Користувачка:Natasha shik

Історія села Тропове

Перші відомості про село Тропову відносяться на кінець ХVІ і на початок ХVІІ століття. Розташоване село на рівнині, на двох безіменних струмках, що впадають в річку Дирло, яка є притокою річки Дністер. Знаходиться в 30 кілометрах від міста Могилів – Подільського та у 18 кілометрах на схід від залізничної станції Вендичани. На північному сході межує з с. Лозова Шаргородського району, на сході з с. Біляни, на півдні з с. Сліди, на південному заході з с. Сугаки Могилів – Подільського району, на заході з с. Плоске Могилів – Подільського району, на півночі з с. Конатківці Шаргородського району. До великої Жовтневої Соціалістичної революції с. Тропова входила до складу Вендичанської волості, Могилів – Подільського повіту, Кам’янець – Подільської губернії. Місцевість, на якій розташоване село, велика, ґрунти – глинястий чорнозем, що дають великі врожаї. За переказами старожилів місцевість, де розташоване село, була вкрита непрохідним лісом. До перших поселенців, які оселились, можна було потрапити тільки пішки, стежкою (тропою), від чого і населений пункт дістав назву Тропова. В минулому село належало графу Потоцькому і входило до складу Барського староства. Пізніше село перейшло у володіння Рознятовських, а ще пізніше Пмосову. Перед революцією 1917 року більша частина родючих земель належала поміщику Бранту, німцю за національністю, який жорстоко експлуатував безземельне та малоземельне населення в своєму маєтку. Велика кількість дорослого населення та підлітків, не маючи засобів на прожиття виїжджала на заробітки в Бессарабію, Крим, а частина переселялася до Сибіру. Основним заняттям населення було хліборобство та скотарство. Тропівчани старанно обробляли свої поля, вирощували сільськогосподарських тварин, які в більшості збували на місцевих ринках. Крім поміщика другим гнобителем трудящого населення села був священик, який користувався більше як 100 га орної землі, яку обробляли безземельні та малоземельні наймити та інше бідне селянство, яке не мало чим сплачувати за релігійні обряди. Вперше навчання дітей було розпочате в 1871 році. Першим учителем був церковний дяк, який навчав грамоти 20 – 25 дітей – хлопчиків більш заможних селян. В 1875 році в школі вже навчалося 70 – 80 дітей. Навчання проводила вчителька, дочка місцевого священика – Лівіцька. Навчання проводилось в старій дяківській хаті, що сяк-так була пристосована для школи. В 1910 році на кошти громадян села та земства в селі було побудоване приміщення для школи на дві класні кімнати, де працювали два вчителі і, як правило, священик третій. До Жовтневої революції село не мало ніяких політичних прав. Селом правив староста, який, як правило, був вихідцем куркульського населення, та соцький, який обирався або призначався волосним старшиною. В центрі села по вулиці Сугацькій була зборня, де збирались селяни на збори. На збори селян скликав соцький. На таких зборах селяни могли почути розпорядження та накази властей і безвідмовно їх виконувати. Ніяких рішень селяни не мали права приймати. Село не одержувало художньої та періодичної літератури, не було бібліотеки. В селі було кілька приватних крамниць, де продавалася література та інші релігійні речі. Події 1905 року дійшли в село з запізненням і особливого революційного впливу не мали. Староста села Балан Олексій з більш передовими селянами вигнали з поміщицької економії всіх робітників і слуг і не дозволили їм виходити на роботу в панський маєток. Поміщик, німець Брант, викликав в село козаків для приборкання непослушних селян. Козацький сотник, який прибув в село, розмістився в поміщицькому маєтку. На другий день скликав збори, оцепивши їх козаками і найбільш активних селян було жорстоко фізично покарано за бунт і непокору поміщику. Під час столипінської аграрної реформи хитрий поміщик – німець на кабальних умовах розпродав свою землю, залишивши при своєму маєтку 150 га орної землі для свого старшого сина Бранта Кароля. Останнє батьківське придане продав куркулю Дамарецькому, якого Жовтнева революція вимила з нашої землі. Першу звістку про Велику Жовтневу Соціалістичну революцію в село привезли робітники Петербурзького, тепер Санки – Петербурзького, трамвайного депо, Балалига Григорій та Шпак Михайло. Шпак Михайло активний учасник революції 1917 року в Ленінграді. За переказами старожилів населення с. Тропової з великим піднесенням зустріли революцію 1917 року. Скрізь з уст в уста передавалось довгождане слово “Свобода”. В село повернулось багато бувших у минулому солдатами царської армії, які стали активними будівниками радянської влади на селі. Було обрано сільську Раду, комітет незаможніх селян. Першим головою сільської Ради був Яблонський Яків Олександрович. Першим законом сільської ради та КНС був розподіл поміщицької та куркульської землі між безземельними та малоземельними селянами. На кожну душу населення наділялось по 0,75 га. Куркулям залишилось по 7 га на господарство. Мирна творча праця громадян села по відбудові народного господарства, підірваного імперіалістичною війною 1914року, була перервана громадянською війною, нав’язаною інтервентами. Велика кількість громадян села приймала участь у захисті молодої Радянської Держави. Серед них слід відзначити двічі партизана Мензелюка Семена (помер 1953 року), Диду Григорія (помер 1962 року), Мельника Михайла та багато інших. Тільки в кінці липня 1920року після вигнання з нашої території військ Пілсудського і Петлюри на всій Могилів – Подільщині встановилась міцна радянська влада. Населення с. Тропової взялося з великим натхненням за відбудову зруйнованого господарства імперіалістичною та громадянською війною. В 1923році в селі було організовано ТСОЗ “Червона зірка” з восьми господарств. В 1924році був організований другий ТСОЗ “Спільна праця”, теж з восьми господарств. В 1924році ці два товариства об’єдналися в одне, яке називалось “Червона зірка”. В 1925році в цьому товаристві було об’єднано 26 господарств. У 1928році організовується ще один ТСОЗ “Друга п’ятирічка”. Держава цим товариствам виділила в одному масиві землю, відпускала кредит на придбання сільськогосподарського реманенту, на придбання приміщень с/г тварин, насіння та інше. Ці товариства швидко зростали і економічно міцніли. Організація ТСОЗ викликала у куркулів жорстку реакцію. Була вперта боротьба, щоб не відводити землю товариствам в одному масиві. Однак заходи держави і партії перемогли. Як і в інших селах і в с. Тропові ТСОЗ показував одноосібним селянам, що колективне ведення господарства вигідніше ніж одноосібне. В умовах жорстокої класової боротьби в селі проходили соціалістичні перетворення. Замість кількох дрібних селянських господарств почалось масове зростання і організація с/г артілей “Червона зірка” і “Друга п’ятирічка”. Початком масового колгоспного руху був 1929р. Бідні селяни і середняки села зрозуміли заходи Комуністичної партії Радянського Уряду та вступали в колгоспи. На початку 1930року в колгоспі було 70% господарств, а частина селянських господарств, підбурювані куркулями і підкуркульниками не вступали в колгосп і вели підривну роботу на дезорганізацію колгоспу, на вихід селян з колгоспу. Справа дійшла навіть до того, що вкінці березня 1930року частина колгоспників почала виходити з колгоспу і забирати усуспільнений живий і мертвий реманент. Багато потрібно було докласти зусиль партійній та комсомольській організаціям, щоб довести селянам вигідність і необхідність колгоспного ладу на селі. В 1930 – 1931 – 1932роках продовжувалась боротьба за суцільну колективізацію села. У двох колгоспах на кінець 1933року було 85% селянських господарств. На основі суцільної колективізації в селі була ліквідована купка куркулів, як клас – вислані за межі села, а їх майно передане в розпорядження колгоспу. Разом з економічним ростом зростала і свідомість колгоспників. В селі була створена партійна організація. Першим членом комуністичної партії і першим секретарем партійної організації був Андрійчук Петро, який загинув на фронті в роки Вітчизняної війни. Особливо швидко зростало господарство колгоспу “Червона зірка” в 1935 – 1939роках, в період головування двадцятип’ятитисячника Філоненка Івана Пилиповича. Колгосп побудував конюшні, короварні, свинарні, пташарні та зерносховище. Колгосп мав свої автомашини та велику кількість дрібного сільськогосподарського інвентаря. Тракторами, комбайнами та іншим складним інвентарем колгоспи забезпечувались Вендичанської МТС. МТС своєчасно і старанно виконувала свої зобов’язання перед трудолюбивими колгоспниками с. Тропової. В колгоспах була впроваджена строга сівозміна, старанний обробіток полів. Все це давало хороші результати. Так в 1937 –1938роках колгосп “Червона зірка” збирав урожай пшениці з усієї площі посіву в середньому по 30,5 центнерів з гектара, соняшнику 18 центнерів, рапсу 23 центнери з га, цукрового буряка 350 – 380центнерів. Культурно і заможно стали жити колгоспники. Після Жовтневої революції в селі проходила культурна революція. На кінець 1931 року в селі було ліквідовано неписьменність і малописьменність. В селі працювала школа з обов’язковим навчанням. В 1931році було відкрито 5-й клас семирічної школи, в 1934році школа зробила перший випуск учнів семирічної школи. В 1935році загальні збори колгоспників передали під школу приміщення на сім класних кімнат. До Вітчизняної війни 1941 – 1945роки школа мала багату навчально – матеріальну базу. В школі працювало 12 учителів. В селі був колгоспний будинок “Колбуд” на 480 місць з усім обладнанням, в якому молодь розвивала свої таланти в гуртках художньої самодіяльності. В селі був радіоприймач “Колгоспник”, яким учитель Головатий М.В., першим прийняв страшну звістку – віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. При сільському клубі працювали курси трактористів, шоферів Вендичанської МТС. В селі тричі на тиждень демонструвались кінокартини, систематично працювали сезонні дитячі ясла. Економіка колгоспу і колгоспників зміцнювалась з кожним роком. Маломіцним господарствам колгоспників колгосп давав допомогу грішми та натурою. Мирна праця радянських людей була перервана. Почалась Вітчизняна війна проти фашистської Німеччини. З важкими боями Червона Армія відступала на схід. 23 липня 1941року с. Тропова було окуповане німецько – румунськими військами. На третій день в селі був призначений сільський староста, були призначені керівники сільських общин (колгоспів), створено сільську поліцію. За допомогою окупаційної влади німецько – румунські окупанти думали назавжди закріпити своє панування, перетворити радянських людей в послушних рабів. Першим засобом окупаційних властей було закрито семирічну школу, зате було відновлено і поширено релігійні обряди. Під страхом кари було встановлено обов’язкове вінчання, хрещення яке давно-давним радянські люди були закинули. Обладнання школи було пограбоване і вивезене в Румунію. Село було перетворено в єврейське гетто. В селі виникла епідемія тифу, а окупаційна влада ніякої допомоги не надавала, а тому загинуло багато людей. Господарювання окупантів не давало бажаних результатів. Землі заростали бур’янами, велика кількість придатних для посіву земель стояла пусткою. Селяни всіляко старались не виконувати розпоряджень окупантів, не виходили на роботу, а хто й виходив, то працював так, аби день до вечора. Мізерний урожай старались розібрати, зіпсувати, щоб не дати окупантам. Тропівчани твердо вірили, що скоро настане час, коли Радянська Армія, як і Російська Армія в 1912році під керівництвом Кутузова вигнали Наполеона, швидко очистить нашу землю від фашистської нечисті. Так і сталося. Взимку 1943року в село заїхали червоні партизани, які першими розповіли, що скоро прийде Радянська Армія. Між загоном партизан і загоном королівських військ Румунії на околиці Трушівського лісу відбувсь жорстокий бій, який закінчився повною перемогою партизан. Велика кількість тропівчан пішла в партизани і хоробро билась до закінчення війни. Серед них Мензелюк С., Мельник С., Арнаут А., Савко В., Савко Г., Бодзян С., Костишен Г. Та багато інших. Почався масовий відступ німецьких окупантів. Відступаючи, вони грабували все, що могли вивезти. Тропівчани, як могли, шкодили окупантам в цьому. 20 березня 1944року село було звільнено радянськими військами, яких населення села зустріло з великою радістю. Червона Армія просувалась далі на захід. В селі була відновлена радянська влада. З великим піднесенням почали колгоспники відбудовувати господарство, зруйноване фашистами. Всі чоловіки здатні служити в армії, були мобілізовані на фронт. В селі залишилися старі люди жінки та діти. Сільськогосподарської техніки та коней було мало. Доводилось запрягати корів для обробітку полів. Але ці труднощі не лякали тропівчан. З фронту приходили відрядні успіхи нашої Армії і трагічні звістки про смерть батьків, синів і дочок на фронтах Вітчизняної війни. Ось в таких тяжких умовах доводилось працювати тропівчанам, постачаючи фронт продуктами харчування. І ось настав день 9 травня 1945року. День перемоги всього радянського народу, радянської влади над фашистською Німеччиною. Скільки було радості, сліз за тими хто віддав своє життя, щоб знову було чисте небо. 20 березня 1944року головою колгоспу “Червона зірка” був Савко П.К., а в колгоспі “Друга п’ятирічка” Джос В.С. Два колгоспні господарства в одному селі були малорентабельні. 1950році на загальних зборах колгоспників обох артілей було вирішено об’єднатися в один колгосп і присвоїти назву “Червона зірка”. Об'єднання колгоспів принесло велику економічну вигоду. Невпізнанно зміцніла економіка колгоспу, а також і села. Колгосп побудував два свинарники на три тисячі голів свиней, три типових корівники на 600корів, птахоферму на 2800голів птиці, електростанцію на дев’яносто кіловат, радіовузол, родильний будинок, фельдшерсько-акушерський пункт. В 1963році колгосп побудував шкільне приміщення на чотири класних кімнати і спортивний зал. У селі побудовано та перебудовано сто будинків колгоспників. Всі будинки вкриті залізом та шифером, настелено підлоги. Тільки за 1962 – 1963роки побудовано тридцять будинків. В селі є клуб на 480місць, бібліотека, стаціонарне кіно. На 1 січня 1963року було 1913чол. населення, з них чоловіків – 797, жінок–1176. в середньому за рік народжувалось 38дітей. Смертність по старості 15чоловік в рік. З року в рік зростають багатство колгоспу. Якщо на 1 січня 1960року валові прибутки становили 3200тис.крб. (в старих цінах), то на 1 січня 1962року, вони становили 3500тис.крб. (в старих цінах). Зростає оплата на трудодень колгоспника: якщо в 1960році вона становила 3 крб. (в старих цінах) і 800г. натурою, то в 1962році – 4 крб. і 1 кг натурою. Велика кількість робіт в колгоспі механізована і електрифікована, на основі цього значно підвищилась продуктивність праці. На 1 січня 1963року колгосп мав 3600га землі в тому числі орної 2640га, садка 118га, виноградника 18га. На полях колгосп вирощує зернові та технічні культури. З 1960року колгосп “Червона зірка” став спеціалізованим колгоспом по вирощуванню свиней. З серпня 1962року по серпень 1963року колгосп відгодував і продав державі 1831голів свиней. Крім свиноферми колгосп має ферму великої рогатої худоби. На 1 січня 1963року налічувалось 805голів великої рогатої худоби, з них корів 282голови, молодняка 323голови. Керівництво селом здійснює сільська Рада депутатів трудящих, що складається з 25депутатів; виконком – з семи депутатів. Село має два депутати районної ради. Значно підвищився культурний рівень населення. Семирічну школу закінчили 577чоловік, середню – 40, середньо спеціальні – 28, інститути – 18. тільки за один 1962 - 63н.р. восьмирічну школу закінчили 30 чоловік. 1963 – 64н.р. в школі навчалося 310 чоловік, в класах сільської молоді – 55чоловік, в двох заочних класах – 26чоловік. В селі працює 18вчителів, два медпрацівники, два ветпрацівники, два агрономи. Слід відмітити оснащення колгоспу сільськогосподарською технікою, особливо в післявоєнний період. Колгосп має 17тракторів, 9комбайнів, 12тракторних сівалок, 15тракторних плугів, 14тракторних культиваторів, 7автомашин та 4тракторних прицепи. Всі трудові справи і справи села очолює партійна організація, яка в своїй діяльності опирається на багаточисельний актив села, комсомольську організацію та агітаторів. Помічником партійної організації у вихованні мас був педколектив восьмирічної школи. В селі працюють добровільні товариства: сприяння авіації і флоту, фізкультурний колектив “Колгоспник”, “Червона зірка”. Громадяни с.Тропової своєю сумлінною працею скорочують строки побудови комунізму в нашій країні. У вересні 1959року школа була перейменована на восьмирічну. З 1990 року школа – неповна середня, 1999року – загальноосвітня.