Кольський півострів
| Кольський півострів | |
|---|---|
 | |
| 58°00′ пн. ш. 36°00′ сх. д. / 58.000° пн. ш. 36.000° сх. д. | |
| Довколишні води | Баренцове море Біле море |
| Площа | 100 000 км² |
| Найвища точка | 1 191 м |
| Країна | Росія |
 | |
 Кольський півострів у Вікісховищі  | |
Ко́льський піво́стрів[1] (рос. Ко́льский полуо́стров, з мови саамі рибна багата область) — півострів в Росії, розташований між Баренцовим (на півночі) та Білим (на півдні) морями[2]. Західна межа Кольського півострова тягнеться від Кольської затоки долиною річки Кола, озером Імандри, долиною річки Ніва до Кандалакської затоки. Площа — близько 100 тис. км². У західній частині знаходиться гірський масив Хібіни (висота до 1191 м). Є поклади апатитів, нефелінів, залізних і нікелевих руд; головне місто і порт — Мурманськ.
За характером сейсмічності територія півострова відноситься до пасивних континентальних окраїн[3]. Головну тектонічну роль відіграє Балтійський кристалічний щит, що має блокову будову і який охоплює велику площу Скандинавського і Кольського півостровів, Фінляндію і Карелію[4][5]. Він протистоїть руху літосферних плит на північ у результаті субдукції Африканської плити під Європейську[3]. По краях щита численні розломи, з якими пов'язані мілкофокусні землетруси. Епіцентри яких утворюють сейсмічний пояс уздовж північних берегів Скандинавського півострова[3]. Землетруси пов'язані з розломами, що розсікають каледонські складчасті структури. Окремо виділяється сейсмічна розломна зона вздовж північного берега Балтійського моря і Ботнічної затоки, з продовженням до Кандалакської губи Кольського півострова[3]. Окремий сейсмічний район на заході Кольського півострова[3].
Значні землетруси Кольського півострова:
- Варангер, 4 січня 1926 року, магнітуда 4,3, інтенсивність 6 балів, глибина вогнища 20 км.
- Мурманськ, 24 жовтня 1968 року, магнітуда 4,2, інтенсивність 4 балів, глибина вогнища 20 км.
- Мурманськ, 18 лютого 1772 року, магнітуда 5, інтенсивність 6 балів, глибина вогнища 20 км.
- Мурманськ, 21 лютого 1873 року, магнітуда 5, інтенсивність 6 балів, глибина вогнища 20 км.
- Баренцове море, 6 лютого 1917 року, магнітуда 4,5, інтенсивність 5 балів, глибина вогнища 20 км.
- Кандалакша, 18 серпня 1926 року, магнітуда 4,8, інтенсивність 6 балів, глибина вогнища 20 км.
- Кандалакша, 2 лютого 1960 року, магнітуда 4,8, інтенсивність 6 балів, глибина вогнища 18 км.
- Кандалакша, 20 травня 1967 року, магнітуда 3,9, інтенсивність 6 балів, глибина вогнища 17 км.
Півострів лежить на далекому північному заході Росії, майже повністю всередині Північного полярного кола. Омивається водами Баренцового моря на півночі та Білого моря на сході та південному сході[6]. З геологічної точки зору півострів розташований на північно-східному краю Балтійського щита[7]. Західна межа півострова простягається вздовж меридіана від Кольської затоки через долини річки Кола, озера Імандра і річки Ніва до Кандалакської затоки[7], хоча деякі джерела продовжують її далі на захід до кордону Росії з Фінляндією[8]. Згідно зі строгим визначенням площа півострова становить близько 100 тисяч км²[7]. Північне узбережжя півострова стрімке і високе, тоді як південне — пологе[7]. Західну частину покривають два гірських масиви: Хібіни і Ловозерська тундра[7]. Перший із них містить найвищу вершину півострова, гору Юдичвумчорр заввишки 1200 м[6]. Вододіл Ківи лежить у центральній частині[7].
Адміністративно територія півострова вміщує Ловозерський і Терський райони, частини Кандалакського і Кольського районів, а також території, які перебувають під управлінням міст і містечок Мурманськ, Островний, Сєвероморськ, Кіровськ, Апатити, Оленєгорськ і Полярні Зорі[9].
Оскільки останній льодовиковий період прибрав верхній відкладовий шар ґрунту[6], то на поверхні опинилися надзвичайно багаті поклади руд і мінералів, включаючи апатити, нефеліни; мідні, нікелеві і залізні руди; слюду; кіаніти; керамічні матеріали[10], а також рідкісноземельні елементи руди кольорових металів[7]. Також багато покладів будівельних матеріалів, таких як: граніт, кварцит і вапняк[10]. Покладів діатоміту багато біля озер. Їх використовують для виробництва будівельної ізоляції[10].
-
На мапі XVI століття -
На мапі Птолемея XVI століття -
На мапі Скандинавії XVI століття -
Північна Скандинавія на мапі XVI століття
Острів Колдун (Чарівний) Росія, Кольський півострів, Ловозеро. Острів у формі рівного півмісяця, берег якого покритий кришталево чистим білим піском, здавалося б абсолютно неймовірним в місцевому кліматі.
- ↑ Атлас світу, 2005.
- ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ а б в г д Апродов В. А., 2010.
- ↑ Соловьев С. Л., 1963.
- ↑ Николаев Н. И., 1966.
- ↑ а б в 1971 Atlas of Murmansk Oblast, p. I
- ↑ а б в г д е ж Велика радянська енциклопедія. Entry on the Kola Peninsula [Архівовано 24 вересня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ See, for example, Bartold, p. 14
- ↑ 2007 Atlas of Murmansk Oblast, pp. 6–7
- ↑ а б в 1971 Atlas of Murmansk Oblast, p. II
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- Porkka M. T., Vesanen E. E. Earthquake in Ranua and Pudasjarvi 1956 // Geophysica General Geophysics. — 1958. — Vol. 5, no. 4. — P. 226—229.
- (рос.) Ананьин И. В. Землетрясения Балтийского щита и особенности их проявления // Сильные землетрясения и сейсмические воздействия. — М., 1987. — С. 96—105.
- Николаев Н. И. О связи сейсмичности Балтийского щита и норвежских каледонид с неотектоникой // Вестник МГУ. — М., 1966. — С. 20—36.
- Соловьев С. Л. О связи землетрясений Скандинавии с отрицательными формами рельефа // Известия АН СССР. Серия География. — М., 1963. — № 6.
