Перейти до вмісту

Ковінька Олександр Іванович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ковінька (значення).
Ковінька Олександр Іванович
Ім'я при народженніКовінько Олександр Іванович
Народився13 січня 1900(1900-01-13)
Плоске, Полтавський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер25 липня 1985(1985-07-25) (85 років)
Полтава, Українська РСР, СРСР
ПохованняПолтава
Країна СРСР
Діяльністьпрозаїк
Alma materПолтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
Мова творівукраїнська
Жанроповідання, гумореска
ПартіяУкраїнська комуністична партія (боротьбистів)
ПреміїЛітературна премія імені Остапа Вишні
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Олександр Іванович Ковінька (справжнє прізвище — Ковінько) (13 січня 1900[2], Плоске, Полтавського повіту Полтавської губернії Російської імперії — 25 липня 1985, Полтава, УРСР) — український письменник-гуморист.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у селі Плоске (нині Решетилівського району Полтавської області) в родині селянина-бідняка[3]. Закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі.

З 12 років пішов у найми. У 1917 році склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві.

У період громадянської війни в Російській імперії та у часи боротьби за існування Української Народної Республіки спочатку був у повстанському загоні. 1918 року схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Звільнений під час наступу Червоної Армії. Був членом партії боротьбистів. Брав участь у боях з денікінцями, потрапив до них у полон. Знову був звільнений і вступив до Червоної Армії (разом з Володимиром Сосюрою). Затим воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля Познані (Польща), де перебував у 1920—1921 роках.

Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Навчався на курсах інструкторів-лекторів ТСОАВІАХІМу, виступав з лекціями від цього товариства.

В 1926—1928 роках навчався в Полтавському інституті народної освіти (заочно).

Друкуватися почав 1926 року — тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті «Селянська правда» була вміщена його гумореска «Містки та доріженьки». Друкував гумористичні оповідання та фейлетони в газеті «Більшовик Полтавщини»[4], журналах «Червоний Перець», «Плуг», «Червоний шлях», «Нова громада» («Соціалістична громада»), «Молодий більшовик» та інших часописах.

1928 року став штатним фейлетоністом газети «Більшовик Полтавщини». Перша книга — збірка гумористичних і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (Харків, 1929), друга — «Колективом подолаємо» (Полтава, 1930).

6 жовтня 1934 року заарештований органами НКВС у справі «Контрреволюційної боротьбистської організації». У київській Лук'янівській в'язниці зустрівся з полтавськими приятелями Майфетом і Ванченком.

28 березня 1935 року виїзною сесією Військової колеґії Верховного Суду СРСР засуджений до десяти років таборів. Відбувати покарання засланий до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Звільнений 1947 року, але без права повернення в Україну, жив у Якутії. Там у 1950 році заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана.

4 липня 1956 року судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину.[5]

Після реабілітації повернувся на батьківщину, до рідної Полтави. Був відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу.

Видрукував у журналі «Прапор» автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість «Як мене купали й сповивали» (1957), видав збірки гумору та сатири «Кутя з медом», «Гуморески» (1960), «І не кажіть, і не говоріть» (1962), «Коти й котячі хвости» (1964), «Директиви і корективи» (1965), «Попав пальцем в небо» (1966), «Всякого бувало…» (1967), «Чарівні місця на Ворсклі» (1968), «Згадую й розгадую» (1970), «Пухові подушки» (1971), «Отак, прямо і прямо» (1976), «Кислі яблука» (1978), «На що ви натякаєте?…» (1978), «Як воно засівалося» (1979), «Гостріше гостріть пера» (1983) та інші.

Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями «Хрестоносці» та «Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака», автобіографічною оповіддю «Чому я не сокіл?..», публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу.

Помер у Полтаві на 86-му році життя.

Творчість

[ред. | ред. код]

Опублікував понад 30 книг сатири й гумору.

Постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», вміло відтворював смішне в побуті. Письменник виробив власний стиль неквапливої, іронічної, мудрої оповіді, побудованої на фольклорно-розмовній основі.

Двотомники вибраних творів виходили в Києві у 1970-их та 1980-их роках.

Літературна спадщина перекладалася російською, білоруською, грузинською, вірменською та іншими мовами.

Відзнаки, вшанування

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка в Полтаві
Меморіальна дошка в селі Плоске

Видання творів

[ред. | ред. код]
  • Твори, т. 1—2.— Київ, 1970;
    • Подорож до Ворскли.— Київ, "ДНІПРО",1975;
  • Твори, т. 1—2.— Київ, 1980.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Олександр Ковінька. Архів оригіналу за 19 Жовтня 2013. Процитовано 16 Квітня 2011.
  3. ↑ Автобіографії, 2015, с. 230.
  4. ↑ Так називалася газета «Зоря Полтавщини» у період із 1924 по 1941 рік
  5. ↑ ukrlife.org [Архівовано 24 Грудня 2010 у Wayback Machine.] Письменники України — жертви сталінських репресій
  6. ↑ Журнал перець 1974 24. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 27 Лютого 2021. Процитовано 31 березня 2021.
  7. ↑ Журнал перець 1980 01. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 Квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  8. ↑ Журнал перець 1985 01. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 Квітня 2021. Процитовано 21 квітня 2021.
  9. ↑ Журнал перець 1985 17. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 Квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

[Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X. [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 390. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ковінька_Олександр_Іванович&oldid=43564949