Копор'є (фортеця)
| Копор'є | |
|---|---|
| |
| 59°42′33″ пн. ш. 29°01′56″ сх. д. / 59.70917° пн. ш. 29.03222° сх. д. | |
| Країна |  Росія |
| Розташування | Ломоносовський район Копор'є |
| Тип | фортеця і пам'ятка архітектури[d] |
| Дата заснування | 1237 |
  Копор'є Копор'є (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Фортеця Копор'є (рос. Крепость Копо́рье) — пам'ятник російського середньовічного оборонного зодчества — знаходиться на південному заході Ленінградської області, на краю Іжорської височини, в селі Копор'є. Фортеця розташована за 12 км на південь від Фінської затоки і займає невеликий майданчик високого скельного мису.
На своєму віку фортеця неодноразово перебудовувалася і кілька разів то переходила до рук шведів, то поверталася назад до Росії.
.jpg)
Фортецю в Копор'є було закладено 1237 року. Вперше згадується в новгородських літописах 1240 року, коли німецькі лицарі Лівонського Ордену збудували в Копорському цвинтарі дерев'яну фортецю.
В 1241 Олександр Невський відбив фортецю у німецьких лицарів і зруйнував її. Під час штурму загинув знаменитий богатир Гаврило Алексич.
1280 року великий князь Дмитро Олександрович поставив у Копор'ї кам'яне місто, яке через два роки зруйнували новгородці внаслідок конфлікту з князем. Знову фортеця була побудована в 1297 році, а наприкінці XV - початку XVI століття була перебудована.
В 1565 році, коли цар Іван Грозний розділив Московське царство на опричнину та земщину[en], Копорська фортеця увійшла до складу останньої [1][2]. Після захоплення шведами 1581 року Копор'є повернулося до Московії ії лише за договором 1590 року.
Однак у Столбовському миру 1617 року Копор'є знову дісталося Швеції. В 1656-1657 роках російське військо марно намагалося повернути Копор'є, яке було повернуто Росії тільки за Петра I, в 1703 році.
В 1708 Петро I передав фортецю князю Меншикову, а в 1727 після його опали Копор'є перейшло до скарбниці. В 1763 році Копорська фортеця була виключена зі списку оборонних споруд.
У 1919 році під час Громадянської війни бійці Червоної армії, використовуючи фортецю, успішно відбили атаку білогвардійського десанту, що висадився в тилу червоноармійців [3]..
23 жовтня 1919 року бійці 6-го Талабського піхотного полку 2-ї піхотної дивізії Північно-Західної армії контратакували зайняте 6-ю дивізією 7-ї Червоної армії село і фортецю Копор'є [4].
У серпні 1941 року радянські війська вели у Копор'я запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками, але 1 вересня були змушені відступити. Закріпившись за 12 км від стародавньої фортеці, на річці Воронці[ru], частини Червоної Армії зупинили просування вермахту [3]. У січні 1944 року Копор'є було звільнено.
1962 року фортечна церква згоріла від випадкового займання [5]..
У 2001 році фортеця набула статусу музею.
7 квітня 2013 року фортеця офіційно була закрита для відвідування через аварійний стан
Фортеця має[6]::
- Оборонні стіни
- Брамний комплекс
- Міст, остання частина якого раніше була підйомною
- Преображенська церква
- Каплиця, фамільна усипальниця Зінов'євих
До наших днів не збереглися «солдатські квартири», продовольчий склад, стайня, наказна палата та людські покої.
- Північна вежа
- Південна вежа
- Середня вежа
- Наріжна вежа
- ↑ Сторожев В. Н. Земщина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Земщина [Архівовано 2017-02-02 у Wayback Machine.] // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- ↑ а б Овсянников О. В. Копорье: историко-архитектурный очерк. — Л.: Лениздат, 1976. — 117 с. [Архівовано 2019-09-07 у Wayback Machine.]
- ↑ 6-й Талабский пехотный полк — Russian Estonia. russianestonia.eu. Архів оригіналу за 27 жовтня 2022. Процитовано 27 жовтня 2022.
- ↑ Гоголицын Ю.М., Гоголицына Т.М. — Памятники архитектуры Ленинградской области, 1989.
- ↑ Краеведение. Исторические материалы по Ленинградской области — Копорье. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 29 вересня 2013.
- Гоголіцин Ю. М., Гоголіцина Т. М. Пам'ятники архітектури Ленінградської області. - Л.: Будвидав , 1989. - 303 с.
- Цегляних А. Н. Кам'яні фортеці Новгородської землі . - Л .: Наука . Ленінгр. отд-ня, 1984. - 276 с. - 3600 прим.
- Овсянников О. В. Копор'є: Історико-архітектурний нарис . - Л .: Леніздат , 1976. - 120 с. - 25 000 прим.