Conservative–Liberal Democrat coalition agreement			Німеччина Koalitionsvertrag der 16. Wahlperiode des Bundestages Koalitionsvertrag der 17. Wahlperiode des Bundestages Koalitionsvertrag der 18. Wahlperiode des Bundestages Нідерланди Kabinetsformatie Nederland 2012 — Regeerakkoord
Уельс One Wales

Див. також

• Політична система
• Партійна коаліція
• Коаліційний уряд
• Уряд більшості
• Уряд меншості
• Уряд національної єдності
• Європейська Україна

Література

• Bourgeois, L. J. «Economic Performance and Dominant Coalition Agreement on Means Versus Ends in Second Order Strategy Making.» Academy of Management Proceedings. Vol. 1978. No. 1. Academy of Management, 1978.
• Deuverden, Kristina van. «Der Koalitionsvertrag aus finanzpolitischer Sicht.» Wirtschaft im Wandel (11) 12 (2005): 370–379.
• Fuller, Mark B., and M. E. Porter. «Coalitions and Global Strategy from.» Competition in global industries (1986): 315–344.
• Moury, Catherine. «Coalition agreement and party mandate: How coalition agreements constrain the ministers.» Party Politics (2010).
• Moury, Catherine. Coalition Government and Party's Mandate: Is the Government Bound by the Coalition Agreement?. Diss. Siena University, 2005.
• Müller, Wolfgang C., and Kaare Strøm. «Coalition agreements and cabinet governance.» Cabinets and coalition bargaining: The democratic life cycle in Western Europe (2008): 159-99.
• Strøm, Kaare, and Wolfgang C. Müller. «Coalition Agreements and Governance.» paper delivered to the Annual Meeting of the American Political Science Association, San Francisco, 29th August-2nd September. 2001.
• Strøm, Kaare, and Wolfgang C. Müller. «The keys to togetherness: Coalition agreements in parliamentary democracies.» The Journal of Legislative Studies 5.3-4 (1999): 255–282.
• Timmermans, Arco, and Catherine Moury. «Coalition governance in Belgium and The Netherlands: Rising government stability against all electoral odds.» Acta Politica 41.4 (2006): 163–179.
• Timmermans, Arco. «Standing apart and sitting together: Enforcing coalition agreements in multiparty systems.» European Journal of Political Research 45.2 (2006): 263–283.
• Warwick, Paul. Government survival in parliamentary democracies. Cambridge: Cambridge University Press, 1994.
• Weber, Harald, and Franz Hubert Timmermann. Der Koalitionsvertrag. Dt. Bundes-Verlag, 1967.