Користувачка:OksanaTrach1/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Британська імперія

[ред. | ред. код]

з Вікіпедії, вільної енциклопедії

Британська імперія включала в себе домініони, колонії, протекторати, мандати та інші території, які правили або знаходились у володінні Сполученого Королівства й інших держав - її попередників. Вона виникла з заморськими володіннями і торговими постами, які знаходились в Англії у період з кінця 16-го і початку 18 ст. Це була одна з найбільших імперій за всю історію і вже більше ста років залишається могутньою державою у світі . [1]До 1913 року Британська імперія панувала над 412 мільйонами чоловік (23% населення земної кулі в той час), [2], а до 1920 року вона охоплює 35,500,000 км², [3] 24% загальної площі суші землі. [4] В результаті політична, правова, мовна та культурна спадщина імперії досить поширена. На піку її могутності, фраза «імперія, на якій ніколи не заходить сонце» часто використовується для опису Британської імперії, тому що через її простори по всьому світу означає, що сонце завжди світитиме щонайменше на одній її території.

В епоху Великих географічних відкриттів у 15-16 ст., Португалія та Іспанія вперше були відкриті на земній кулі. [5] Англія, Франція та Нідерланди почали створювати власні колонії та торговельні мережі в Північній, Південній Америці та Азії. [6] Ряд воєн, які відбулись у 17-18 ст. ослабили Англію, а потім після союзу Англії та Шотландії у 1707 році, Великобританія стала домінуючою державою колоніальною державою у Північній Америці та Індії.

Незалежність тридцяти колоній у Північній Америці у 1783 році після американської війни за незалежність змусило Великобританію втратити деякі із своїх колоній, які були найбільш старі та густонаселені. Британська увага припала на територію Азії, Африки та Тихого океану. Після поразки Франції у революційній та наполеонівських війнах (1792-1815), Британія стала головною у військово-морській та імператорській владі у 19 ст. [7] Британське панування у морі було пізніше описано, як Pax Britannica («Британський світ»), у період миру у Європі та світі, протягом якого Британська імперія стала глобальним гегемоном та прийняла роль глобального поліцейського. [8] На початку 19 ст. промислова революція стала перетворювати Великобританію; до періоду Великої виставки у 1851 році, країна була описана як "майстерня світу". [9] Британська імперія була розширена за рахунок Індії, великих частин Африки і багатьох інших територій по всьому світу. Поряд з формальним контролем, який Великобританія чинила над своїми колоніями, її панування над більшою частиною світової торгівлі означає, що вона ефективно контролювала економіку багатьох регіонів, зокрема, в Азії та Латинській Америці. [10][11]

У Великобританії політичні відносини сприяння вільній торгівлі і невтручання політики, поступове розширення виборчого права голосування. Протягом 19 ст. населення Великобританії збільшилося великою швидкістю, що супроводжувалось швидкими темпами урбанізації та викликало значні соціальні та економічні стреси. [12] Для того, щоб шукати нові ринки збуту і джерела сировини, Консервативна партія під керівництвом Бенджаміна Дізраелі почала період імпералістичної експансії в Єгипті, Південній Африці та інших місцях. Канада, Австралія і Нова Зеландія стали самоврядними домініонами. [13]

До початку 20-го ст. Німеччина і Сполучені Штати почали оскаржувати економічне лідерство Великобританії. Наступні військові та економічні протиріччя між Англією і Німеччиною були головними причинами Першої світової війни, під час якої Англія покладалась на свою імперію. Конфлікти нанесли величезне навантаження на військові, фінансові і трудові ресурси Великобританії. Британська імперія не досягла свого найбільшого територіального ступеня після Першої світової війни, вона більше не була першорядною промисловою або військовою силою у світі. Під час Другої світової війни колонії Британії у Південно-Східній Азії були зайняті Японією. Незважаючи на перемогу Британії та її союзників, збитки британському престижу допомогли прискорити занепад імперії. Індія - найцінніше та численне володіння Великобританії, домоглася незалежності, як частина великої деколонізації руху, в якому Британія надала незалежність більшості своїх територій. Передача Гонконгу Китаю у 1997 році означало для багатьох кінець Британської імперії. [14] Чотирнадцять заморських територій залишались під Британським суверенітетом. Після отримання незалежності багато колишніх британських колоній приєдналося до Співдружності націй - вільної асоціації незалежних держав. Сполучене Королівство є одним з 16 членів країн Співдружності.

Історія (1497-1688)

[ред. | ред. код]

Основи Британської імперії були закладені ще тоді, коли Англія та Шотландія були окремими царствами. У 1496 році король Англії Генріх VII, слідкуючи за успіхами Іспанії та Португалії в зарубіжній розвідці, замовив Джона Кабота вести подорож, щоб відкрити маршрут в Азію через Північну Атлантику. [6] Після успішного відкриття Америки, у 1497 Кабот відплив. І хоча він успішно висадився на узбережжі Ньюфаунленду (помилково вважаючи, як Христофор Колумб, що він досяг Азії), [15] не було ніяких спроб, щоб заснувати колонію. У наступному році Кабот знову привів ще один рейс у Північну та Південну Америку, але знову нічого не було чутно з його кораблів. [6]

У 1578 році королева Єлизавета I, яка була обрана в 50-ті роки 16-го ст., отримала патент на відкриття зарубіжної розвідки. [15] У тому ж році Хамфрі Гілберт плавав на Карибах з метою створення колонії в Північні Америці, але, перш ніж він перетнув Атлантичний океан, експедиція була перервана. [16]

У 1603 році Джеймс VI, король шотландців, зайняв англійський престол і в 1604 році вів переговори Лондонського договору про закінчення військових дій з Іспанією. В той час із своїм головним суперником, англійська увага переключилася із захоплення колоніальних інфраструктур інших народів до створення своїх власних заморських колоній.

Кариби - найбільш важливі та прибуткові колонії Англії, [17] спроби колонізувати які провалилися. Спроба заснувати колонію в Гвіані у 1604 році тривала всього два роки, і зазнала невдачі у своїй головній меті - знайти родовища золота. [18] Спроби колонізувати Сент-Люсію (1605 р.) і Гренаду (1609 р.) також швидко провалилися, але поселення були успішно встановлені в Сент-Кітс (1624 р.), Барбадосі (1627 р.) та Невісі (1628 р.).

Суперництво з Нідерландами в Азії

[ред. | ред. код]

В кінці 16-го ст., Англія та Нідерланди почали заперечувати Португальську монополію у торгівлі з Азією, утворюючи приватні акціонерні товариства, щоб фінансувати плавання англійської, пізніше британської East India Company і the Dutch East India Company, які зафрахтовані в 1600 та 1602 роках. Основна мета цих компаній - вони повинні були підключитися до прибуткової торгівлі прянощами, прагнучи в основному зосереджуватися у двох регіонах; Східно-індійський архіпелаг, а також важливим вузлом в торговій мережі, Індія. Там вони боролися з Португалією за перевагу у торгівлі. [19] Хоча Англія затьмарила Голландію, як колоніальна держава, проте Нідерландська фінансова система [6] і три англо-голландські війни 17-го ст. залишили її більш сильної позиції в Азії. Військові дії припинилися після Великої революції у 1688 році, коли голландець Вільгельм Оранський посів англійський престол, в результаті чого між Нідерландами та Англією проголошено мир. Угода між двома націями залишила торгівлю прянощами Східно-індійського архіпелагу Нідерландам, а текстильну промисловість Індії було віддано Англії, текстиль скоро обігнав спеції з точки зору рентабельності, а до 1720 року, з точки зору продажу, британська компанія обігнала голландців. [6]

Деколонізація і занепад (1945-1997)

[ред. | ред. код]

У період від 1700 р. і до Другої світової війни Великобританія не давала задній хід, а гідно тримала свої могутні позиції. Таким чином, вийшовши переможницею з Другої світової війни, не вдалось обійтись без глибоких наслідків, які були не лише на її територіях, але й за кордоном. Велика частина Європи - континенту, який панує світом на протязі декількох століть, була в руїнах. [20] По суті Великобританія залишилась банкрутом, її неплатоспроможність була відвернена лише у 1946 році після переговорів з США за $4,33 млрд, [21] тобто, за останній внесок, який був погашений в 2006 році. [22] У той же час, антиколоніальні рухи були на підйомах в колоніях європейських країн. Під час наростаючого суперництва США та Радянського Союзу, ситуація ускладнюється. Дві сторони холодної війни були проти європейського колоніалізму. Так, як американський антикомунізм переважав над антиімперіалізмом, то Сполучені Штати підтримали подальше існування Британської імперії.

Через небажання Великобританії віддавати свої колонії, могла відбутися громадянська війна. В кінцевому результаті англійці обіцяли Індії незалежність 30 червня 1948 р., але під погрозою війни, Індія та Пакистан отримали незалежність 15 серпня 1947 року. Бірма, яка була у Британському панування та Шрі-Ланка стали незалежними у 1948 р. Індія, Пакистан та Шрі-Ланка стали членами Співдружності, в той час як Бірма вирішила не вступати. [23]

Все більше Британських колоній хоч і довго, але таки добивалися своєї незалежності. Останньою колонією Великобританії була Південна Родезія, яка у 1980 році, все таки домоглася своєї незалежності. Остання колонія стала незалежною державою Зімбабве.

Спадщина Британської імперії

[ред. | ред. код]

Британія зберігає суверенітет над 14 територіями за межами Британських островів, які були перейменовані в британські заморські території у 2002 році. [24] Британський суверенітет декількох заморських територій заперечується їхніми географічними сусідами: Гібралтар затребуваний Іспанією, на Фолклендські, Південну Джорджію і Південні Сандвічеві острови претендує Аргентина, а на Британську територію в Індійському океані претендують Маврикій і Сейшельські острови. Британська Антарктична територія підлягає претензіям з боку Аргентини і Чилі, в той час, як багато держав не визнають ніяких територіальних претензій в Антарктиці. [24]

Більшість колишніх британських колоній і протекторатів входять у число 52 країн - членів Співдружності Націй, неополітичного, добровільного об'єднання рівноправних членів, включаючи населення близько 2,2 млрд чоловік. [25] Шістнадцять царств Співдружності добровільно продовжують ділитися британським монархом, королевою Єлизаветою II, як главою держави. Ці шістнадцять націй є різні і рівні юридичній особі - Сполучене Королівство, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Гренада, Ямайка, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Соломонові острови та Тувалу. [26]

Кілька десятиліть, а в деяких випадках століття британського правління і еміграції наклали свій відбиток на незалежні країни, які виникли з Британської імперії. Імперія встановила використання англійської мови в регіонах по всьому світу. На сьогоднішній день вона є основною мовою у 400 млн чоловік, і нею говорять понад півтора млрд в якості першої, другої або іноземної мови. [27]

Поширенням англійської мови з другої половини 20-го ст. була надана допомога в частині культурного і економічного впливу Сполучених Штатів, які із самого початку були сформовані з британських колоній. [6]

Британський Судовий комітет Таємної ради до сих пір служить в якості вищої апеляційної інстанції у декількох колишніх колоній у Карибському морі та Тихому океані. Британські протестантські місіонери, які подорожували по всій земній кулі, часто між солдатами і цивільними службовцями, поширили англіканську церкву на всі континенти. Архітектуру Британської імперії можна побачити в багатьох містах, церквах, залізничних вокзалах та урядових будівлях. [28]

Індивідуальні та командні види спорту, розроблені у Великобританії, а зокрема: гольф, футбол, крикет, регбі, нетбол, хокей і теніс теж були експортовані. [29] Британський вибір системи вимірювання, імперська система, продовжується використовуватись в деяких країнах по-різному. Конвенція про рух по лівій стороні дороги був збережений в більшій частині колишньої імперії. [30]

Політичні кордони, які були намальовані англійцями не завжди відображають однорідні етнічні групи або релігії, сприяючи конфліктам в колишніх колоніальних регіонах. Британська імперія також несе відповідальність за великі переселення народів. Мільйони людей покинули Британські острови та виїхали до Сполучених Штатів, Канади, Австралії та Нової Зеландії, першим чином з Великобританії та Ірландії. Напруженість залишається між білими поселенцями населення цих країн та їх корінних нечисленних народів, а також між білими поселенцями меншин і корінною більшістю голосів в Південній Африці та Зімбабве. Поселенці в Ірландії від Великобританії залишили свій слід у вигляді розділених націоналістичних і уніоністських громад в Північній Ірландії. Мільйони людей переїхали у та з британських колоній, з великим числом індіанців, які емігрували в інші частини імперії, такі як Малайзія і Фіджі, а також з китайським народом в Малайзію, Сінгапур і Карибський басейн. [28] Демографія самої Великобританії була змінена після Другої світової війни через імміграцію до Великобританії зі своїх колишніх колоній. [31]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Niall, Ferguson, (1 січня 2004). Empire : the rise and demise of the British World Order and the lessons for global power. Basic Books. ISBN 9780465023295. OCLC 473937059.
  2. ↑ MADDISON, Angus (22 July 2009.). The World Economy--A Millennial (PDF). http://theunbrokenwindow.com/Development/MADDISON%20The%20World%20Economy--A%20Millennial.pdf (English) .
  3. ↑ Taagepera, Rein (Sep., 1997). Expansion and Contraction Patterns of Large Polities: Context for Russia. https://www.jstor.org/stable/2600793?seq=1#page_scan_tab_contents (English) . The International Studies Association.
  4. ↑ The World Factbook — Central Intelligence Agency. www.cia.gov (англ.). Процитовано 25 лютого 2017.
  5. ↑ Russo, Jean B.; Russo, J. Elliott (30 квітня 2012). Planting an Empire: The Early Chesapeake in British North America (англ.). JHU Press. ISBN 9781421406947.
  6. ↑ а б в г д е Ferguson, Niall (1 січня 2004). Empire: The Rise and Demise of the British World Order and the Lessons for Global Power (англ.). Basic Books. ISBN 0465023290.
  7. ↑ Tellier, Luc-Normand (1 січня 2009). Urban World History: An Economic and Geographical Perspective (англ.). PUQ. ISBN 9782760522091.
  8. ↑ Louis, William Roger; Low, Alaine M.; Porter, Andrew (1 січня 2001). The Oxford History of the British Empire: The nineteenth century (англ.). Oxford University Press. ISBN 9780199246786.
  9. ↑ BBC - History - The Workshop of the World. Процитовано 25 лютого 2017.
  10. ↑ Louis, William Roger; Low, Alaine M.; Porter, Andrew (1 січня 2001). The Oxford History of the British Empire: The nineteenth century (англ.). Oxford University Press. ISBN 9780199246786.
  11. ↑ Marshall, P. J. (2 серпня 2001). The Cambridge Illustrated History of the British Empire (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9780521002547.
  12. ↑ Tompson, Richard S. (14 травня 2014). Great Britain: A Reference Guide from the Renaissance to the Present (англ.). Infobase Publishing. ISBN 9780816074723.
  13. ↑ Hosch, William L. (20 грудня 2009). World War II: People, Politics, and Power (англ.). The Rosen Publishing Group. ISBN 9781615300082.
  14. ↑ BBC - History - British History in depth: Britain, the Commonwealth and the End of Empire. Процитовано 25 лютого 2017.
  15. ↑ а б Andrews, Kenneth R. (29 листопада 1984). Trade, Plunder and Settlement: Maritime Enterprise and the Genesis of the British Empire, 1480-1630 (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9780521276986.
  16. ↑ Louis, William Roger; Canny, Nicholas; Low, Alaine (26 липня 2001). The Oxford History of the British Empire: Volume I: The Origins of Empire (англ.). OUP Oxford. ISBN 9780199246762.
  17. ↑ James, Lawrence (15 вересня 1997). The Rise and Fall of the British Empire (англ.). Macmillan. ISBN 9780312169855.
  18. ↑ Louis, William Roger; Canny, Nicholas; Low, Alaine (26 липня 2001). The Oxford History of the British Empire: Volume I: The Origins of Empire (англ.). OUP Oxford. ISBN 9780199246762.
  19. ↑ Lloyd, Trevor Owen (1 січня 1996). The British Empire, 1558-1995 (англ.). CUP Archive.
  20. ↑ Abernethy, David B. (1 січня 2000). The Dynamics of Global Dominance: European Overseas Empires, 1415-1980 (англ.). Yale University Press. ISBN 0300093144.
  21. ↑ Louis, William Roger; Brown, Judith Margaret; Low, Alaine M. (1 січня 2001). The Twentieth Century (англ.). Oxford University Press. ISBN 9780199246793.
  22. ↑ BBC NEWS | UK | Magazine | What's a little debt between friends?. news.bbc.co.uk (брит.). Процитовано 25 лютого 2017.
  23. ↑ McIntyre, W. David (1 січня 1977). The Commonwealth of Nations: Origins and Impact, 1869-1971 (англ.). U of Minnesota Press. ISBN 9781452907802.
  24. ↑ а б Committee, Great Britain Parliament House of Commons Foreign Affairs (6 липня 2008). Overseas Territories: Seventh Report of Session 2007-08, Vol. 2: Oral and Written Evidence (англ.). The Stationery Office. ISBN 9780215521507.
  25. ↑ (http://www.hydrant.co.uk), Site designed and built by Hydrant. About us | The Commonwealth. thecommonwealth.org (англ.). Процитовано 25 лютого 2017.
  26. ↑ Commonwealth Secretariat - Head of the Commonwealth. 6 липня 2010. Процитовано 25 лютого 2017.
  27. ↑ Hogg, Richard; Denison, David (17 березня 2008). A History of the English Language (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9781139451291.
  28. ↑ а б Marshall, P. J. (2 серпня 2001). The Cambridge Illustrated History of the British Empire (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9780521002547.
  29. ↑ Torkildsen, George (1 січня 2005). Leisure and Recreation Management (англ.). Routledge. ISBN 9780415309967.
  30. ↑ Parsons, Timothy (1 січня 1999). The British Imperial Century, 1815-1914: A World History Perspective (англ.). Rowman & Littlefield. ISBN 9780847688258.
  31. ↑ Dalziel, Nigel (1 січня 2006). The Penguin Historical Atlas of the British Empire (англ.). Penguin. ISBN 9780141018447.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувачка:OksanaTrach1/Чернетка&oldid=19825208