Коломієць Трохим Калинович

Коломієць Трохим Калинович
Коломієць Трохим Калинович
Народження	28 вересня 1894 ; Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	4 квітня 1971 (76 років); Волгоград, РРФСР, СРСР
Поховання	Dimitrievsky cemeteryd
Країна	СРСР
Приналежність	Російська імперія → СРСР
Рід військ	Піхота
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	Російська імперія 1915—1917; СРСР 1918–1948
Партія	КПРС
Звання	Російська імперія молодший унтер-офіцер; СРСР генерал-лейтенант
Командування	25-а стрілецька дивізія і 51-а армія
Війни / битви	Перша світова війна , Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Нагороди
Медаль «За оборону Севастополя»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коломієць.

Коломієць Трохим Калинович (28 вересня 1894, Єлизаветград, — 4 квітня 1971, Волгоград) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант (1943).

Життєпис

Трохим Калинович Коломієць народився 28 вересня 1894 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Освіта початкова. Працював в Єлисаветграді литейщиком на заводі сільськогосподарських машин Булгарта, з 1913 року на заводі Краузе, а у 1914 році перейшов на завод Клочко.

Під час Першої світової війни був призваний до Російської імператорської армії в серпні 1915 року. Служив у 31-му запасному батальйону в Сімферополі, потім у 42-му піхотному Якутському полку 11-ї піхотної дивізії. Брав участь у Першій світовій війні. З червня 1916 роки воював в 657-му Прутському піхотному полку 165-ї піхотної дивізії на Південно-Західному фронті. Дослужився на фронті до унтерофіцера^[1]. У 1917 році служив на посаді командира взводу.

Після Лютневої революції брав активну участь у революційних подіях на фронті, був обраний до складу ротного і полкового солдатських комітетів. Після Жовтневої революції вступив до загону Червоної Гвардії 8-ї армії, став там начальником кулеметної команди.

У 1918 році Трохим Коломієць вступив до лав Червоної армії. Брав участь у Громадянській війні. З початку 1918 року був командиром взводу і помічником командира особливого загону при штабі 45-ї стрілецької дивізії в 12-й армії, воював на Південному фронті. З жовтня 1919 року — комісар 400-го стрілецького полку 14-й армії. Воював з військами Директорії УНР під командуванням Симона Петлюри, а також з білогвардійцями Антона Денікіна, в 1920 році — проти польсько-українських військ, в 1921 році — проти загонів Нестора Махна. За особисту хоробрість нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після війни продовжував служити комісаром 33-го і 135-го стрілецьких полків 45-ї стрілецької дивізії. У 1924 році навчався в повторній школі старшого командирського складу в Харкові, яку не закінчив через те, що школу розформували. Коломієць повернувся на колишню посаду. З лютого по грудень 1926 року обіймав посаду командира-комісара 134-го стрілецького полку в тій же 45-ї стрілецької дивізії Українського військового округу.

У 1927 році закінчив Стрілково-тактичні курси удосконалення комскладу РККА «Постріл» імені Комінтерну. З серпня 1927 року — командир-комісар 299-го стрілецького полку 100-ї стрілецької дивізії Українського військового округу, з травня 1929 по листопад 1932 років — командир-комісар 19-го стрілецького полку 7-ї стрілецької дивізії Українського військового округу.

У 1934 році Трохим Коломієць закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. У листопаді 1934 року був призначений помічником командира 7-ї стрілецької дивізії Українського ВО. З вересня 1937 року командував 46-ю стрілецькою дивізією Київського військового округу. З листопада 1939 року командував 32-м стрілецьким корпусом (16-та армія Забайкальського військового округу).

З початком німецько-радянської війни корпус був перекинутий на Західний фронт, де брав участь в Смоленській битві. У серпні 1941 року Трохим Коломієць було знято з посади та направлено на навчання до особливої групи при Академії Генерального штабу РСЧА.

У жовтні 1941 року він знову був направлений на фронт і призначений начальником тилу Приморської армії. Добре проявив себе при обороні Одеси.^[2]

А з 5 жовтня 1941 року^[3] по 30 липня 1942 року командував 25-ю стрілецькою дивізією. Дивізія під командуванням Трохима Коломійця беззмінно боролася в ході оборони Севастополя, будучи основою його північно-східного сектора оборони в районі Мекензієвих гір. Одночасно Т. К. Коломієць був комендантом 3-го сектора оборони Севастополя. В останні дні оборони міста був легко поранений, а 1 липня 1942 року був евакуйований з Севастополя літаком. До кінця липня його дивізія була розформована, оскільки практично вся загинула в Севастополі^[4].

29 липня 1942 року Коломієць був призначений на посаду командувача 51-ю армією Північно-Кавказького фронту, з 1 серпня — на Сталінградському фронті. 7 жовтня 1942 року знижений до заступника командувача цією армією. На чолі армії брав участь в оборонному етапі Сталінградської битви, на такому високому посту проявити себе не зміг і за невдалі дії ще був знижений на посаді. Як заступник командувача брав участь в контрнаступ радянських військ під Сталінградом, в Котельниковській та Ростовській наступальних операціях і в подальших діях на Міус-фронті .

У червні 1943 року був призначений на посаду командира 54-го стрілецького корпусу 51-ї армії, успішно діяв під час Міуської, Донбаської, Мелітопольської операцій, а також при звільненні Дебальцевого, Мелітополя. У лютому 1944 року корпус передали до складу 2-ї гвардійської армії, в якій вона боролася в ході Кримської наступальної операції і відзначилася при звільненні Бахчисарая, Севастополя та інших міст. У липні 1944 року корпус був переведений на 1-й Прибалтійський фронт, де взяв участь у Білоруській наступальній операції. 28 серпня 1944 роеку Трохим Коломієцьсбув направлений госпіталь через хворобу. У жовтні 1944 року його призначили на посаду заступника командувача 2-ю гвардійською армією. З 27 квітня по 5 травня 1945 року тимчасово виконував посаду командира 60-го стрілецького корпусу цієї армії. Брав участь в Східно-Прусській наступальній операції.

Із закінченням війни генерал Трохим Коломієць після розформування армії з серпня 1945 року був в розпорядженні Головного управління кадрів НКО СРСР, в січні 1946 року призначений заступником командувача 57-ї армії Південної групи військ. Пізніше на її базі була сформована 9-та механізована армія, в якій Т. К. Коломієць залишився заступником командувача. У грудні 1948 року генерал-лейтенант Т. К. Коломієць звільнений у відставку через хворобу.

Жив в Волгограді. Автор мемуарів.

Помер Трохим Коломієць 4 квітня 1971 року. Похований на Димитріївському кладовищі Волгограда.

Його ім'ям названа вулиця в Севастополі (1974).

Військові звання

Нагороди

Орден Леніна (21.02.1945);
Три ордени Червоного Прапора (1920, 1942, 3.11.1944);
Два ордени Суворова 2-го ступеня (19.04.1944, 19.04.1945);
Орден Кутузова 2-го ступеня (31.03.1943);
Орден Богдана Хмельницького 2-го ступеня (12.09.1944)^[5]
Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (17.09.1943);
Орден Червоної Зірки (22.02.1938);
Медалі^[6].

Праці

Коломієць Т. К. На бастіонах — чапаєвці. — Сімферополь: Крим, 1970.

Примітки

↑ У публікаціях іноді вказується, що Трохим Коломієць мав чин підпрапорщика.
↑ Савченко В. А. Оборона Одессы: 73 дня героической обороны города. — Москва: Центрполиграф, 2011. — 445 с. — (На линии фронта. Правда о войне).; ISBN 978-5-227-03050-4.
↑ Дата вступу на посаду вказана відповідно до даних нагородного листа до ордена Червоного Прапора. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 грудня 2019.
↑ Нуждин О. И. Севастополь в июне 1942 года: хроника осажденного города. — Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2013. — 749 с.; ISBN 978-5-7996-0845-3.
↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12.09.44. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 грудня 2019.
↑ Наградной лист. Подвиг народа. Архів оригіналу за 25 лютого 2014. Процитовано 9 лютого 2014. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |accessyear= (довідка)

Література

Коллектив авторов. Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь / Под общей ред. М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — С. 98—99. — ISBN 5-86090-113-5.
Коллектив авторов. Великая Отечественная: Комдивы. Военный биографический словарь. — М.: Кучково поле, 2015. — Т. 4. — С. 313—315. — 330 экз. — ISBN 978-5-9950-0602-2.
Соловьев Д. Ю. Все генералы Сталина. Том 6. — М., 2019. — С.24-26.
Сталинградская битва. Энциклопедия. — Волгоград, ОАО "Альянс «Югполиграфиздат», 2010. — С.292.

Посилання

Біографія Т. [Архівовано 8 грудня 2019 у Wayback Machine.] К. [Архівовано 8 грудня 2019 у Wayback Machine.] Коломійця [Архівовано 8 грудня 2019 у Wayback Machine.] .
Портрет Т. [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.] К. [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.] Коломійця [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.].

Портал «Біографії» Портал «СРСР»

[1] У публікаціях іноді вказується, що Трохим Коломієць мав чин підпрапорщика.

[2] Савченко В. А. Оборона Одессы: 73 дня героической обороны города. — Москва: Центрполиграф, 2011. — 445 с. — (На линии фронта. Правда о войне).; ISBN 978-5-227-03050-4.

[3] Дата вступу на посаду вказана відповідно до даних нагородного листа до ордена Червоного Прапора. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 грудня 2019.

[4] Нуждин О. И. Севастополь в июне 1942 года: хроника осажденного города. — Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2013. — 749 с.; ISBN 978-5-7996-0845-3.

[5] Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12.09.44. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 грудня 2019.

[6] Наградной лист. Подвиг народа. Архів оригіналу за 25 лютого 2014. Процитовано 9 лютого 2014. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |accessyear= (довідка)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]