Контр Культ Ур'а
| Країна видання |
 СРСР •  Росія |
|---|---|
| Тематика | аванґард • андеґрауд • поп-музика • рок-музика |
| Періодичність виходу | неперіодичне видання |
| Мова | російська |
| Адреса редакції | 123154, г. Москва, а/я 76[1] |
| Головний редактор | А. Волков, С. Ґурьєв |
| Видавець | самвидав |
| Засновник | А. Волков, С. Ґурьєв |
| Засновано | 1989 |
| Обсяг | 110—200 стор. |
| Наклад |
370 (1990) 10.000 (1991) примірників |
| Ціна | 30—100 руб. (1991) |
Контр Культ Ур'а — радянський і російський журнал про поп- і рок-музичне запілля, що виходив у Москві. Крім музики друкував статті та «тєлєґи» щодо культури та філософії, вірші, п’єси. Журнал був самвидавом і виходив неперіодично: в 1990—1991 і 2001—2002 друком вийшло 5 чисел[2]. На думку журналу «Афиша», «Контр Культ Ур’а» була «головним журналом рок-самвидаву»[3].
Журнал вирішили видавати наприкінці 1989 року Олександр Волков і Сергій Ґурьєв, члени редакції московського самвидав-журналу «Урлайт», що він почав розпадатися на кілька журналістських колєктивів. Перше число вийшло друком на початку наступного, 1990 року та мало 170 сторінок з текстами про київський рок, Ніну Гаґен, Ніка Рок-н-рола, «Оберманекен», Сєрґєя Риженко, Дмітрія Сєліванова, Devo, оглядами концертів і фестивалів [4].
Перші два числа тиражувалися на фотокопіювальному апараті, їхній наклад не перевищував кількох сотень примірників. Третє число (1991) було надруковане у типоґрафію накладом в 10.000 екз. Після його виходу редакція взяла десятирічну перерву, щоб повернутися з двома — 2001 і 2002 років — числами. Серед авторів цих чисел — відомий російський музикант, публіцист і політхнолоґ Сергій Жаріков, засновник і керівник гурту «ДК».
Розлогі роздуми над сенсом і призначенням панк-року та рок-музики загалом[5] поєднувалися в журналі з порноґрафічними п'єсами[6], запальною полємікою редакторів, розбором спадщини Маркузе[7] та треш-культури[8], шпильками на адресу рок-гуртів старої формації і «просуванням у маси» представників тогочасного музичного андеґраунду — «Гражданской обороны», «Комитета охраны тепла», Ніка Рок-н-рола, Янкі, Ivanov Down тощо. «Контр Культ Ур’а» ж першою в СРСР надрукувала статті про таких іноземних виконавців і формації, як Ніна Гаґен, Dead Kennedys, Laibach. Числа 2—5 містили рубрику «Коллектор» з рецензіями на більш-менш «свіжу» музику (не обов’язквово підпільну).
- ↑ Контр Культ Ур’а. — №3 (1991). — С. 183.
- ↑ Див. 1-у стор. обкладинки 5-го числа.
- ↑ «Контркультура» — главный журнал рок-самиздата. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 11 березня 2016.
- ↑ В номере: // Контр Культ Ур’а. — №1 (1990). — С. 1.
- ↑ Иван Соколовский. Конец андерграунда // Контр Культ Ур’а. — №3 (1991). — С. 130-134.
- ↑ Свен Гундлах. Четверо из его народа // Контр Культ Ур’а. — №3 (1991). — С. 170-181.
- ↑ А. Сидоров. Что осталось от Маркузе? // Контр Культ Ур’а. — №3 (1991). — С. 149-151.
- ↑ Андрей Кулагин. Trash: передовой рубеж борьбы за культуру // Контр Культ Ур’а. — №5 (2002). — С. 31-40.
- Контр Культ Ур’а. — №3 (1991). [Архівовано 2 травня 2017 у Wayback Machine.]
- Александр В. Волков. Сергій Гурьев: «Слушаю мотеты» // Colta.ru. — 13 мая 2014. [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Феликс Сандалов. «Контркультура» — главный журнал рок-самиздата // Afisha.ru. — 4 октября 2013. [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.]