Колтовський Ігор Анатолійович
| Колтовський Ігор Анатолійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 18 червня 1972 (52 роки) Сорокіне, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | актор |
| Заклад | Театр-студія «Саквояж» |
| IMDb | ID 9236419 |
Ігор Анатолійович Колтовський (нар. 18 червня 1972) — український актор театру й кіно, театральний режисер і педагог. Художній керівник київського театру-студії «Саквояж» (з 2003). Лауреат кінопремії «Золота дзиґа» за найкращу чоловічу роль другого плану у фільмі «Погані дороги» (2020), виконавець однієї з головних ролей у телесеріалі «Перевізниця» (2024).
Народився 18 червня 1972 року в Краснодоні (нині Сорокине). У 1991 році закінчив Дніпропетровське державне театральне училище, курс Зої Селенкової.
У 1991—1997 — був актором Львівського російського драматичного театру Прикарпатського військового округу. У 1997—2000 — працював у Великолуцькому драматичному театрі[ru] в місті Великі Луки в Росії. У 2000—2001 був актором Київського театру юного глядача на Липках. З 2003 року працює художнім керівником та режисером театру-студії «Саквояж» у Києві.
2004 року закінчив Київський державний університет театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенко-Карого, курс Сергія Данченка та Костянтина Дубініна, здобувши освіту режисера драматичного театру.
Паралельно з роботою в театрі-студії «Саквояж», з 2004 року знімається у художніх фільмах і телесеріалах. Зокрема, відомий виконанням ролі директора школи у фільмі «Погані дороги» (2020), за який він здобув кінопремію «Золота дзиґа» за найкращу чоловічу роль другого плану, та виконанням ролі Дмитра, чоловіка головної героїні, у телесеріалі «Перевізниця» (2024).
- 2004 — х/ф «Я тебе люблю!»
- 2004 — т/с «Попіл Фенікса»
- 2005 — т/с «Золоті хлопці»
- 2005 — т/с «Пошуки кохання»
- 2008 — т/с «Рідні люди»
- 2009 — т/с «Чужі помилки»
- 2009 — т/с «За законом»
- 2010 — т/с «Єфросинья»
- 2010 — т/с «Маршрут милосердя»
- 2011 — т/с «Повернення Мухтара-7»
- 2011 — т/с «Собаче життя»
- 2014 — т/с «Особиста справа»
- 2015 — т/с «Володимирська, 15»
- 2017 — х/ф «Червоний» — Тайга
- 2018 — т/с «Серце слідчого»
- 2018 — х/ф «Коли падають дерева»
- 2019 — х/ф «11 дітей з Моршина»
- 2019 — т/с «Таємниці»
- 2020 — т/с «І будуть люди» — Григорій Гінзбург
- 2020 — х/ф «Погані дороги» — Директор школи
- 2024 — т/с «Перевізниця» — Дмитро
Львівський російський драматичний театр Прикарпатського військового округу (Львів, Україна)
- «Чарівник Смарагдового міста» (Залізний Дроворуб)
- «День народження кота Леопольда» (Леопольд)
- «Азалія для Давида» (Матє)
- «Привиди» (Освальд)
- «Трактирниця» (Фабриціо)
- «Поминальна молитва» (Перчик)
- «Сповідь колишнього зека» (Інтелігент)
- «Шельменко-денщик» (Скворцов)
- «Одруження» (Підколісин)
- «Зойкіна квартира» (Аболянінов)
- «Фантазії Фарятьєва» (Фарятьєв)
Великолуцький драматичний театр[ru] (Великі Луки, Росія)
- «Мурлін Мурло» (Олексій)
- «Божевілля кохання» (Садівник)
- «Острів нашої любові та надії» (Сан Санич)
- «Чарівна ялинка» (Кощій)
- «Версія» (Сальєрі)
- «Без вини винні» (Незнамов)
- «Принцеса Турандот» (Труффальдіно)
- «Таємничий гіпопотам» (Кролик Костянтин)
- «Пікова дама» (Томський)
Київський академічний театр юного глядача на Липках (Київ, Україна)
- «Міщанин у дворянстві» (Ков'єль) та ін.
Великолуцький драматичний театр[ru] (Великі Луки, Росія)
- 1999 — Пікова дама (режисер з пластики)
- 2004 — Вб'ємо чоловіка?
Театр-студія «Саквояж» (Київ, Україна)
- 2005 — Зимова казка
- 2006 — Баранкін, будь людиною!
- 2007 — Я хочу братика!
- 2008 — Ти. Я. Море…
- 2009 — Час тепла
- 2010 — Зимова казка[1]
- 2011 — Час тепла[2]
- 2012 — Lopotuhin's dreams[3]
- 2013 — Янгол[4]
- 2014 — Полустанок[5]
- 2015 — Дід Мороз та літо[6]
- 2017 — Акакій[7]
- 2018 — Коли я знову стану маленьким[8]
- «Life. Мобільне ТБ»
- «Альказельцер»
- «Алло. Sony Ericsson»
- «Bonux»
- Лауреат Міжнародного Брянцевського театрального фестивалю (Санкт-Петербург, 2006, 2008)
- Лауреат Всеукраїнського театрального фестивалю «Маски Мельпомени» (Харків, 2007, 2011, 2013).
- Лауреат Національної кінопремії «Золота дзиґа» за найкращу чоловічу роль другого плану у х/ф «Погані дороги» (Київ, 2021)
- Премія «Чорний лотос» за головну чоловічу роль у виставі «Військовий концерт» (Театр Драматургів, реж. Анастасія Сегеда) (Київ, 2024)
- ↑ Спектакль «Зимняя сказка». Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 22 серпня 2014.
- ↑ Спектакль «Время тепла». Архів оригіналу за 3 серпня 2013. Процитовано 22 серпня 2014.
- ↑ Спектакль «Lopotuhin’s dreams». Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 22 серпня 2014.
- ↑ Спектакль «Ангел». Архів оригіналу за 3 серпня 2013. Процитовано 22 серпня 2014.
- ↑ Спектакль «Полустанок». Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 3 грудня 2014.
- ↑ Спектакль «Дед Мороз и лето». Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 1 січня 2016.
- ↑ Спектакль «Акакий». Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2017.
- ↑ Спектакль «Когда я снова стану маленьким». Архів оригіналу за 3 лютого 2019. Процитовано 2 лютого 2019.
Ігор Колтовський у соцмережі «Facebook»- Игорь Колтовской: «Я — добрый, спокойный и домашний волшебник». Тижневик 2000. 28 грудня 2011. Процитовано 2 березня 2024.(рос.)
- Надежда Майная (9 вересня 2017). Актер Игорь Колтовской: украинский зритель еще не созрел для серьезного патриотического кино. Главред. Процитовано 2 березня 2024.(рос.)
- Денис Тимошенко (17 жовтня 2019). Нигде нет столько любви и ненависти, как на войне – режиссер фильма «Плохие дороги». Донбас.Реалії. Процитовано 2 березня 2024.(рос.)
