Конотопський завод будівельних матеріалів
| Тип | відкрите акціонерне товариство |
|---|---|
| Галузь | промисловість будівельних матеріалів |
| Засновано | 1913[1] |
| Штаб-квартира | Конотоп |
| Продукція | цегла |
Конотопський завод будівельних матеріалів — промислове підприємство в місті Конотоп Сумської області України.
У 1913 році в місті Конотоп Чернігівської губернії Російської імперії був побудований цегельний завод.
У ході Громадянської війни у 1917 - 1919 роки влада в Конотопі кілька разів змінювалася, але після відновлення 25 листопада 1919 в місті Радянській владі почалося відновлення підприємств міста і завод відновив роботу.
У результаті індустріалізації СРСР підприємство було реконструйовано і його виробничі потужності були збільшені. У 1935 року Конотопський цегельний завод зробив методом сухого пресування 5 млн. прим. цегли (вдесятеро більше, ніж у 1913 році), а в 1940 році - 20 млн. шт. цегли.
У ході Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 року до 6 вересня 1943 року Конотоп Окупація території СРСР військами Третього рейху і його союзників був окупований німецькими військами. При відступі гітлерівці підірвали всі промислові підприємства (зокрема цегельний завод), проте відновлення підприємства почалося невдовзі після звільнення міста.
У зв'язку з розширенням асортименту продукції цегельний завод отримав нову назву: «Конотопський завод будівельних матеріалів»[2].
Загалом, за радянських часів завод входив до складу Виробничого об'єднання виробничого об'єднання «Сумибудматеріали»[3] і був одним з провідних підприємств міста[4][5].
Після Акт проголошення незалежності України, 13 жовтня 1992 року завод будівельних матеріалів був переданий у комунальну власність Сумської області, а потім - у відання державної акціонерної компанії «Укрресурси» і був перетворений на відкрите акціонерне товариство. У травні 1995 року Кабінет міністрів України ухвалив рішення про приватизацію заводу[6].
В умовах економічної кризи та скорочення обсягів будівництва в 1990-ті роки обсяги виробництва підприємства скоротилися, а глиняний кар'єр на околиці Конотопу (який був джерелом сировини для заводу за радянських часів) припинили розробляти і він був покинутий[7].
У жовтні 2013 року на сесії обласної ради Сумської області було оголошено, що на території Сумської області знаходиться 103 родовища глини (загальні розвідані запаси яких оцінювалися 106,6 млн. м³ глини, придатної для виготовлення цегли та черепиці), у тому числі в експлуатації перебували лише 12, що забезпечує можливості збільшення виробництва будматеріалів. У той же час було відзначено, що видобуток сировини проходить без повідомлення державних органів Олена Вовченко[8].
- ↑ Конотоп // Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. — Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.
- ↑ Конотоп // Велика Радянська Енциклопедія. / За ред. А. М. Прохорова. 3-тє вид. том 13. М., «Радянська енциклопедія», 1973. Стор.36
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України № 577 від 13 жовтня 1992 р. «Про передачу майна, яке перебуває в загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя». Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 6 липня 2022.
- ↑ Конотоп // Велика Радянська Енциклопедія. / Редколл., гл. ред. Б. А. Введенський. 2-ге вид. том 22. М., Державне наукове видавництво «Велика Радянська енциклопедія», 1953. стор.398-399
- ↑ Конотоп // Великий енциклопедичний словник. / Редколл., гл. ред. А. М. Прохоров. том 1. М., «Радянська енциклопедія», 1991. Стор.620
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України № 343а від 15 травня 1995 р. «Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році». Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 1 листопада 2018.
- ↑ Марина Барабаш. Маніяк з кар'єрів // газета «Ваш Шанс» (Суми), № 6 від 8 лютого 2012 року
- ↑ Чорні копачі // газета «Ваш Шанс» (Суми), № 43 від 23 жовтня 2013 року
- Є. Ю. Маленко. Конотоп: історико-краєзнавчий нарис. Харків: "Прапор", 1970. – 104 с.