Користувачка:Mariagolikova/Chicago (musical)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Chicago
Файл:Chicago original poster art.jpg
Original Broadway poster art
На основіChicago
by Maurine Dallas Watkins
МузикаJohn Kander
СловаFred Ebb
У ролях
Постановки
  • 1975 Broadway
  • 1979 West End
  • 1996 Broadway revival
  • 1997 North America tour
  • 1997 West End revival
  • 2018 West End revival

Історія являє собою сатиру на корупцію в системі кримінального судочинства та на поняття "злочинець-знаменитість".

Оригінальна постановка на Бродвеї була відкрита в 1975 році в театрі на 46-ій вулиці [1]. До 1977 року вистава проходила 936 раз. Боб Фосс хореографував оригінальну постановку і відповідно його стиль сильно ототожнюється із шоу. Чикаго знову почали ставити на Бродвеї в 1996 році.

"Чикаго" - це друге найбільш довготривале шоу, яке коли-небудь виходило на Бродвеї, на першому місці - "Привид Опери" . "Чикаго" обійшов мюзикл "Коти" 23 листопада 2014 року, коли його показали 7486-й раз. [2] "Чикаго" ставився по всьому світу, в тому числі в Україні: у 2018 році концертну версію вистави показали в рамках фестивалю OperaFest Tulchyn. Режисером став заслужений діяч мистецтв України Павло Третьяков[3]

Історія

[ред. | ред. код]

Мюзикл " Чикаго" заснований на однойменній п'єсі репортерки та драматургині Моріни Даллас Воткінс, яка висвітлювала процеси 1924 року для "Чикаго Триб'юн" проти обвинувачених у вбивствах Б'юли Еннан та Бельви Ґертнер. На початку 1920-х років преса та громадськість Чикаго були прикуті темою вбивств, здійснених жінками. Виникло кілька резонансних справ, що стосувались жінок, які вбивали своїх коханців чи чоловіків. Ці справи розглядалися на тлі зміни поглядів про жінку в епоху джазу, а також на тлі довгих низок виправдувальних вироків присяжними округа Кук щодо жінок-вбивць (у час присяжними були чоловіки, засудженим вбивцям, як правило, загрожувала смерть через повішення). З'явилася думка про те, що в Чикаго неможливо засудити привабливих жінок. "Чикаго Триб'юн", як правило, підтримувала версію обвинувачення, водночас розповідаючи подробиці життя цих жінок. Їхні конкуренти з газет Херста були прихильниками підсудних і використовували метод "сестер-плакальниць" - журналісток, які наголошували у статтях на важкому становищі, привабливості, спокуті або пристойності обвинувачених жінок. Незалежно від позиції, преса називала деяких із цих жінок "знаменитостями" [4].

Б'юлі Еннан, прототипу персонажа Роксі Гарт, було 23, коли її звинуватили у вбивстві [5] Гаррі Калштедта, який послужив прототипом для Фреда Кейслі. "Чикаго Триб'юн" повідомляли, що Еннан протягом двох годин знову і знову ставила фокстротну платівку "Хула Лу", перш ніж зателефонувати чоловікові та сказати, що вона вбила хлопця, який "намагався зайнятися з нею коханням". Її чоловік Альберт Еннан став прототипом для Амоса Гарта. Альберт був автомеханіком, який збанкрутував, щоб оплатити дружині адвоката. Еннан публічно кинула його на наступний день після суду. Персонаж Вельми Келлі базується на Бельві Ґертнер, яка була співачкою кабаре. Тіло Вальтера Ло було виявлено нахиленим над кермом покинутого автомобіля Ґертнер 12 березня 1924 року. Двоє поліцейських засвідчили, що бачили жінку, яка сідала в машину, і незабаром після цього почули постріли. На підлозі машини виявили пляшку джину та автоматичний пістолет. Адвокати Вільям Скотт Стюарт та В.В. О'Браєн послужили прототипами для образу Біллі Флінна. Обох жінок виправдали з різницею у кілька днів. [6]


У 60-х роках Ґвен Вердон прочитала п’єсу і запитала у свого чоловіка Боба Фосса про можливість створення музичної адаптації. Фосс (він родом з Чикаго) неодноразово звертався до Морін Воткінс, щоб придбати права, але вона неодноразово відмовляла. На той момент вона, імовірно, шкодувала, що Еннан та Ґертнер опинилися на свободі, і вважала, що їхні постаті не мають романтизуватися. [5] Однак, після її смерті в 1969 права на п'єсу продали продюсеру Річарду Фрайєру, Ґвен Вердон та Бобу Фоссу. Джон Кандер і Фред Ебб розпочали роботу над музичною партитурою, розробляючи кожен номер в традиційному стилі водевілю. Ебб і Фосс написали сценарій мюзиклу, Фосс також виступив режисером і хореографом.

Ансамбль

[ред. | ред. код]

Музично-постановочний стиль

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

[[Категорія:Культура Чикаго]] [[Категорія:П'єси США]] [[Категорія:США в художніх творах]] [[Категорія:Мюзикли США]] [[Категорія:Премія «Тоні»]]

  1. Chicago. Процитовано 6 січня 2009.
  2. Gans, Andrew. ""All That Jazz": Chicago Becomes Second Longest-Running Broadway Show Tonight" Playbill.com, November 23, 2014
  3. «Чикаго». Львівська національна філармонія (укр.). 18 червня 2018. Процитовано 4 березня 2021.
  4. Perry, Douglas (2010). The Girls of Murder City: fame, lust, and the beautiful killers that inspired Chicago. New York: Penguin Group /Viking Press. с. 1—7, 16—18, 57—58. ISBN 978-0-670-02197-0.
  5. а б Grubb, Kevin Boyd (1989). Razzle Dazzle: The Life and Work of Bob Fosse. New York: St. Martin's Press. с. 193–203. ISBN 978-0-312-03414-6. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Grubb» визначена кілька разів з різним вмістом
  6. McConnell, Virginia A. Fatal Fortune: the Death of Chicago's Millionaire Orphan, p. 62 Fatal Fortune: the Death of Chicago's Millionaire Orphan (books.google), Greenwood Publishing Group, 2005, ISBN 0-275-98473-7. p. 62