Користувач:Ліонкінг/Зоря (автомобіль)
| Виробник: | Сєвєродонецька авторемонтна база, УРСР |
| Роки виробництва: | 1966 |
| Довжина: | 5050 мм |
| Макс. швидкість: | 130 км/ч |
«Зоря» — радянський легковий автомобіль, розроблений у 1966 році Сєвєродонецькою авторемонтною базою. Представляв собою автомобіль зі склопластиковим кузовом на вузлах «Волги» ГАЗ-21. Дизайн разробив художник-конструктор Юрій Іванович Андрос.
На потужностях Сєвєродонецької авторемонтної бази, яка була відома виробництвом мікроавтобусів «Старт», в середині 1960-х, під керівництвом директора бази Головатіна, були розроблені та втілені у склопластиковому кузові прототипи нового автомобілю, основаному на вузлах та агрегатах «Волги» ГАЗ-21. Автомобілю, що має рамну конструкцію, було вирішено присвоїти назву «Зоря».
Плани авторемонтної бази були цілком серйозними, готувалися потужності для запуску автомобілю, які дозволили б випустити пробну серію в 50 автомобілів, була навіть прорахована приблизна роздрібна вартість автомобілю, що не перевищувала 5000 рублів (державна роздрібна вартість ГАЗ-21 на той час складала 6000 рублів). Між тим, галузеве міністерство «Зоря», з врахуванням погано відпрацьованої конструкції, низької технологічності, характерної для усіх склопластикових автомобілів величезної трудомісткості виготовлення та сумнівних естетичних та експлуатаційних якостей, не зацікавила, а після зміни керівництва підприємства, інтерес до неї зник. В решті-решт, за різними даними, було випущено від 1 до 4 примірників.
У 1966-67 роках автомобіль експонувався на ВДНГ, отримав декілька почесних нагород та призів. За одними даними, автомобіль в подальшому знаходився у Донецьку. За іншими даними, решту автомобілів передали передовикам виробництва. Про екземпляри, що збереглися, нічого не відомо.
В цілому, автомобіль «Зоря», навіть будучи виготовленим на промисловому підприємстві, як за конструкцією, так і за дизайном може бути охарактеризований радше як більш-менш типовий представник радянського «автосаму» 1960-х років, виділяючись лише габаритами (саморобщикам-«приватникам» в ті роки було заборонено використовувати двигуни потужніше «Запорізького») та кількістю випущених примірників. Плануючи серійний випуск, підприємство-виробник явно переоцінював свої сили та недооцінював той обсяг складнощів, з якими належало зіштовхнутися у процесі доведення конструкції до придатного до масового тиражування стану, що підтверджує як світовий досвід виробництво склопластикових автомобілів, так і не дуже оптимістичні висновки експлуатації «Стартів». Викликає великі сумніви також можливий попит на малосерійний — а, стало бути, високодефіцитний, дороговартісний, але за своїми споживчими якостями, автомобіль перебував практично на рівні саморобки.