Користувачка:Кладова Олена Василівна/Чернетка

{{CEE Spring 2016|користувач = Кладова Олена Василівна|тема= Жінки|країна=Білорусь|}

Еліза Ожешко

пол. Eliza Orzeszkowa

Народилася 6 червня 1841 року село Мільковщина, нині Гродненський р-н, Білорусь Померла 18 травня 1910 року (69 років),

м. Гродно, Білорусь

Відома завдяки: Літературній діяльності Жанр Оповідання, повість, роман Мова творів Польська Псевдоніми E. O., Bak (z Wa-Lit-No), Li ... ka, Gabriela Litwinka.

Українською мовою твори письменниці перекладали О. Медущенко-Кривенко, Ю. Назаренко, О. Стаєцький, М. Пригара, В. Струтинський та ін.

Еліза Ожешко (пол. Eliza Orzeszkowa; уроджена Ельжбета Павловська, 6 червня 1841 року, село Мільковщина, нині Гродненський район, Білорусь — 18 травня 1910 року, Гродно) — польськомовна білоруська письменниця.

Зміст 1. Біографія 2. Літературна діяльність 3. Громадська діяльність 4. Знайомство з творчістю українських письменників 5. Інші захоплення 6. Твори 7. Екранізація творів 8.Театральні постановки за творами Елізи Ожешко 9. Вшанування пам'яті Елізи Ожешко Примітки Бібліографія

Біографія Еліза Ожешко народилася у с. Мілковщина поблизу міста Гродно. Походила вона із заможної шляхетської родини. Її батько, Бенедикт Павловський, був людиною передових поглядів, брав активну участь у національно-визвольному русі. Він помер, коли Елізі виповнилося три роки, і далі її долею опікувалися мама і вітчим. Дівчинку виховували спочатку вдома, а з 1852 року віддали у пансіон урсулінок (монастирський орден) у Варшаві. Вже під час навчання у пансіоні майбутню письменницю називали літераторкою. У 1857 році Еліза закінчила пансіон, а наступного року вона вийшла заміж за місцевого поміщика Петра Ожешко і перебралася у його маєток — с. Людвинів Гродненської губернії. У період національно-визвольного повстання 1863 року Ожешко була свідком героїчних боїв повстанців і перенесла всю гіркоту їх ураження. Як і багато жінок її кола, Еліза допомагала повстанцям. Одного разу, ризикуючи життям, майбутня письменниця переправила в своїй кареті під виглядом хворого кузена до кордону Королівства Польського одного з вождів повстання - Ромуальда Траугутта. Після поразки повстання багато друзів і знайомих Ожешко були ув'язнені, а Петро Ожешко та його брат Флорентин — заслані у Сибір. Маєток було конфісковано. Шлюб Елізи з Петром Ожешко, з її ініціативи, був визнаний в 1869 році недійсним [1]. Події 1863-1864 років справили великий вплив на все життя Ожешко. Згодом вона писала, що саме вони пробудили в ній бажання служити Батьківщині: «Все це зробив зі мною і в мені 1863 рік. Якби не його молот і ковадло, моя доля швидше за все склалося б інакше і я, очевидно, не стала б письменницею». У 1869 pоці, після продажу їхнього маєтку з аукціону, вона переїхала у Гродно, де прожила до кінця життя і де активно зайнялася суспільно-громадською та літературно-художньою роботою. Упродовж 1890-1900 pоків Ожешко майже безвиїзно жила у Гродно, звідки лише кілька разів виїжджала за кордон для лікування. У 1894 році повторно вийшла заміж. Її другим чоловіком став давній знайомець, адвокат Станіслав Нагірський, який, однак, через три роки помер. Відома письменниця знову зосталась самотньою. Займалася благодійною і громадською діяльністю. Еліза Ожешко померла 18 травня 1910 року у місті Гродно внаслідок тяжкої хвороби серця.

Літературна діяльність Першим опублікованим твором Елізи Ожешко стало оповідання «Малюнок з голодних літ» («Obrazek z lat glodowych», 1866), у якому письменниця змалювала білоруське село 1854—1856 pоків, напередодні аграрної реформи. Твір побудований на контрастах та протиставленні двох світів — бідних і багатих, панського маєтку і селян, образи яких ще значною мірою ідеалізовані та схематичні. Із другої половини 60-х pоків Ожешко звернулася до жанру роману. У перших романах Ожешко виразно позначився вплив позитивізму та його ідей про тенденційну літературу, її поглядам у 60-х pоках була властива майже безмежна віра в науку. Наука, на думку Ожешко, — це та сфера діяльності, що допоможе людям здолати усі труднощі та побудувати щасливе суспільство, а література повинна ілюструвати передову суспільну ідею і тим виховувати суспільство, повчати його. Тому у перших романах Ожешко герої різко поділяються на позитивних і негативних. Позитивні герої найчастіше у відверто прямій і схематичній формі стверджують суспільний ідеал людини. Ожешко багато повчає і моралізує, але не типізує і не узагальнює. У романах Ожешко 60—80-х pp. можна виділити кілька головних проблем, які вона розробляє і до яких неодноразово повертається. Ранні романи та повісті «Пан Граба» («Pan Graba»), «Марта» («Marta»), «Пізнє кохання» («Ostatnia milosc»), «Щоденник Вацлави» («Pamietnik Waclawy») і інші написані на теми громадської емансипації та боротьби жінок за людську гідність. Безліч жінок замислювалося тоді над повними пристрасного протесту словами Марти: «В силу людських прав і звичаїв, жінка - не людина. Жінка - це річ, жінка - це квітка, жінка - це нуль. Немає для неї щастя без чоловіка, якщо вона хоче жити». Роман «Марта» був переведений на кілька мов. Серед яких - російська, німецька, чеська, шведська, голландська. У Німеччині ще перед першою світовою війною твір був включений в шкільну програму. Прозивним типом жінки, створеним Елізою Ожешко, стала Сильфіда - егоїстична, дозвільна, кокетлива, салонна, повна кастових забобонів пані Жіркевіч з повісті «Сильфіда» (1881). У творах Ожешко ми бачимо цілу низку таких Сильфід, як пані Жіркевіч: це - Леонтина Орховська в «Елім Маковер» (1874-1875), Олена Шірська в «Сільвеке-могильнику» (1880), пані Емілія Корчинська в романі «Над Німаном» (1886) та багато інших. Плебейський варіант сильфіди - Франка з повісті «Хам» (1887). З жіночим питанням тісно переплітаються у Ожешко питання виховання дітей, особливо дівчаток. Письменниця зображує безліч жертв потворного кастового виховання жінки, їх марно перераховувати, бо «ім'я їм - легіон». Сильфіда-мати, як правило, виховує і дочок Сильфід, калічачи їх на все життя. Друга тема — це життя «низів» суспільства — тобто білоруського і польського селянства, якому присвячений «селянський» цикл романів та повістей Елізи Ожешко — «Низини» («Niziny», 1883), «Дзюрдзі» («Dziurdziowie», 1885), «Хам» («Cham», 1888). Роман «Над Німаном» («Nad Niemnem», 1887) розцінюється, як вершина досягнень письменниці. У романі зображуються працьовиті землероби, які вірні національно-патріотичних традицій епохи Польського повстання 1863 року, і шляхта, що деградує. Із захопленням відгукувалася про роман критика. Так, Цезар Елленг писав: «... «Над Німаном» - скарбниця тих природних явищ, звичаїв, переказів, ідеалів, народних типів і вірувань, занять, словом так, як в легендарному бурштині, назавжди відображена і збережена жива душа, істинний мікрокосмос. Це справжній роман-епопея, який принесе автору безсмертя». Ще одна важлива для творчості Ожешко тема — це єврейське питання, яке вона ставить в романах «Елі Маковер» («Eli Makower»), «Меїр Езофович» («Meir Ezofowicz»), «Сильний Самсон». Крім того, у багатьох творах письменниця звертається до проблем польської інтелігенції, її національного буття, аналізує розклад і занепад аристократії та шляхти в нових суспільних умовах. 1890—1900 pоки складають третій і останній етап творчості Елізи Ожешко. Цей період загалом характеризується ослабленням соціальної проблематики: досить відчутним зниженням художнього рівня творів письменниці. У тогочасних збірках оповідань («Humки», 1890; «Меланхоліки» («Melancholicy»), 1896 «Іскри», 1898; «Момент», 1901) вона ідеалізує дрібну шляхту, а також закликає до єднання польське суспільство. Життя шляхти складає основний предмет зображення і романів Ожешко цього періоду. Із середини дев'яностих років Ожешко підпадає під вплив «толстовської» пропаганди. Це помітне вже у її романі «Два полюса» (1893) і позначилося особливо разюче в повісті «Австралієць» (1894). У романі «Аргонавти» (1899) критика буржуазної цивілізації, зображення погоні за «золотим руном», яке спустошує розум і серце, теж носять риси «толстовки». У 1905 році висувалася на Нобелівську премію з літератури (як і Лев Толстой), але її отримав Генрік Сенкевич. З пізніх творів виділяється збірка оповідань «Слава переможеним», 1910 («Gloria victis» ), що присвячена повстанню 1863 року. Еліза Ожешко прикрасила польську літературу, за неповних сімдесят років життя (1841-1910) вона створила шістдесят художніх творів. До цьому списку треба долучити і низку публіцистичних та літературно-критичних праць. Разом з тим, Еліза Ожешко глибоко пов'язана з білоруською землею, як кровними узами, так і духовно. Ще в батьківському домі в Мільковщині, вона навчилася розмовляти по-білоруськи. В коло її знайомих і друзів входили діячі білоруської культури. Серед них особливе місце зайняв Францішек Богушевич, який присвятив письменниці свій вірш «Яснавельможнай пані Арешчици», в якому представлена трагічна доля білоруського народу та емоційно виражене захоплення поета місією Ожешко як «заступниці» білорусів. Перші переклади творів Елізи Ожешко на білоруську мову почали з'являтися з 1907 року на сторінках газети «Наша Ніва», а з 1910 року - в Петербурзі в білоруському видавництві «Зазирни сонца и ў наша аконца». Об'єктивно вона виявилася вихованою, як і багато представників привілейованих верств Білорусі того періоду, в польській культурі. Велика письменниця перебувала в перших рядах польського національно-визвольного руху. У той же час, вона оспівувала в своїх безсмертних творах землю Білої Русі, її мешканців та сповна повернула і своїм предкам, і всьому білоруському народу данину поваги його традиціям, самобутній культурі і великій історії.

Громадська діяльність Повстання 1863 року Еліза Ожешко зустріла з ентузіазмом. Вона допомагає повсталим, виконує різні небезпечні доручення. Одного разу, з ризиком до життя, майбутня письменниця переправила в своїй кареті під виглядом хворого кузена до кордону Королівства Польського одного з керівників повстання - Ромуальда Траугутта. Письменницею в м.Вільно було засновано польське книговидавництво, яке існувало з 1880 по 1882 рік, але було закрито владою. 10 червня 1885 року на м. Гродно, де у той час жила письменниця, обрушилася велика біда. Пожежа, що почалася на Сінному ринку, в лічені години охопила все місто. Був знищений пожежею і будинок, де жила Еліза Ожешко по вулиці Сінній. Сильно постраждала бібліотека письменниці і два рукописи. Практично вона втратила все своє майно. Але Ожешко жила, насамперед, чужими інтересами. У перші ж дні вона стала однією з керівниць комітету допомоги погорільцям. З раннього ранку до пізньої ночі письменниця разом з іншими членами комітету обходила погорільців, записувала їх скарги та нагальні потреби, а потім розвозила білизну, одяг, чай, ліки. Протягом всього свого життя Еліза Ожешко намагалася допомогти бідним і знедоленим, і на багато років її ім'я стало символом благодійництва та культурної діяльності. На переломі 1907-1908 років Ожешко була одним з організаторів товариства аматорів сцени та мистецтва «Музи» в Гродно. До останніх днів життя вона керувала там художньо-літературним відділом. Навіть під час хвороби, письменниця готувала програму вечорів та читала лекції.

Знайомство з творчістю українських письменників Ожешко вивчала українську мову та літературу. «Ознайомлення з українською мовою не завдавало мені багато труднощів, – писала Еліза, – бо я народилася в Гродненській губернії і більшу частину життя провела на селі, серед українського населення тамошніх сіл, а знайомство з його мовою, а також мої симпатії до нього сягають до перших світанків мого мислення і почування». Проте літературна мова відрізнялася від повсякденної мови селянства. Потрібен був словник. При допомозі словника (українсько-російського, Піскунова) прочитала вона «Кобзаря» Шевченка, збірник поезій та драм Галки (Костомарова) і Котляревського, збірник оповідань Марка Вовчка, дві повісті Нечуя-Левицького, дві Барвінка, а також «Захара Беркута» й «На дні» І. Франка. 20 березня 1886 року до Львова, де мешкав Франко, з Гродна надійшов об’ємний лист з двома повістями Ожешко, одна з яких – «Низини» з дарчим написом. Авторові «Захара Беркута» вона писала.: «Чим більше читаю, тим міцніше чую дивну насолоду й поезію цієї літератури. Чиста вона, мов кришталь, тепла, мов літній вечір, несподівано оригінальна, до жодної іншої відомої мені не подібна». Письменниця рішуче виступала проти великодержавної політики польської шляхти і католицького клеру по відношенню до українського народу і його культури, сприяла популяризації українського художнього слова в Польщі. Красномовною була Франкова передмова «Дещо про себе самого» у збірнику «Obrazki galicyjskie», 1897. У цій передмові поет гостро критикував своїх краян-русинів, оскільки мало знайшов серед них «справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи (…)» – і водночас спростовував думку, що він ворог поляків: «Говорили про мене, що я ненавиджу польську шляхту. Якщо до польської шляхти зарахувати Ожешко й Конопніцьку, Пруса й Ленартовча, Остою й Карловича, – то така думка про мене буде цілком несправедлива, бо цю справжню шляхту, цю еліту польського народу ціню і люблю, як і люблю всіх благородних людей власного і кожного іншого народу». У 1898 році «Літературно-науковий вісник» з подачі Франка надрукував дві новели Елізи Ожешко: «Ані кусника» та «Чи пам’ятаєш?» (т. ІІ, кн. 5). А Михайло Старицький пристосував оповідання Ожешко «В зимовий вечір» для постановки в театрі.

Інші захоплення Крім того, Еліза Ожешко цікавилася лікарськими травами, які вживали знахарі та знахарки. Під час подорожі Гродненщиною, вона розпитувала знахарок, збирала народні назви рослин. Нею був зібраний гербарій і близько 228 народних назв рослин, багато з яких містили описи зовнішнього вигляду, засобів застосування. Свої спостереження письменниця помістила в творі під назвою «Люди і квіти над Німаном» («Ludzie i kwiaty nad Niemnem»), який надрукований в географо-етнографічному журналі «Wisla».

Твори • «Малюнок з голодних років» («Obrazek z lat głodowych») (1866) - повість • «Пізнє кохання» («Ostatnia milosc») (1867) - роман • «Із життя реаліста» («Z zycia realisty») (1868) - роман • «Пан Граба» («Pan Graba») (1869) - роман • «У провінції» («Na Prowincji») (1870) - роман • «У клітці» («W klatce») ( 1870) - роман • «Добродії» («Cnotliwi») (1871) -роман • «Щоденник Вацлави» («Pamietnik Waclawy» (1871) - роман • «На дні сумління» («Na dnie sumienia») (1873) - роман • «Марта» («Marta») (1873) - роман • «Елі Маковер» («Eli Makower») (1874-75) - роман • «Сім'я Брохвичів» («Rodzina Brochwiczów») (1876) - роман • «Пани Помпалінські» («Pompalinscy») (1876) – роман • «Меїр Езофовіч» («Meir Ezofowicz») (1878) - роман • збірка оповідань «З різних сфер» (т. 1-3, 1879-1882) • «Космополітізм и патріотизм» (1880) - теоретична праця • «Сільвек-могильник» («Sylwek Cmentarnik») (1880) – роман • «Примари» («Ghost») (1880) - роман • «Сильфіда» (1881) - повість • «Зигмунт Лавич та його товариші» («Zygmunt Lawicz і jego koledzy») (1882) - роман • «Мильні банки» («Bankamydlana») (1882) - роман • «Первісні» («Pierwotni») (1884) - роман • «Низини» («Niziny») (1885) - повість • «Дзюрдзі» («Dziurd-ziowie») (1885) - повість • «Міртала» («Mirtala») (1886) - роман • «Хам» («Cham») (1888) - повість • «Над Німаном» («Nad Niemnem») (1887—1888) - роман • «Два полюси» («Dwa bieguny») (1893) – роман • збірка оповідань «Меланхоліки» («Melancholicy») (1896) • збірка оповідань «Іскри» («Iskry») (1898) • «Аргонавти» («Argonauci») (1899) – роман • збірка оповідань «Миттєвості» («Moments») (1901) • «Австралієць» (1902) - повість • «Анастасія» (1902) - роман • «І пісня нехай заплаче» ( «І piesn niech zaplacze») (1905) - повість • збірка оповідань «Слава переможеним» («Gloria victis») (1910) - остання робота Ожешко.

Екранізація творів 1. Меїр Езофовіч - короткометражний фільм, 1911, Російська імперія Режисери: Józef Ostoja-Sulnicki, Олександр Герц Оператор: Чеслав Якубович, Jan Skarbek-Malczewski У головних ролях: Марія Дулемба, Владислав Грабовський, Міла Камінська, Віктор Камінський, Юзеф Зілинському. 2. Хам (Cham) - 1931, Польща, Франція Режисери: Charles Méré, Ян Новина-Пшібильський Оператор: Альберт Вивіряння Композитор: Ян Маклякевіч У головних ролях: Кристина Анквіч, Мечислав Цибульський, Марія Хавю, Сюзанна Карін, Сюзанна Карін, Єжі Ней, Тадеуш Ордейг. 3. Над Німаном (Nad Niemnem) - 1939, Польща Режисери: Ванда Якубовська, Кароль Шоловський Оператор: Адольф Форберт Композитор: Роман Палестер У головних ролях: Ельжбета Барщевський, Мечислава Цвікліньська, Ян Кречмар, Єжи Піхельський, Богуслав Самбірський, Людвік Семполінський, Станіслава Висоцька 4. Над Німаном (Nad Niemnem) - 1987, Польща. Режисер: Збігнєв Кузьмінський Оператор: Томаш Тарасіна Композитор: Анджей Курилевіч У головних ролях: Івона Катажина Павлак, Адам Марьянський, Марта Ліпіньський, Януш Закшеньський, Божена Рогальська, Міхал Павлицький, Збігнєв Богданський, Яцек Хмельник, Ева Дековная, Едмунд Феттінг. 5. Хам, або Франка-жінка Хама – 1990, Білорусь, 4 серії Режисер: Дмитро Зайцев Оператор: Володимир Споришков Композитор: Едісон Денисов У головних ролях: Ханна Дуновская, Геннадій Шкуратов, Рита Гладунко, Марія Захаревич, Надія Бутирцева, Олександр Сайко, Андрій Бобров (II), Інна Аленикова, Юрій Казючиц, А. Боброва, Юрій Дедовіч.

Театральні постановки за творами Елізи Ожешко «Хам» (1911), білоруський народний театр І. Буйницького у Вільно. «У зімовы вечар» (1917), Перше білоруське товариство драми і комедії у Мінську. «Рись» (1920), Білоруський державний театр (БДТ) у Мінську тощо

Вшанування пам'яті Елізи Ожешко Будиночок Елізи Ожешко в Гродно створений в Будинку письменниці, де вона жила з 1894 по 1910 роки. У Будинку розміщуються Юнацька філія і відділ видань іноземними мовами ДУК «Гродненської обласної бібліотеки імені Е.Ф.Карського». У 1967 році в читальному залі Юнацької філії була створена експозиція, яка присвячена життю і творчості Елізи Ожешко. У 2001 році в кімнатах, де за життя письменниці розміщувалися робочий кабінет і малий салон, були відтворені інтер'єри за збереженими фотознімками. Кімнати обставлені меблями і предметами епохи Елізи Ожешко. Зі збережених оригінальних предметів тут знаходяться: камін і дзеркало, гербарії, що зроблені самою Ожешко, прижиттєві фото і книги письменниці. У будинку збереглися також оригінальні дерев'яні елементи вхідного тамбура і балконні огородження. У березні 2009 року після проведеної реконструкції всього будинку, кімнати були знову відкриті для відвідувань. Демонстраційна площа залів становить 34,1 м. кв. Основний фонд музею налічує 70 предметів. Гродненщина ніколи не забуде свою землячку і високо шанує її пам'ять. Ініціатором створення пам'ятника письменниці в 1923 році виступив Гродненський магістрат. Оголошений конкурс виграв випускник Варшавської академії мистецтв Ромуальд Зерих. Було укладено договір зі скульптором, який передбачав виготовлення пам'ятника. У 1929 році в Гродненському парку був відкритий пам'ятник Е.Ожешко, який був зруйнований у роки Великої Вітчизняної війни. У повоєнні роки на вулиці, що носить ім'я письменниці, цей пам'ятник був реставрований. На телеканалі ОНТ (Білорусь) знятий документальний фільм проекту «Зворотній відлік» про Елізу Ожешко - «Бунтівна душа». Ім’я Елізи Ожешко носять вулиці у містах Львів та Гродно. Портрет письменниці зображено на поштових марках Польщі у 1938 та 1970 роках, а пам’ятник Ожешко в Гродно на поштових марках СРСР у 1979 та 1981 роках. Каплицю-усипальницю Ожешко можливо сміливо назвати одним з самих красивих пам'ятників неоготики на території Білорусі. Збудовано її в 1849 році польським архітектором Франтишеком Ящольдом. Закозель – це невелике село в Дрогичинському районі, Брестської області. Місце здавна було однією з основних резиденцій роду Ожешко. На фасаді каплиці на сьогоднішній день збереглися два чавунних щита з гербами двох гілок роду Ожешко. Всередині знаходився вівтар з мармуру і металу. У склепі під каплицею – поховання.

Примітки [ред. • ред. код] 1. Назарець В.М. Ожешко Еліза 2. Мусиенко C.Ф. Элиза Ожешко в эстетическом пространстве Гродненщины

Бібліографія [ред. • ред. код]

Назарець В. М. Ожешко Еліза

Славятинский Н.А. Элиза Ожешко. Очерк жизни и творчества. Источник текста: Избранные произведения в 2-х томах. Государственное издательство художественной литературы. Москва, 1948

Шкраб’юк П. Еліза Ожешко – Іван Франко: діалог двох імен й літератур як вияв міжнаціонального взаєморозуміння та визнання.

Мусиенко C. Элиза Ожешко в эстетическом пространстве Гродненщины.

Энциклопедический словарь. 2009.