Кованов Павло Васильович

Кованов Павло Васильович
Кованов Павло Васильович
Народився	22 жовтня (4 листопада) 1907 ; Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	12 жовтня 1986 (78 років) ; Москва, СРСР
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	Росія, СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	політик
Alma mater	Московський педагогічний державний університет і Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Знання мов	російська
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кованов.

Павло Васильович Кованов (4 листопада 1907(19071104), місто Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація — 12 жовтня 1986, місто Москва, Російська Федерація) — радянський державний діяч, голова Комітету народного контролю СРСР, 2-й секретар ЦК КП Грузії. Член Бюро ЦК КП Грузії в 1956—1962 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1966 роках. Член ЦК КПРС у 1966—1971 роках. Депутат Верховної ради Грузинської РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 5—8-го скликань.

Життєпис

Народився в родині робітника. В сім'ї було п'ятеро дітей. Молодший брат — Володимир Кованов, згодом хірург і анатом, академік і віцепрезидент АМН СРСР, заслужений діяч науки РРФСР, ректор Першого Московського державного медичного університету імені І. М. Сєченова^[1].

У 1924—1928 роках — вчитель, завідувач сільської початкової школи в Нижньогородській губернії. У 1928—1930 роках — завідувач школи в Московській області.

У 1930—1931 роках — голова колгоспу «Большевик» села Бєлкіно Боровського району Московської області.

У 1931—1932 роках — вчитель історії школи в Московській області.

У 1932—1937 роках — науковий працівник дослідної станції, директор Центральної експериментальної педагогічної лабораторії Народного комісаріату освіти Російської РФСР.

У 1937—1938 роках — директор Інституту початкових шкіл Народного комісаріату освіти РРФСР.

У 1938—1941 роках — заступник директор із науки Державного науково-дослідного інституту шкіл з наукової роботи.

У 1940 році екстерном закінчив Московський державний педагогічний інститут імені Леніна.

Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1941—1942 роках — начальник Управління початкових і середніх шкіл Народного комісаріату освіти РРФСР.

У 1942—1944 роках — у Червоній армії. Служив у Головному політичному управління РСЧА: військовий кореспондент на Калінінському, Північно-Кавказькому і 2-му Українському фронтах. Учасник німецько-радянської війни.

У березні 1944 — квітні 1945 року — інструктор відділу культурно-освітніх закладів Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) у Москві. З квітня по жовтень 1945 року — завідувач сектору, в жовтні 1945 — липні 1946 року — заступник завідувача відділу радіомовлення і радіофікації Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б).

У липні 1946 — липні 1948 року — завідувач відділу радіомовлення Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б). Одночасно в 1946—1951 роках — завідувач відділу радіомовлення газети «Культура и жизнь».

У 1948 році заочно закінчив Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б).

У липні 1948 — січні 1950 року — заступник завідувача сектору радіомовлення і радіофікації відділу пропаганди і агітації ЦК ВКП(б), керівник групи радіомовлення на закордонні країни.

У січні 1950 — травні 1953 року — завідувач сектору відділу пропаганди і агітації ЦК ВКП(б). У 1953 році — завідувач підвідділу радіомовлення і радіофікації відділу пропаганди і агітації ЦК КПРС.

У травні 1953 — грудні 1954 року — заступник завідувача, в грудні 1954 — вересні 1955 року — 1-й заступник завідувача, у вересні 1955 — серпні 1956 року — заступник завідувача відділу пропаганди і агітації ЦК КПРС.

8 серпня 1956 — 19 грудня 1962 року — 2-й секретар ЦК КП Грузії.

23 листопада 1962 — 6 грудня 1965 року — заступник голови Комітету партійно-державного контролю ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР.

9 грудня 1965 — 22 липня 1971 року — голова Комітету народного контролю СРСР.

З липня 1971 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

У 1972—1986 роках — науковий керівник із нових видів транспорту Всесоюзного науково-дослідного та проєктно-дослідницького інституту трубопровідного гідротранспорту Міністерства будівництва підприємств нафтової і газової промисловості СРСР.

Помер 12 жовтня 1986 року. Похований на Ваганьковському цвинтарі Москви.

Військове звання

майор (1943)

Нагороди

орден Жовтневої Революції
орден Вітчизняної війни ІІ ст. (1.08.1986)
орден Трудового Червоного Прапора
орден «Знак Пошани» (1945)
медаль «За оборону Москви»
медалі

Примітки

↑ Сердце, отданное людям (посвящается доктору медицинских наук, профессору Владимиру Васильевичу Кованову). present5.com. Архів оригіналу за 29 Червня 2021. Процитовано 29.06.2021.

Джерела

Кованов Павел Васильевич [Архівовано 5 Липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)

[1] Сердце, отданное людям (посвящается доктору медицинских наук, профессору Владимиру Васильевичу Кованову). present5.com. Архів оригіналу за 29 Червня 2021. Процитовано 29.06.2021.

[1]