Колібрі-шаблекрил санта-мартинський
| Колібрі-шаблекрил санта-мартинський | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Campylopterus phainopeplus Salvin & Godman, 1879 | ||||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Колі́брі-шаблекри́л санта-мартинський[2] (Campylopterus phainopeplus) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae)[3]. Ендемік Колумбії.
Довжина птаха становить 13 см. Самці мають переважно зелене, блискуче забарвлення, горло і груди у них сині, блискучі. Хвіст прямокутної форми, сталево-синьо-чорний. У самиць верхня частина тіла зелена, блискуча, передня частина тімені і щоки більш тьмяні. Нижня частина тіла сіра. боки і гузка зелені. Хвіст зелений з вузьким сірим кінчиком. Дзьоб міцний, довжиною 25 мм, дещо вигнутий.
Санта-мартинські колібрі-шаблекрили є ендеміками гірського масиву Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта на півночі Колумбії[4]. Під час сухого сезону (з лютого по травень) вони живуть на узліссях вологих гірських тропічних лісів і трапляються на тінистих кавових плантаціях, де живляться нектаром бананів, а під час сезону дощів (з червня по жовтень) зустрічаються у відкритому парамо, на висоті до 4800 м над рівнем моря (на висоті снігової лінії).
МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває на межі зникнення. Хоча на початку XX століття вид вважався локально поширеним, з 1946 року санта-мартинські колібрі-шаблекрили не спостерігалися, поки не були повторно відкриті у 2010 році[4][5]. У 2022 році самець цього виду був сфотографований. За оцінками дослідників, популяція санта-мартинських колібрі-шаблекрилів становить менше 50 дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
- ↑ BirdLife International (2016). Campylopterus phainopeplus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 21 серпня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 серпня 2022.
- ↑ а б Garg, Moohita Kaur (5 серпня 2022). Rare hummingbird believed to be extinct spotted after ten years. wionews.com. WION. Процитовано 7 серпня 2022.
- ↑ Cara, Ed (5 серпня 2022). One of the World's Rarest 'Lost Birds' Photographed in Colombia. Gizmodo. Процитовано 13 серпня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |