Користувачка:Ol-Burg/Чернетка ман

Психологізм малої прози Підмогильного

1.1. Психологічна проблематика малої прози В. Підмогильного

1.2. Художні прийоми / Засоби психологізму в оповіданнях Підмогильного

2.1. Екзистенційний компонент малої прози Підмогильного

2.2. Психоаналіз в оповіданнях Підмогильного

1.1. Психологічна проблематика малої прози В. Підмогильного

Мала проза В. Підмогильного тематично різноманітна, проте в усіх оповіданнях спостерігається прагнення автора розкрити психологічні особливості героїв, розкрити їхній внутрішній світ та емоційний стан. При цьому відчувається тяжіння В.Підмогильного до проблематики екзистенціалізму та психоаналізу - теорій, що набули поширення у Європі на початку ХХ ст. Також у творчості прозаїка можна побачити ідеї ніцшеанства, яке вплинуло на розвиток як екзистенціальних, так і психоаналітичних теорій.

Значна частина оповідань В. Підмогильного стосується проблеми голоду 1921 р. - «Пророк», «Ваня», «Собака», «Важке питання», «На селі», «Проблема хліба», «Син», "Іван Босий". На тлі цієї трагедії українського народу автор піднімає важливі психологічні питання:

• вплив екстремальних умов існування на психічний стан людини
• проблема морального вибору людини перед обличчям смерті
• боротьба в людині двох взаємопов'язаних начал: людського і тваринного
• залежність людини від підсвідомого в собі, від потреб тіла та інстинктів

У більшості оповідань, присвячених проблемі голоду, прозаїк робить висновок, який співпадає із точкою зору екзистенціалістів, про те, що "буття - це ніщо", людина - самотня і відчужена, а плоть перемагає дух . Дослідниці В. Нарівська та О.Хамедова вбачають у цьому і вплив ідей Ф.Ніцше, стверджуючи, що "у В.Підмогильного панівною є ніцшеанська тілесність" [__, с. 317] , адже "осмислення людського буття відбувається із врахуванням його чуттєвого виміру"

Інша проблема, що розглядається В.Підмогильним у його малій прозі, присвячена революційним подіям. Боротьба за владу, політичні і соціально-економічні зміни, а також пов'язані із ними реальні труднощі на селі та в місті стали фоном для оповідань з циклу "Повстанці" ("Гайдамака", "Іван Босий") та збірки "Проблема хліба" («Історія пані Івги», «Військовий літун», «Сонце сходить»). У цих творах автор розкриває складні психологічні аспекти:

• драму селянської душі ("брати до рук зброю для кровопролиття чи вирощувати хліб?" [___ , с.527] )
• підкорення людини "анархічній, руйнівній силі, готовій нищити не лише місто, а й село і все навколо заради абсолютної ідеї про волю" [___ , с.527]
• осмислення власної участі у вбивствах людей під час боротьби, що розгорнулася на території України
• складнощі адаптації людини до нових умов [___ , с.522-523]

Увага В.Підмогильного до морально-психологічних страждань особистості у період революції та побудови соціалістичного ладу викликала критику у 1920-х рр. Письменника звинувачували у «захопленні пет­люрівською романтикою», зображенні «трагедії непотрібної трагічності», надмірному скептицизмі, песимізмі і дріб'язковості, яким "не місце в пролетарському суспільстві" .

Серед інших проблем психологічного характеру, які В.Підмогильний розкриває у своїх оповіданнях, слід назвати:

• кризу людських стосунків (образ Степана Безрукого в оповіданні "Син", пані Івги в "Історії пані Ївги, протиставлення брата і сестри в оповіданні "Син" тощо)
• кризу духовності, що виявляється у боротьба віри і зневіри в Бога (діалог головного героя і начальника міліції в оповіданні "Іван Босий")
• імморалізм, зневагу до моральних норм, моральну деградації (на прикладі історії головного героя оповідання "Проблема хліба")
• неможливiсть порозумiння мiж чоловiком i жінкою (твір "В епідемічному бараці")
• процес дорослішання і становлення маскулінності шляхом випробування війною, батьківством, убивством (твори «Гайдамака», «Добрий бог», «Ваня»)

Отже, ______

1.2. Художні прийоми / Засоби психологізму в оповіданнях Підмогильного

Для розкриття психологічних характеристик своїх героїв В.Підмогильний широко використовує різноманітні художні прийоми. Серед них слід назвати:

• психологізовану авторську характеристику героїв через опис портретних деталей та вибір епітетів
• опис процесу мислення за допомогою передачі внутрішніх діалогів героїв
• підбір літературно-художніх антопонімів (імені) для підсилення характеристики героїв
• підкреслення внутрішнього стану людини шляхом зображення природи
• використання кольорів і опис запахів для вираження емоцій своїх героїв

Розглянемо детальніше перелічені засоби психологізму.

Для портретних характеристик героїв В.Підмогильний, як правило, використовує лаконічні описи, однак акценти на певних символічних деталях дозволяють читачеві зрозуміти емоційний стан героя . Зокрема, наведений у творі "Іван Босий" портрет головного героя підкреслює його монументальну статуру, вказуючи таким чином на велич його духу : «Високий, кремезний, без покриття, в лахміттях, що одкривали його загрубіле тіло і груди, порослі густим волоссям, босоніж, рудий, із настовбурченою бородою й патлами, що падали йому на плечі й спину. А в руках у нього був кострубатий кийок, що він його стискував і торсав» [__, с. ___330] . На думку В.Нарівської, така портретна характеристика Івана Босого має ніцшеанську тілесну ідейну наповненість та повертає до традицій античності [__, с. 317] , а О.Хамедова вбачає у цьому портреті "міфологічну постать язичницького жерця" [__, с. 172] . Дослідниця також вказує на зв'язок Івана Босого із вогняною стихією, звертаючи увагу на авторські характеристики: «в очах запалювався дикий вогонь», «яскринки його очей», «вогненні сліди ніг» [__, с. 172] .

Опис зовнішності героїв оповідання "Гайдамака" – Василя та Олеся – теж вказує на психологічні характеристики: «Перший з них був високий на зріст, кремезний юнак, з кучерявим розкішним волоссям, орлиним носом, похмурий і мовчазний... Другий учень був невисокий, худий і слабосилий... Йому так обридло своє безсиле тіло, своя худорлявість, випнуті маслаки на обличчі, що він сумував іноді довго й болісно, іноді плакав і проклинав усе на світі вродливе й чудове» [__, с. ___ ]. _______

У творі "Син" за допомогою портретних деталей автор допомагає читачеві зрозуміти психофізіологічний стан Грицька на фоні багатоденного голодування: "борода поросла нерівним клоччям, очі запали і ніс став тоненький, як трісочка", «ішов, як сновида» [__, с. ___ ]. Проте слова В.Підмогильного, що "сам він якось витягся вгору й видавався надміру високим» [__, с. ___ ] є свідченням сили духу героя, який у складних життєвих обставинах щосили намагався уберегтися від остаточної моральної деградації. Натомість портрет матері Грицька акцентує увагу на повній втраті нею фізичних сил та емоційній байдужості: «Хвора надсилу повернула голову. На його глянули байдужі загусклі очі з жовтого, аж синього обличчя; над очима, ковтуном збившись, звисало нечесане сиве волосся, а посередині безладною діркою чорнів на обличчі розтулений рот" [__, с. ___ ] А те, що Грицькові "здалося, що мати дивиться ротом, а не очима" [__, с. ___ ] підкреслює трагічність ситуації, до якої призвів голод 1921 року.

Важливе значення для розкриття психологічного образу героя мають і епітети, що використовуються В.Підмогильним. Так, вказівка автором в оповіданні "Син", що Грицько "даремно бив собі по колінах своєю великою схудлою рукою» [__, с. ___ ], на думку Т.Кедич, сприяє формуванню в свідомості читача уявлення про те, що головний герой є кремезним чоловіком, але виснаженим і знесиленим через певні обставини [__, с. 80]

Психологічні страждання героїв В.Підмогильний майстерно передає за допомогою внутрішнього мовлення - монологів та діалогів, які герої ведуть всередині себе. Хід їхніх думок домогає читачеві краще зрозуміти екзистенційні проблеми, що піднімаються автором. Так, у творі "Син" письменник розкриває проблему боротьби тваринного і людського, морального вибору між особистими пристрастями і обов'язком перед іншими за допомогою внутрішніх картань Грицька, що сам з’їв останню паляницю, якою збирався нагодувати матір: «Падлюка я,– шепотів він,– падлюка, стерво. Матір пограбував..." [__, с. ___ 146 ] . У словах «Як же я не примітив? Ех, сказано: голоднебезпам’ятне», що підсумовують внутрішній діалог героя, дослідниця О.Тимофєєва вбачає ознаки психоаналізу та поєднання сорому і сумління, ненависть Грицька до себе і засудження свого вчинку" .

Натомість внутрішній діалог героя оповідання "Проблема хліба" є свідченням його моральної деградації, інфантильності і невміння відповідати за свої вчинки . Так, герой, що став альфонсом, шукаючи ситого життя, співчуває собі і виправдовує свою життєву позицію: «Я почуваю себе, мов немовлятко в колисці, я ніби ссу великі груди існування. Мене колише життя, що я бачу, і його гармидер співає мені пісню. Я ніби стою на величезній горі, й біля ніг моїх – хмари й земля. А поруч — сонце, якому моляться, і я можу обняти його, як брата. Я споглядаю сам себе. Там, на базарі, де моя подруго продає пиріжки,— сварка, лайка, заздрість, брехня,— а я виростаю з цього, як холодна хризантема на угноєній землі...…» [___ , с. 131]. На думку Л.Скорини, використання В.Підмогильним екзотичного фітообразу хризантеми є свідченням прагнення героя "підкреслити свою винятковість, піднестися над юрбою" [___ , с. 103] . На це вказують і згадки про гори, небо й сонце в одному асоціативному ряду [___ , с. 103] . Цитований монолог також свідчить про вплив ніцшеанської ідеї про надлюдину на вказане оповідання, як і те, що думка головного героя щодо моральної відповідальності звучить цілком у стилі Ф. Ніцше [___ , с. 128] : «врешті ніхто з нас не винний: життя нас звело, змусило побитися, і коли вже нарікати, то тільки на життя» [___ , с. ___].

Важливим засобом психологізму, що застосовувався В.Підмогильним, є вибір атропоніму для своїх персонажів, адже ім'я є додатковою вказівкою на риси характеру героїв і викликає певні асоціації у читача. Наприклад, ім'я Марія в оповіданні "Син" вказує на гірку долю матері героя (у перекладі з грецької, «Марія» означає «гірка») та асоціює її із Богоматір'ю [___ , с.81] . Ім'я ж головного героя оповідання "Іван Босий" проводить паралелі з біблійними святими. Семантика імені героя твору "Добрий бог" Віктор ("переможець") покликана підкреслити його характеристику як того, хто завжди отримує своє, досягає поставленої мети, що співзвучно із життєвою філософією юнака, хоча й водночас контрастує із його невпевненістю у власних силах [___ , с.109] . Імена героїв оповідання «Гайдамака» Василь та Олесь теж мають смислове навантаження, що підсилює їхню психологічну характеристику: ім’я Василь асоціюється з впевненою людиною із сформованим мікросвітом та життєвою позицію, а ім'я Олесь співвідноситься з дитинністю і вказує на відсутність у героя особистої думки та її залежність від зовнішніх впливів [___ , с.81] . На молодий вік героя твору "Син" вказує те, що автор називає його Грицьком, а не Григорієм, проте прізвище Васюренко із відчутним звуком "р", на думку Т.Кедич, " навпаки промовисто натякає на достатньо сильну духом людину, яка, незважаючи на свій вік, є морально стійкою до соціальних явищ" [___ , с.81] . А от те, що герой оповідання "Добрий бог" не називає свою обранницю справжнім іменем Клара, а кличе Кусею, є свідченням алюзивного сприйняття її образу як небезпечного («та, що кусає, вкусила»), адже своєю вагітністю дівчина посягнула на його чоловічу незалежність [___ , с.109] . Також відмова героя від справжнього імені Клари може свідчити про його відмежування від загальноприйнятих морально-етичних норм, відмову від відповідальності [___ , с.109] .

Для підсилення опису психологічного стану героїв В.Підмогильний вдається до зображення природи. Зокрема, на безглуздість їхніх зусиль, неможливість розв'язання проблеми голоду вказують образи нерухомого, застиглого часу та мертвого простору [___ , с. 91]: «Навкруги все скошено й жовто. Похмура одноманiтнiсть нагонить нестому. Сонце пече. Кожний крок дзвенить у головi колючим ударом. Я йду, i повз мене поволi плазує земля» (оповідання "Проблема хліба") [___ , с. 125] ; «Вода лежала перед ним спокійна, нерухома, одбиваючи на своїй рівнині так само завмерле безхмарне небо» або "Жовтий, мертвий степ розлігся перед ним скільки сягало око. Він посунув повз вигорілі ниви, що світили миршавими стовбурцями занедбаного хліба. Здебільшого їх не викошено навіть на сіно. І щодалі він заглиблювався у степи, то більша тиша і спека огортала його. Навіть коники не сюрчали, а безкрая палюча жовтизна різала очі" (оповідання "Син") [___ , с. ___ ].

У новелі "Старець" трагічність людського буття підкреслена описом похмурого нічного міста: «Ніч же мусила все покривати і все терпіти; вона плакала від цього, плакала так само тужливо-спокійно, якою й сама була. Замість слів чарівних падали її сльози на землю холодною росою – холодною, як самотність…» [___ , с. ___ ]. Зміну емоційного стану героя твору "Сонце сходить" письменник показав через опис настання сутінок: "Літній вечір падав швидко. Сонця вже не було. На землі розляглися сірі тіні й сягнули серпанками неба. Разом із тінями котився вечірній сум, стелився холодним мереживом на вулицю й на душу. Сонце повело за собою сміх за далекий обрій, і земля лишилась, як випитий келих" [___ , с. ___ ].

За словами І.Цюп'як, сонце, місяць, день, ніч, світло сутінки, земля, степ є у В.Підмогильного тими образами-символами, що висвітлюють у його творах "ту чи іншу грань авторського бачення природи й людини в ній" [___ , с. 117] .

Окрім зображення природи, письменник часто вдається до опису кольорової гами та запахових деталей, що теж підсилює психоемоційну складову його прози. При цьому в оповіданнях переважають темні барви, що супроводжують гнiтючi, важкi роздуми, песимiстичнi настрої героїв [___ , с. 55-56] . Так, сірий (або "сизий") та синій кольори, що є наскрізними в оповіданні «Син», передають фізичні та психічні страждання Грицька, що викликані відчуттям голоду [___ , с. 93]; «В голові йому було сіро й безмежно, як уночі в степу серед снігів» [___ , с. ___ ]; «З туги, з ненависті до самого себе він аж посірів» [___ , с. ___ ]; «І так просто буває: ходить, ходить людина … Тільки сиза, аж синя з лиця робиться – тоді вже хоч і їсти їй дай, не поможе» [___ , с. ___ ].

Використання в описах автором темних кольорів, що мимоволі викликають асоціації із брудом, підкреслюють складні життєві обставини, у яких опинилися герої: «Його сірі полотняні штани стали брудно-червоні від залізнякового пилу" [___ , с. ___ ], «Без жалю бив жовте, аж руде з бруду, дрантя об камінь, тер піском і полоскав» [___ , с. ___ ].

Також у малій прозі В.Підмогильного часто зустрічаються означення жовтого кольору [___ , с. 180] , який при цьому набуває амбівалентного значення: хоча він є кольором сонця, родючих ланів із достиглим колоссям, в оповіданнях письменника цей колір здебільшого асоціюється із голодом, хворобою [___ , с. 91] . Так, у "Проблемі хліба" жовтий колір символізує смерть, нищення як навколишнього світу, так і людини, а також підкреслює емоції персонажа - його збайдужіння, апатію, відчуття безвиході [___ , с. 180] : "І знову він був мов лист осінній, в'ялий, жовтий і безпорадний" [___ , с. ___ ]. Фраза «жовті дерева з мертвими листками» вказує на передчуття смерті, а опис "навкруги все скошено й жовто" позначає спустошеність, змертвіння природи [___ , с. 180] . Приреченість героя, зневіру у можливість пережити голод підкреслюють слова: «І от, голодний, без грошей, без харчів, я сиджу під жовтими деревами, й на мене стелиться їхній мертвий лист» [___ , с. ___ ].

Вдаючись до опису запахових деталей, В.Підмогильний також вміло підкреслював трагічність та безнадію буття. Такі характеристики, як «з рота йому пашіло гнилизною", «повітря було мов цвіла вода – здавалось, то сморід з його рота залив хату» (оповідання "Син") підсилюють песимістичну картину твору.

Отже, _______

2.1. Екзистенційний компонент малої прози Підмогильного

______ За переконанням літературознавця В. Мельника, «українська проза до В. Підмогильного ще не знала такого докладного обґрунтування екзистенціальності людини» [__, с. 47]. Хоча у творчості інших письменників 1920-х років (А. Головка, Є. Плужника, М. Хвильового, П. Панча тощо) також присутні екзистенційні мотиви про сенс буття, нездійсненні сподівання, абсурдність навколишнього світу, самотність, відчуженість, страх, відчай, страждання, смерть, найглибше і найпослідовніше екзистенціалізм проявився саме у творчості В. Підмогильного [__, с. 47-48].

В оповіданнях автора розкриваються екзистенційні проблеми та використовуються художні прийоми, притаманні літературі екзістенціалізму. Це підсилює психологізм його творів та підтверджують характеристику В. Підмогильного як майстра психологічної прози. Харатерна риса екзистенцціалізму - зосередженість на власне особистості, яка вилучена з будь-яких систем інтегрування [__, с. 1] - чітко простежується в його оповіданнях.

Серед екзистенційної проблематики творів малої прози В.Підмогильного можна виокремити наступні проблеми:

• психоемоційний стан людини, що перебуває у межовій ситуації, в екстремальних умовах
• психологія людини в умовах дисгармонії внутрішнього та зовнішнього світу
• кризові явища у міжособистих стосунках, відчуття відмежованості людини від соціуму
• криза духовності та моральні страждання
• міркування про смерть та трагічність людського буття

Зображення особистості з точки зору екзистенціалізму здійснюється письменником за допомогою низки засобів, притаманних цьому літературному напряму:

• відкритий або трагічний фінал;
• опис межових станів людини (божевілля, неврозу)
• використання контрасту і антитези, коли протиставляються складові комплексу екзистенціальних проблем.

Зображуючи людину в екстремальних умовах (на фоні пореволюційної дійсності або під час голоду 1921 року), автор ставить важливе питання: що переможе - дух чи плоть? [__, с. 2]; чи дух може упокорити тіло? [__, с. 42] При цьому автор здебільшого розділяє позицію екзистенціалістів про перемогу тваринних інстинктів та кризу духовного і людського взагалі [__, с. 2].

Так, в оповіданні "Проблема хліба" голод змушує головного героя порушити всі моральні приписи [__, с. 168] : заради власного виживання герой скоює злочини (пограбування господарки квартири, вбивство сторожа баштану) та стає утриманцем пристаркуватої базарної перекупки. При цьому в його розповіді не відчувається докорів сумління навіть у ситуації скоєння вбивства - навпаки автор підкреслює його відстороненість ввід власних дій, зосередженість виключно на їжі та байдужість до чужого життя: «Знайшов цiлу добренну паляницю, шматок сала, яєчка й пшоно. Пiдобiдавши добре, я решту загорнув у хустку й пiшов геть, наспiвуючи» [___ , с. ___ ]. На думку дослідника І.Пасько, деталь поведінки «наспівуючи» асоціативно підкреслює ідею неминучості моральної деградації людини, яка не може задовольнити базові фізіологічні потреби законним шляхом [___ , с. 97]. Позиція героя оповідання також нагадує ніцшеанську моральну деструкцію та є відгомоном міркувань про надлюдину, що підносить себе над масою [___ , с. 100]: «Врешті ніхто з нас не винний» [___ , с. ___]; "Я ніби стою на величезній горі, й біля ніг моїх – хмари й земля» [___ , с. 131];, "Я перегортаю сторінки минулого, і на душу мені ллється тепла вода. А душа моя прибирається в біле й збирається на похід по всесвіту, щоб бачити все й усе вмістити" [___ , с. __]. Вплив вчення Ф.Ніцше на малу прозу В.Підмогильного (як і на екзистенціалізм в цілому) відзначає також С.Іванюк, що пояснює перетворення героя "Проблеми хліба" на "людину-паразита" впливом діонісійського начала – інстинктивного, темного, ірраціонального [___ , с. 127, 128 ]. Усе зазначене свідчить і про розкриття письменником у згаданому оповіданні проблеми кризи духовності, що притаманна екзистенціальному напряму: імморалізм, цинізм, зневага до моральних норм [___ , с. 102].

Дещо інша трансформація людини на фоні трагіічної дійсності 1921 року зображена В.Підмогильним в оповіданні "Собака", де головний герой студент Тимергей теж переживає моральну деградацію під впливом голоду, але не виправдовує себе. Під впливом гнітючих обставин він відмовляється від вивчення філософії і стає одержимим думками про їжу: "Перші дні недоїдання силкувавсь переконати себе, що Кант йому дорожчий за ковбасу. Але через три дні облишив: міг уже сміливо кожному в вічі сказати, що для нього дорожче" [___ , с. ___]; "жити можна лише тоді, коли їси" [___ , с. ___]. Непомітно для себе Тимергей "перетворюється на дегенерата з ницими тваринними інстинктами, поведінка якого поступово шокує ближніх" [___ , с. 2] : вчинює погром у кімнаті друга, шукаючи хліба, викрадає собаку, розраховуючи на викуп, і не відчуває почуття провини. Залишаючи фінал оповідання відкритим, що характерно для творів екзистенційної тематики [___ , с. 3] , автор закликає читача до роздумів, як складеться подальша доля героя, але сам не дає жодної оцінки його дій. На думку О.Юречко, відсутність моралізаторства з боку автора, що спостерігається і в інших його творах, свідчить про визнання ним права людей на "радощі життя" навіть в екстремальних умовах [___ , с.250] .

Образ людини як особистості в складних умовах виживання в часи голоду 1921-1922 років висвітлений В. Підмогильним і в оповіданні "Син". За допомогою лаконічних, але яскравих описів, діалогів і внутрішнього мовлення героя твору Грицька автор простежує вплив тваринних інстинктів на його поведінку ("Васюренко взяв миску в руки й несподівано міцно стиснув її. З першого ж ковтка його охопило якесь божевілля: він рвав хліб, стогнав, хекав і припадав до миски всім обличчям. За хвилину він усе спорожнив і вилизав миску язиком" [___ , с. ___]); моральні метання між самозбереженням та синівським обов'язком ("Гей, якби не мати — хіба пропадав би? На Полтавщину чи Київщину подався б, скрізь зароблю. Мати приборкала мене — тут нічого не вдієш" [___ , с. ___]). За словами О. Стадніченко, у цьому творі письменник «спробував створити образ на рівні другої стадії (етичній - авт.) екзистенціальності й обов’язку (за К’єркеґором), де б контрастно були протиставлення особисті пристрасті і моральна свідомість у ставленні до близьких» [___ , с. 3] . Відповідно, на відміну від оповідань "Проблема хліба" і "Собака", у творі "Син" не зображено повної моральної деградації героя, який навіть попри "голодний побут" та фізичні страждання намагається діяти за правилами народної моралі [___ , с. 3] . Саме народна етика, наа зассади якої спирається гостро розвинене моральне чутття Грицька васюренка, корегує його дії в найекстремальніших ситуаціях [___ , с. 523]

Проблемам психології людини в умовах дисгармонії внутрішнього та зовнішнього світу присвячені твори "Гайдамаки", "Історія пані Івги" тощо. Зокрема, у "Гайдамаках" в образі Олеся "уособлено тип людини, яка ще не знайшла свого місця у вирі боротьби, що розгорнулася на території України", хоча автор назвою твору ніби і зближує його з повстанцями проти червоногвардійців [___ , с. 20] . Перебуваючи у лавах повстанців, Олесь внутрішньо зневажає їх за пасивність, шкодуючи, "що не пішов до червоногвардійців. Ті хоч б’ються, грабують, а ці лише відступають без бою, та ще й до того розходяться» [___ , с. ___]. У цьому виявляється дисгармонія буття Олеся та внутрішні переживання власної самотності і непотрібності: "Він був радий зав’язати з ними які-небудь стосунки, але нічого не міг знайти спільного з цими похмурими людьми. Так само, як і в класі, тут він був непотрібний і самотній" [___ , с. ___]; "Від свідомості своєї непотрібності він мучився й плакав" [___ , с. ___]. Герой оповідання "Гайдамаки", на думку І. Кропивко, перебуває у маргінальному стані - серединному між крайнощами (червоногввардійцями, гайдамаками, гімназистами) [___ , с. 30] . Цим підкреслюється езистенційність його буття - відмежованість від соціуму та вилученість із будь-яких систем інтегрування.

Ще однією героїнею, що перебуває у маргінальному стані, є Ївга Нарчевська з оповідання "Історія пані Івги", яка перебуває між пролетаріями та панами [___ , с. 30] . У пореволюційній дійсності колишня заможна селянка втратила зв'язок із селом ("Село стало їй незрозуміле, а селяни то й зовсім. Тридцять років прожила пані Ївга на селі — і весь час селяни здавались їй надзвичайно лагідні. Принаймні такими вона бачила їх, коли вони приходили з якимсь проханням. І раптом дике збурення, палії, руїна і нагла чололвіковва смерть" [___ , с. ___]) і не змогла знайти себе у місті, дод якого переїхала після смерті чоловіка ("Дев’ять років, які пані Ївга прожила в своїй самотній кімнатці, зробили її обличчя блідим, а очі блискучими, як у кокаїністки. Довгі пучки на її руках світили тоненькими кісточками, і вона притискувала ними до грудей турецьку шалю. Сусіди ненавиділи її за мовчання й урочистий вигляд. Ніхто не розумів її життя ані думок" [___ , с. ___]). За висловом В.Дончика, вона належить до "інтелігентів, душі яких терзає провина за колись сите життя", і які "ведуть відчайдушну, до трагічності, зовні при­ховану боротьбу за нове розуміння й сприйняття світу" [___ , с.523-524]. При цьому жорстокість світу, цінності якого створювались на брехливих лозунгах та порушенні прав людини, виявляється у вигнанні пані Ївги зі свого помешкання через донос сусідів у ЧК, незадоволених її мовчазністю та шляхетним походженням ("домкомбід взяв кімнату пані Ївги на облік, наклав на двері печатку, а пані Ївга опинилась на вулиці. Всі були вдоволені, що старій буржуйці таки дошкулили" [___ , с. ___]). Завершується оповідання трагічно, що зайвий раз підкреслює характерну для екзистенціалізму трагедію людської долі: пані Ївга смертельно захворіла після витівки розбещеного підлітка, що облив її крижаною водою на знак помсти за навчання грамоті. Однак навіть у фіналі твору розкриваєттьсяс психологічна хараактеристика героїні: її доброта, жертовність і комплекс вини перед людьми, попри їхню жорстокість: "Серьога плигав, регочучи, до стелі, а пані Ївга сіла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серці її злоби не було. Вона шепотіла: — Andre, зрозумій мене! Я даю відповідь за гріхи всіх наших предків" [___ , с. ___].Проблема самотності, відмежованості людського буття, а також людської байдужості виразно показана у новелі "З життя будинку". У ній описується трагедія старої, безпорадної жінки на прізвище Веледницька, яку за жебрацтво і відлюдність вважають відьмою, а за походження з родини царського сенатора - "класовим ворогом", і на цій підставі виселяють із власної кімнати до двічі меншого підвального приміщення, що необлаштоване для життя. Самотність Веледнецької, її психічний розлад та зневіра у можливість і бажання хоч кого-небудь допомогти їй у складній життєвій ситуації змушують героїню наважитися на самогубство. За словами С.Жигун, Веледницька «вибрала небуття, щоб не підкорятися брутальному соціальному ладу» [___ , с. 11] . Психологізм новели "З життя будинку" розкривається автором і у байдужості суспільстваа, яке багато років не звертало уваги на нещасну жінку, яка поступово втрачала розум, про що свідчить стан її кімнати: "Досить простора кімната зразу виступила в своїй гнітюще брудній голизні. Роками не мазані стіни були чорні згори донизу й засновані величезними полотнищами павутиння, що важко заколивалося від руху повітря. По всій підлозі валялося огидне ґноття, сміття, уламки, наскрізь перейняті мокрінню, що в ній ці речі нечутно гнили й розкладалися, вилучаючи вогкий нерухомий сморід. У кутку праворуч лежала гора лахміття — заболочених і подертих спідниць, білизни, пальт, покалічених капелюхів і стоптаного зашкарублого взуття. На підвіконні, серед шматків цвілого хліба, недоїдків риби, оселедців, м’яса, серед кісток і різномасних торбинок їстівного стояв усім сусідам відомий черепок..." [___ , с. ___]. Дослідниця С.Жигун припускає, що хвороба Веледницької могла бути спровокована соціально-історичними умовами та непомірною вагою обставин, яку психіка була нездатна витримати [___ , с. 13] . Водночас божевілля героїні оповідання може вказувати на прагнення відмовитися від реальності або як "останній аргумент безсилої людини в суперечці з усевладністю системи" [___ , с. 13] . При цьому висновок автора невтішний - байдуже суспільство, замість прояву милосердя і співчуття, швидко виправдовує себе навішуванням нового ярлика на померлу - "класово божевільна" [___ , с. 13] .

Ще однією екзистенційною проблемою, що розкриває психологічний стан персонажів малої прози В. Підмогильного, є проблема духовної кризи, зневіри у бога. У цій проблематиці знайшли вияв ніцшеанське висловлювання "Бог мертвий", ідея смерті бога у постмодерністській філософії та революційний (більшовицький) нігілізм [___ , с. 13] . З огляду на це П.Єфремов навіть назвав В. Підмогилльного "письменником доби занепаду богів" [___ , с. 13] .

Зневіра в існуванні бога зображується в оповіданні "Син" через образ Степана Безрукавого, батька п'яти дітей, що приречені на голодну смерть. У своїй розповіді про страждання родини від голоду та жорстокість зголоднілих селян, що вкрали у нього їжу, він підсумовує: "Еге, якби Бог був, не так було б!" [___ , с. ___]. Водночас він засуджує новоявлених революціонеріві: "Бога, кажуть, немає, а самі в боженята пнуться" [___ , с. ___].

В оповіданні "В епідемічному бараці", яке сам В. Підмогильний вважав найкращим твором раннього періоду творчості [___ , с. 250] , він вказує на відсутність віри в Бога у більшості пацієнтів і персоналу епідемічного бараку. Так, пацієнтів дратувала релігійність сестри Одарки: "хворі її не любили. Не любили за те, що вона часто згадувала про Бога й радила покладати на нього свої надії. У хворих це викликало прикрість" [___ , с. ___], а сестра Гануся у розмові із сином зазначає: "Бога немає; то кволі люди вигадали його, щоб була ще одна надія" [___ , с. ___]; "коли б Бог і був, то люди б мали катувати його врешті, а не він людей" [___ , с. ___]. Теза про байдужість або смерть Бога також звучить в описі невротичної молитви сестри Одарки: "напружені очі довго і вперто вдивлялись у невиразне обличчя Христа з таємною надією, що оживе воно і засяє світлом. Бог же був мертвий, і не рухалась його піднесена рука" [___ , с. ___]; "а Бог так і не рухався; від благання не здригнулись його уста й од віри не жахнулись очі" [___ , с. ___]. Дослідниця О.Юречко вбачає у цьому позицію самого В. Підмогильного щодо питання віри, його відвертий тогочасний філософсько-атеїстичний дух [___ , с. 252] .

Деякою мірою цю тезу підтверджує оповідання "Іван Босий", у фіналі якого начміліції (представник нової влади) вбиває пророка (уособлення старої системи цінностей та релігійного мислення). Це вбивство, з одного боку, стало помстою старцю за його вплив на населення ("Старі люди, баби й діди, серце яких не могло вмістити сучасного зла, яким здобутки революції здавалися прокльонами,— бачили у пророку правдиве віщування небесної кари, охали й зітхали, розпросторюючи тугу та млість, шамотіли про загальний голод, смерть і кінець світу. Вони кликали грім на дітей Антихриста, на комуністів, що повели брата на брата. Ці балачки, що провадились у кожній хаті, творили напруження, родили чекання вибуху й визволення" [___ , с. ___]). Водночас вбивство стало проявом містичного страху начміліції перед величчю духу Івана Босого ("Він, що рубав був шаблею людей, що брав був участь у масових розстрілах, він злякався божевільного старця! Ганьба!" [___ , с. ___]). Перемога представника нової, безбожної, більшовицької влади над носієм слова Божого є символічним втіленням перемоги атеїстичного мислення та підтвердженням ідеї Ніцше про смерть Бога як морального абсолюту. Однак, на думку О.Тимофєєвої, в оповіданні також репрезентовано усвідомлення кризи, що настає в людських стосунках, коли втрачаються елементарні норми моралі, а віра в Бога відходить на задній план [___ , с. 177] .

Трагедія людського буття, песимістичне сприйняття дійсності розкриваються В. Підмогильним у міркуваннях про смерть та описах передчуття або очікування смерті. Особливо багато життєвих подробиць, що супроводжують людину на межі життя і смерті, зустрічаються в оповіданні "Син" [___ , с. 4] . Автор вражає читача стислими, але психологічно точними описами страшних реалій "голодного побуту" та буденністю розмов і думок про смерть у творі. Зокрема, він описує фізіологічні зміни приреченої на голодну смерть людини: "І так просто буває: ходить, ходить людина худа, аж кістяк стукотить, тоді, дивись, круглішати починає, соком ніби наливається, чобіт із себе здійняти не може, так товщає. Тільки сиза, аж синя з лиця робиться — тоді вже хоч і їсти їй дай, не поможе. Опух — значить край, каюк. Полазить так трохи, а тоді й дуба дасть на вулиці, під тином чи коло хати — де прийдеться" [___ , с. ___] . На буденність смерті вказують слова: "Скрізь про смерть... Мале й старе — смерть, смерть. Мов нічого на світі немає. А самі на місці сидять — ну й косить їх..." [___ , с. ___] .

Звичка до смерті та морального падіння голодної людини проявляються в описі готовності односельчан повірити у найжахливіші чутки: "Переказували, що хтось бачив, як Васюренко білував матір і вночі варив з неї юшку. Догадувались, що й малий Савчин син, що пропав, пішов теж Васюренкові на печеню" [___ , с. ___] .

Також автор зазначає певну байдужість до смерті: "Сьогодні один опух, завтра — другий, а за день, дивись уже й неживий. Однесуть його на кладовище, закопають, а на його місце новий уже сирота. Не меншає їхнього братства! Не було тут скарг, нарікання, прокльонів. Смерть приймали без жалів, не дивувалися з неї. Вчора помер Василь, сьогодні Панас, завтра я. А такі, як дядько Пилип, так ще й глузували: — Чи скоро,— питає,— мені амба буде?" [___ , с. ___] . Або ж сприйняття її як завершення земних страждань: "— А де мої діти? — промовив дядько Степан,— Розвіялись, як курява, забігли десь... А воно й краще — повмирають малими, лиха не знатимуть" [___ , с. ___] .

Тема смерті міцно вписується у екзистенційну спрямованість творчості В.Підмогильного, адже підкреслює провідну ідею екзистенціалістів "буття - ніщо" та самотність, відчуженість людини, її перебування наодинці із своїми проблемами [___ , с. 4] .

Роздуми про смерть присутні і в інших оповіданнях В. Підмогильногоо. Так, у творі "Гайдамаки" згадується, що Олесь пристав до повстання, шукаючи смерті («Чого він пристав до гайдамаків, а не червоноармійців, – він і сам не знав. Він тільки постановив полізти туди, де вбивають» [___ , с. ___] ), але перед реальною загрозою померти від рук червоногвардійців він метається у своїх думках від почуття байдужості, відстороненості до паніки і страху. За допомогою внутрішнього мовлення автор передає змііну настроїв головного героя: "Тоді Олесь зрозумів, що через п’ять хвилин він буде лежати на землі, пронизаний десятком куль. Потім його зачеплять мотузяною й потягнуть, може, закопають, а може, й ні. Але обов’язково зачеплять мотузякою. Потім він буде гнити, смердіть, шкіра облізе. Олесь почув, як почали холонути ноги. Спершу пальці на ногах, потім литки, кульша, живіт, груди. Холод, як хвиля, котився з долу до верху" [___ , с. ___] ; "Холодний піт виступив на чолі. "А як поставляться до моєї смерті? Хоч хто заплаче? А батько... О, він як не помре, то заплаче. А інші? А товариші? Господи, у мене немає товаришів! Як прикро! В школі відправлять панахиду й забудуть. Усі, усі забудуть. Там... теє... жити будуть, їсти, пити, кохати. А я? Я вже мертвий. Он свідоцтво. За віщо ж я? Мені вісімнадцять років, мені ще жити та й жити... За що мене розстрілювати? А, я сам шукав смерті... Ні, це не може бути! Хто це сказав, що я смерті шукав? Комісар? Бреше він..." [___ , с. ___] . Олесь намагається опанувати себе, знайтит внутрішні сили, щоб мужньо рийняти смерть: "Вже більш ніколи не побачу. А всі ще будуть жити... А я? За що? Може, впасти навколішки й благати, просити? Може, залишать життя? А як не залишать, то мені все одно. Повзати, цілувати вбрання... Та що це я? Збожеволів? Господи, дай сили!" [___ , с. ___] .І робить висновок: "Чекати смерті — катування" [___ , с. ___] .

Захоплення вбивством, зухвале ставлення до смерті іншого зображене В. Підмогильним в оповіданні "Іван Босий": "Кипуча злість опанувала його, й, похапцем сплигнувши з коня, він кинувся наздогін Босому, здіймаючи на ходу карабін із-за спини. Не добігши його кількадесят кроків, начміліції став на коліно, націлився і стрельнув. Пророк захитався і впав. Задихуючись із радості і хвилювання, начміліції підбіг до Босого: той харчав, лежачи ниць, і ворушився всім тілом, мов комаха, що її взято на пришпильку. Начміліції стрельнув йому ще раз у голову, зневажливо перекинув його ногою горілиць і став насолодно розглядати його обличчя, заюшене кров’ю, та скандзюблені члени. Те, що блискало що-тільки, було купою гною" с Остання фраза ніби підкреслює зневагу і до смерті, і до людського життя, що теж вписується в екзистенційну філоссофіфю В. Підмогильного та відбиває загальні песимістичні настрої тогочасного суспільства.

Екзистенційна спрямованість малої прози В. Підмогильного, його прагнення психологічно точно передати трагічність людського існування та внутрішні страждання героїв реалізуються письменником завдяки використанню контрасту і антитези, протиставлення екзистенціальних проблем:

• життя і смерть, радість і сум, честь і безчестя, відчуженість і почуття ближнього ("Проблема хліба") [___ , с. 3] ;
• порядність і підлість, беззахисність і зухвальство, невігластво і шляхетність, талант і невігластво ("Історія пані Ївги", "Іван Босий", "З життя будинку");
• добро і зло, свобода і страх, сенс людського життя та його відсутність, проблемаа вибору життєвого шляху ("В епідемічному бараці") [___ , с. 3] ;
• конфлікт між інстинктом і розумом ("Собака"), ірраціональним аспектом психіки з раціональним ("Ваня") ;
• боротьба віри і зневіри в Бога ("Іван Босий", "В епідемічному бараці");
• особисті пристрасті і моральна свідомість у ставленні до близьких ("Син") [___ , с. 3] ;
• протиставлення гуманістичної моралі і меркантильних розрахунків ("Проблема хліба", "Син") [___ , с. 4] ;
• неможливість порозуміння між чоловіком і жінкою ("В епідемічному бараці", "Добрий Бог").

Протиставлення екзистенціальних проблем підсилюється протиставленням соціальних явищ, зокрема зображенням протистояння невдоволеного селянства й но­вої влади та контрасту між умовами життя героїв: «Там дядьки живуть! Там не собачину, а свинятину в борщ кладуть», «вони їдять сало з хлібом, а я голодний який день" [___ , с. ___] . Внутрішні конфлікти героїв на фоні соціальної невлаштованості та історичної несправедливості формують відчуття абсурдності й трагічності людського буття.

Отже,

2.2. Психоаналіз в оповіданнях Підмогильного

Проза В. Підмогильного характеризується тонким психоаналізом, тяжінням до індивідуалізму, зверненням до внутрішнього "Я" людини, увагою до несвідомого і підсвідомого та розумінням неповторності людської індивідуальності. За це дослідники вважають його одним із перших письменників-психоаналітиків (разом з І. Франком) [___ , с. 149].

Психоаналіз В. Підмогильного називають "фізіологічним" [___ , с. 153], оскільки одним із найефективніших способів зображення людської психіки для нього був фрейдизм [___ , с. 11] . А деякі дослідники (зокрема, А. Музичка) взагалі вважають фрейдизм основою творчого методу письменника [___ , с. 249].

Аналізуючи психоаналітичну складову малої прози В. Підмогильного, можна виділити комплекс проблем, що привертають увагу письменника:

• залежність людини від природних інстинктів (у першу чергу, від сексуального потягу);
• психічні комплекси та розлади людини;
• захисні механізми психіки;
• емоційні прояви психічних процесів.

Проблема сексуальності займає важливе місце у прозі В. Підмогильного. Це викликало осуд тогочасних критиків і звинувачення письменника у надмірній суб'єктивності, заміні соціальних чинників біологічними [___ , с. 36], увагою до людини, а не людства тощо [___ , с. 529]. Проте за допомогою уваги до тваринного начала у поведінці людей В. Підмогильному вдалось поглибити психологізм власних творів.

За визначенням М. Тарнавського, психологічні колізії письменник описував за простою схемою: "Інстинкт, приймаючи форму сексуального лібідо, збуджує людину і штовхає її до драматичних актів самоствердження й самопізнання. Супер-Его (природний страх, почуття вини, обумовлене соціальним і релігійним вихованням) чинить опір цій силі, й боротьба людини з власним Над-Я зазвичай закінчується поразкою" [___ , с. 249-250]. Певним чином ця схема простежуєтьсся в опповіданні "Добрий Бог", головний герой якого, дев’ятнадцятирічний гімназист Віктор Хобровський, метою життя вважав жінку, а володіння нею - символом дорослості і самододстатності: "Він почував себе занадто гарно. Мета життя,— а такою метою Віктор вважав жінку,— була досягнена. Він казав: — Чоловік тільки тоді вартий чого-небудь, коли знайдеться жінка, котра покохає його й захоче зв’язати з ним своє життя на підставі цього кохання. Я маю дев’ятнадцять років, і вже знайшлася така жінка. Виходить, що я маю людську вартість" [___ , с. ___] . Проте, дізнавшись про вагітність своєї нареченої, герой поводиться інфантильно і не бере на себе відповідальності за дівчину та майбутню дитину: "А камінь робився важчим. Віктор не хотів вірити. — "Я, учень сьомого класу, батько? Та ні, цього не може бути!"... Думка про те, щоб кинути навчання, примусити й її залишити гімназію, одружитись, несміливо промайнула в мозку, та він зразу ж відкинув її далеко з ненавистю й презирством як недоладну" с. Переживання героя, його невротичні стани (паніка, агресія, суїцидальні настрої, палка релігійність) розкриваються автором через опис внутрішнього мовлення Віктора, що підсилює психологізм твору та його динаміку.

Надаючи увагу темі сексуальності, В. Підмогильний у своїх творах описує інтимне життя героїв без пафосу і моралізаторства, підкреслюючи невід'ємність статевих відносин у житті: "Я йшов без наміру. Це вона, вона всьому винна. Та й не вона, а просто жіноче бажання показатись напівубраною. Підходжу, стукаю в двері — можна! Тобі, каже, можна. Одчиняю двері — господи! вона лише в білизні. Посидь, каже, я зараз вберуся. Посидь! ...Ну й що ж вийшло? Я як побачив її, затремтів одразу. Верхня губа почала сіпатись. Вона помітила, та пізно. А далі все пішло як по мазаному, ніби так і мусило бути" ("Добрий Бог") [___ , с. ___] .

Розділяючи вчення З.Фройда про вплив несвідодмого наа поведінку та емоційну сферу людини, В. Підмогильний описує витіснені у несвідоме еротичні фантазії своїх персонажів [___ , с.252-253] . Наприклад, в оповіданні "В епідемічному бараці" письменник за допомогою образу Прісі розкриває дію лібідо та вплив нереалізованих бажань на емоційне сприйняття людини [___ , с. 253] . Зокрема, на початку оповідання автор, описуючи Прісю, вказує: “Хворі любили сестру Прісю. Вони кликали її навіть тоді, коли вона була не чергова… Та з’являлась без халата, свіжа й вогка…Потім нахилялась до ліжка і на мить прикладала руку до лоба хворого. Серпанок її блузки лоскотав йому обличчя” [___ , с. ___] ; "Весь чоловічий комплект сільської інтелігенції” намагався заволодіти серцем жінки: “Начальник станції й учитель, кожен зокрема, палко притискували її руку до своїх грудей. Це було таки приємно…” [___ , с. ___] . Проте після того, як Пріся віддалась начальникові станції, ставлення чоловіків до неї зміниилося під впливом образи, що вона обрала іншого: "Ми постановили бойкотувати її" [___ , с. ___] ; "Кожний з них не міг примиритись з тим, що він так жорстоко і нахабно обдурений" [___ , с. ___] .

Еротичні фантазії героя описані і у творах "Важке питання" і "Пророк", головними героями є молоді люди. Так, в оповіданні "Важке питання" автор наводить думки сімнадцятирічного героя, що переймамється сввоїми фіізіоогічниими потребами: "Він вважав себе за дорослого, бо мав сімнадцять років; потреба в женщині вже почувалась. Можливо, ця потреба Здебільшого була наслідком масних розмов й анекдотів, котрі заповняли перерви між лекціями, але факт залишався фактом, і цю потребу мусив він чи заглушити в собі, чи задовольнити. Андрій не зважувався вибрати жодного з цих шляхів, і тому то мучився, довго не міг увечері заснути під впливом непроханих, а іноді й проханих, малюнків голих женщин, вродливих і веселих, котрі манили до себе й торкались його; ранком же він прокидався з важкою головою й навіть іноді не ходив до класу. Кілька разів він рішав, ідучи в школу, що сьогодні попрохає когось з товаришів провести його куди треба, але завше жахався виконати задумане, бо одразу уявляв собі тексти Святого Письма, бруд купленої любові, легенькі натяки матері про фізичну чистоту" [___ , с. ___] .

У творі "Пророк" дев'ятнадцятирічний герой мріє про дівчину, до якої відчуває сильне сексуальне бажання: "Уява Жені силкувалась змалювати Надію. Він ніяк не міг згадати її обличчя. Які у неї очі? А рот великий? Забув, давно бачив. Жені здавалось, що у Надії мусять бути груди, як груші. Неодмінно, як груші. Він піде до неї ввечері, буде пропонувати поїхати на човні по річці, переїдуть на другий беріг, там трава... Кров у Жені закипіла й ударила в голову. Готова на послуги уява молювала Надію зов­сім голою. Вона сидить у Жені на колінах, він її обіймає, торкається до грудей. Тіло бі­ле, пружне..." [___ , с. ___] Ці описи дозволяють письменнику глибше розкрити психологію юнацтва та пояснити мотиви вчинків молодих людей, для якої характерна зосередженість на міжстаттевих ввідносинах.

В контексті сексуальної проблематики В.Підмогильний звертає увагу на проблему неможливості досягти порозуміння між чоловіком та жінкою та побудувати гармонійні відносини. У багатьох оповіданнях письменника, де порушується тема міжстатевих відносин, є вказівка на руйнацію стосунків. В оповіданні "Добрий Бог" герой розлучається з нареченою через надуману образу: "Це вона мені навмисно сказала, щоб образити, щоб дошкулити. А де ж були її очі попереду? А як міг я кохати таку... бездушну тварину, котрій треба тільки вродливості, сили. А що той чоловік злодій, що він небезпечний для людей, що він душогуб — то байдуже. Мені більше коло неї нічого робити. Він раптом спинився й, глузливо посміхаючись, сказав. — До побачення. А може, вже й не побачимось... Віктор спинився, потер чоло рукою. Так, так. Це розрив. Страшне слово..." [___ , с. ___] .

В оповіданні "В епідемічному бараці" Пріся сама руйнує стосунки, відсторонюючись від коханого через надумані страхи про нещасність майбутнього подружнього життя: "Я знаю, що прийде час, коли він покине мене... Або ще гірше — ми одружимося, як він намовляє, і будемо жити на маленькій станції, де в добу проходить два потяги... там будуть мимо сунутись люди, а я навіки спинюся. А занепаде ж врешті кохання, а я таки житиму, здатна тільки варити борщ та ночувати з чужою мені людиною... О, який сором це шлюбне життя!" [___ , с. ___] . Невиправдана невротична тривога Прісі є наслідком її несамодостатності [___ , с.253] . і потраплянням під вплив колеги по роботі, сестри Ганнусі, зневіреної у чоловіках і можливості жіночого щастя: "Пріся схопила Ганнусину руку та, сміючись, казала: — Як це смішно! Коли б ти бачила його в ту хвилю... Обличчя таке дике... каже — кохаю. Тільки це й каже. Очі Ганнусі блиснули. Вона осмикнула Антосеві сорочку й відмовила: — Що ж... мені теж так казали, мене теж кохали. Холодом війнули ці слова на Прісю, і вона зібгалась, як від страшної образи. З острахом дивилась вона на спокійну Ганнусю, якій Антось поклав на коліна голову" [___ , с. ___] .

Цікавим з точки зору психоаналізу є образ сестри Ганнусі у творі "В епідемічному бараці": двадцятидвохрічна жінка є матір'ю п'ятилітнього Антося, якого не відпускає від себе, що напевно призведе у майбутньому до формуування едиповвого комплексу у хлопчика: "Сестра Ганнуся зовсім не розлучалася з сином. Разом вони ходили по степу, збираючи квіти, разом чергували біля хворих. Здавалось, вони мали таємницю від усіх, що зв’язала їх навіки" [___ , с. ___] . Відлюдництво молодої жінки ніби є спробою покарати себе за те, що у підлітковому віці піддалася статевому потягу, зававгітніла і стала матір'ю-одиначкою. Її занурення у роботу та вихованняя сина є спробою ссублімувати енергію та придушити фізичні бажання [___ , с. 254] , що наттомість проявляєтььсяя у песимістиичних настроях. Свій песимізм Ганнуся несвідомо передає синові ("очі в Антося холодні й блискучі, як лід, так само, як і в його матері" [___ , с. ___] ), що приречений розплачуватися за материнську слабкість ("Коли вона роздавала хворим ліки, з нею ходив у біленькому халатці Антось. Мати брала його в покої, щоб він заздалегоди призвичаювався спопкіййно бачити людські страждання" [___ , с. ___] ).

Багато уваги письменник приділяє також процесу становлення маскулінності, що передбачає ідентифікацію хлопчика, юнака з чинним у певній культурі ідеалом маскулінності або із символічним батьківським імаго через відмежування від жіночого / материнського [___ , с. 65] . Оскільки, згідно психоаналітичної теорії, підґрунтям становлення маскулінності є розв’язання едипового конфлікту, що трансформує батьківське імаго в супер-его, В.Підмогильний у деяких своїх опповіданнях розкриває цю тему також. Зокрема, дослідники вбачають вплив вчення про едипів комплекс у творі "Ваня", головний герой якого, семирічний хлопчик, надмірно прив'язаний до матері і відчуває ворожість до батька [___ , с. 68] . Сцену побиття Ванею помираючого собаки Жучка, що була актом неконтрольованої дитячої агресії, О.Шаф розцінює як символічне "вбивство" батька, припускаючи, що у свідомостіі дитини Жучок був пов'язаний із батьком [___ , с. 68] . Ця теза видається дещо сумнівною, хоча можна погодитися з тим, що в оповіданні "Ваня" дійсно зображено процес наабуття хлопчиком мааскуліних рис - але не шляхом вбивства, а через намагання подолати власні страхи і почуття провини, що сформуувалися у Вані після побиття камінням безсилолї собаки.

В цілому, у малій прозі В. Підмогильного процес становлення маскулінності реалізується в різних психосоціальних аспектах – шляхом випробування війною, батьківством, убивством [___ , с. 65] . Так, у творі "Гайдамака" вступ Олеся до повстанського війська є втіленням його мети стати чоловіком (або хоча би приховати свою слабкість навіть ціною життя), а шкодування, що пристав не до більш агресивних червоногвардійців може розццінювааттисся як бажана для Олеся ідентифікація з сильним (гегемонним) маскулінним началом [___ , с.66] . При цьому сцена очікування розстрілу є символічною ініціацією героя випробуванням смертю, а бажання триматися мужньо, як розстріляний напередодні отаман Дудник ("Треба триматись спокійніше, байдужніше... як отаман, а не то - будуть сміятись" [___ , с. ___] ) може свідчити про його спробу ідентифікації з певним ідеалом маскулінності.

В. Підмогильний також розкриває уявлення про набуття маскулінних рис через статевий акт, що побутують у підліткових та юнацьких компаніях. Зокрема, у творі "Важке питання" сімнадцятилітній Андрій, переймаючись своєю цнотою та відчуваючи потяг плоті, міркує про візит до повії: "Хіба піти задля досвіду? - носилось у голові Андрія. - Треба ж коли-небудь у перший раз... Шкода, що повія, все-таки, як це не чудно, я теж незайманість гублю... хотілось би загубити з чистою діввчиною... хоч взагалі все одно... але все таки..." [___ , с. ___] .

Є у творах В. Підмогильного і характеристика сексуальної індиферентності. Зокрема, на неї натякає відмова героя оповідання "Проблема хліба" скористатися послугами повії та ставлення до статевих відносин з базарною перекупкою як до певного зобов'язання: "Вона поцілувала мене в чоло, далі - в щоку, потім просто в губи й уже нее раз. Я не пручався. Я розумів, що за пиріжечки треба платити, й тільки радів, що плачу такими дешевими грішми" [___ , с. ---] . Власну сексуальність герой сприймає як товар: «Як гарно, – гадав я, – що ми, люди, такі різні, що один з нас потребує зовсім іншого, ніж другий. Те, що для одного – завалящий крам, для другого – велика цінність» [___ , с. ---] . У цьому також відображено тему продажної любові, що зачіпається письменником в його творах.

Так, в оповіданнях "Важке питання", "Пророк" герої спілкуютться із повіями або розміірковують про них. А у "Проблемі хліба" герой дивується "неспритності й неталановитості жінок, що не змогли скористати з тих прекрасних обставин, що в них вони так довго пробували. Протягом століть жінка була в такому становищі, як я тепер,— на утриманні,— мала змогу не турбуватися про хліб — і куди вона повернула свій дух? Чи піднесла вона свою душу на височінь? Чи утворила вона хоч що-небудь? Леле! Вона була тільки самичка, маленька самичка, що не вигадала кращого, як змагатись до рівноправності" [___ , с. ---] .

Як прихильник психоаналізу, В.Підмогильний фіксує свою увагу на описах психічних розладів та невротичних станів своїх героїв. За твердженням С. Жигун, у його творах представлено цілий спектр невротиків: починаючи від семилітнього Вані до релігійного фанатика Івана Босого, однак божевілля є рідкісним [___ , с. 11] . Так, герой оповідання "Ваня" переживає гаму психіччних розладів: приступ неконтрольованої агресії під час побиття майже мертвої собаки, почуття провини після цього, нічні жахи із помстою Жучка, релігійний страх бути покараним богом. Письменник майстерно описує жорстокість дитини і внутрішні страждання від усвідомлення скоєного: "Били доти, поки із тремтячих рук не повипадали киї. Гостре незадоволення від того, що ще хотілось бити, а сили вже не було, й невідоме їм доти захоплююче обурення опанувало ними. Ваня вже харчав від притоми, задихувався й ледве стояв на ногах; Митька тільки одсапував ї раз по раз ковтав слину. Вони подивились один на одного й по невисловленій згоді зробили рух до Жучка, щоб схопити його, рвати на шматки, видерти очі й язика, кусати його тіло зубами, але, глянувши на Жучка, спинились. Жучка не було: замість його лежав безформений рудо-сірий шматок м’яса. — А-а-а-а... — несамовито заверещав Ваня й подався навтьоки" [___ , с. ---] ; "Він почував, що було зроблено щось негарне. Це мучило його, тягуче смоктало, й він не втримався й заплакав. Заплакав і злякався, що хтось прийде сюди й побачить його сльози та й неодмінно вгадає, що робив він за півгодини перед цим. Ваня перестав плакати і, схопивши подушку обома руками, лежав тихенько, притулившись до стінки, щоб його ніхто не помітив. Але всередині в нього переверталась важкими клубками чорна туга й надушувала на тендітні груди маленької людини. Вані захотілось кудись серед чужі люди, щоб ці люди думали, що він гарний, добрий хлопчик. Потім стало жалко чогось такого, що немовби уже розбите було, розтоптане й чого ніяк не можна вернути. Ця жалість, переплітаючись і змішуючись з невиявленим жахом перед заслуженою карою, стиснула до болю груди, й Ваня заридав голосно, з великими перервами між хлипанням" [___ , с. ---] "Ось інший малюнок пропливає перед очима Вані. У великій сірій кімнаті, де тхне смаженим і горілим, на залізній сковороді печуться він і Митька. Це дуже боляче. Чорні волохаті чорти перекидають їх загостреними дрючками, потім кидають у киплячу смолу, а вони кричать і корчаться від болю. Іноді сюди заходить Мати Божа й полегшує муки всім грішникам; а коли доходить вона до їх, то каже: — Це ті хлопчики, що мучили Жучка й убили його? Не хочу я допомогти їм" [___ , с. ---] .

Невротичні стани героїв В. Підмогильний передає за допомогою внутрішніх монологів та діалогів (в усіх оповіданнях автора), розмов із уявними людьми (Тимергей з оповідання "Собака"), сценах істерик (реакція Веледницької на виселення у творі "З життя будинку") та агресії (розгром кімнати товариша в оповіданні "Собака", побиття камінням Жучка у творі "Ваня", вбивство Івана Босого в оповіданні "Іван Босий"), фанатичних молитв і промов (сестра Одарка з оповідання "В епідемічному бараці", Іван Босий в однойменному оповіданні), опису суїцидальних настроїв (Віктор з оповідання "Добрий Бог"), почуття тривоги (Пріся з оповідання "В епідемічному бараці") і провини (Грицько в оповіданні "Син", Ївга Норчевська в оповіданні "Історія пані Ївги, сестра Ганнуся з оповідання "В епідемічному бараці") тощо. У цілому, у малій прозі В. Підмогильного модель фройдівського підсвідомого переноситься на персонажів його творів й демонструє читачеві, як психічні явища, думки, фантазії керують людьми [___ , с.250] .

Таким чином, ______