Корбут Петро Юліанович

Корбут Петро Юліанович
Корбут Петро Юліанович
Народження	29 вересня 1908; Пінськ
Смерть	4 лютого 1944 (35 років); Нікопольський район,; Дніпропетровська область,; Українська РСР; загиблий у бою
Поховання	Мелітополь
Приналежність
Рід військ	Бронетанкові і механізовані війська
Роки служби	1931—1944
Звання	Гвардії; Полковник
Формування	7-й гв. т.п., ; 37-я гвардійська танкова бригада
Командування	командир полку, командир бригади
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди
	Корбут Петро Юліанович у Вікісховищі

Петро Юліанович Корбут (1908–1944) — гвардії полковник Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1944).

Біографія

Петро Корбут народився 16 (за новим стилем — 29) вересня 1908 року в місті Пінськ (нині — Берестейська область Білорусі). Закінчив 1 курс Бежицького машинобудівного інституту (1930—1931) Брянської області. У 1931 Корбут був призваний на службу у Робочо-селянську Червону Армію. У 1932 він закінчив Орловську танкову школу, у 1933 — школу молодшого комскладу, а в 1941 — Військову академію механізації та моторизації РККА.

У 1936 командир роти 2 окремого танкового батальйону 32 механізованої бригади ЗабВО і, пізніше, 31 окремого танкового батальйону 114 СД ЗабВО. 1939 — командир тилу 341 окремого ремонтно-відновлювального батальйону ЗабВО.

Судячи з непрямих ознак, нагородження орденом Леніна 1936 року, брав участь у війні в Іспанії (07.1936-04.1939 рр.).

Із початку Німецько-радянської війни — на її фронтах. Брав участь у Сталінградській битві^[1].

Із 7.02.1942 командир батальйону 23 танкової бригади; із 11.04.42 — нач. штабу. Із 8 жовтня 1942 р. командир 23 танкової бригади.

21.10.1942 призначений командиром 7 окремого гвардійського танкового полку прориву (66-а армія, Донський фронт), брав участь в операції «Кільце», у результаті якої було знищено оточене угруповання противника, і 2 лютого 1943 звільнено місто Сталінград.

Із 1 серпня 1943 року гвардії підполковник (згодом полковник) Петро Корбут командував 37-ю гвардійською танковою бригадою (2-го гвардійського механізованого корпусу, 5-ї ударної армії, 4-го Українського фронту). Відзначився під час визволення Української РСР. На початку лютого 1944 року його бригада прорвала німецьку оборону з Нікопольського плацдарму в районі міста Нікополя Дніпропетровської області. 4 лютого 1944 року Корбут загинув у бою. Похований у братській могилі у Мелітополі^[1].

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. «за вміле командування танковою бригадою, зразкове виконання бойових завдань, командування на фронті проти німецьких загарбників і виявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії полковнику Петру Корбуту посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Був також нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Олександра Невського та Вітчизняної війни 2-го ступеня^[1].

Пам'ять

У 1947 році радянський поет Сергій Орлов присвятив Корбуту свій вірш «Біля згорілого танка»^[1].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Корбут Петро Юліанович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

Література

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
Герої твої, Херсоне. Сімферополь, 1980.
Навечно в сердце народном / редкол.: І. П. Шам'якін (гл. ред.) та ін. - 3-тє вид., Дод. та випр. — Мн. : Білоруська радянська енциклопедія, 1984. — 607 с. — 65 000 прим.

[wh-1] а ^б ^в ^г Корбут Петро Юліанович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

[1]