Користувачка:Sofia hawryliuk/Чернетка

Аттар Аббас (нар.1944) — іранський фотограф, фотожурналіст. Найбільшу популярність принесли його репортажі та фотокниги з Біафри, В'єтнаму та Південної Африки в 1970-х роках, а також численні есе на релігійну тематику. Був членом Sipa (1971—1973), агентства Gamma (1974—1980), та Magnum Photos (з 1981—до сьогодні).

Іранець за походженням, Аббас довгий час жив в Парижі. Його фотографії, опубліковані в багатьох журналах та газетах, охоплюють наступні регіони: Біафра, Бангладеш,Ольстер, В'єтнам, Близький Схід, Чилі, Куба, та Південно-Африканська Республіка. Останній він присвятив есе на тему апартеїду.

Кар'єра

В 1950-х батько Аббаса, який ідентифікував себе як бахаї, переїхав до Алжиру з метою створити там місцеву общину бахаїв. До Ірану Аббас вперше повернувся лише в 1970 році.

З 1978 по 1980 фотографував Ісламську революцію в Ірані; додому повернувся лише через 17 років, так званого «добровільного вигнання». Фотокнига «iranDiary 1971—2002» — це критичне осмислення історії Ірану, з фотографіями та описами, стилізованими під особистий щоденник. "В 1971 я повернувся до Ірану вже як фотограф, а не турист; просто відвідати свою країну. Я і досі вважаю себе іранцем".

З 1983 по 1986 подорожує Мексикою. Доповнена дорожніми заміткам виставка та фотокнига «Повернення до Мексики: подорожі поза маскою» (Return to Mexico, journeys beyond the mask) зіграли важливу роль у визначені естетики його фотографій.

В Марокко, де Аббас прожив практично 7 років, він переїжджає у 1987 році. Він фотографує спосіб життя мусульманських суспільств, і те напружене становище, в якому проживають люди цих країн. На його фотографіях показано сумніви, які пануюють в суспільствах, які розриваються між тим, щоб продовжувати слідувати традиціям свого народу і необхідною промисловою та соціальною модернізацією.

З 1987 по 1994 фотографував відродження ісламу від Сіньцзяна до Марокко. Його фотокнига «Allah O Akbar» — це подорож сторінками історії ісламу у воєнний час, яка розкриває внутрішню напругу між мусульманськими суспільствами та общинами, які розриваються між міфічним минулим та прагненням модернізувати та демократизувати суспільство.

2000 рік став знаковим для християнства, адже ця релігія стала символом могутності Західної цивілізації. «Обличчя християнства» — це книга-подорож християнством, як політичному, соціальному та духовному явищі. З 2000 по 2002 Аббас, у своїх фотографіях розкриває специфіку анімізму. Чому у світі підзвітному науці та техніці, ірраціональні ритуали відіграють таке значення? Проте проект залишився незавершеним через терористичний акт 11 вересня 2001 року на Всесвітній торговий центр.

Фотокнига «В ім'я кого? Ісламський світ після 9/11» (In Whose Name? The Islamic World after 9/11) — це 7-річне дослідження вірувань 16 мусульманських країн.

З 2008 по 2010 подорожує та вивчає буддизм; публікує фотокнигу «Діти лотоса: подорож буддиським світом» («Les Enfants du lotus, voyage chez les bouddhistes»). Підхід Аббаса до релігії залишається таким же скептичним як і в його попередніх роботах. В 2011 розпочав схожий довготерміновий проект присвячений індуїзму, який завершив в 2013 році.

Наразі працює над розкриттям специфіки юдаїзму.

Цитати

Аббас характеризує фотографію наступним чином: «Моя фотографія — це відображення реальності, яка оживляє дію і веде до роздумів. Спонтанність — ледь призупина мить — все це вривається під час дії у видошукач. Лише в кінці приходять роздуми, і саме в цей момент, піднесений і настільки тендітний, розпочинається написання фотографії, за якою і слідує створення зображень. Саме тому, не обійтись без душі письменника. Хіба фотографія це не „письмо світлом“? Єдина різниця полягає лиш у тому, що на відміну від письменника, якого переслідує слово, фотографа переслідує фото, мить обмежена реальністю, яку він повинен встигнути зловити, аби не стати її бранцем навічно».

«Коли мене запитують про те, які фотографи вплинули на мій стиль, я кажу Рембрандт, Пікассо, Сезанн, Караваджо, Веласкес».