Користувач:Марія21

Екологічна політика(англ. Environmental policy) — це комплекс заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, збереження і відновлення природних ресурсів, запровадження безвідходних і маловідходних, екологічно чистих технологій, розвитку природоохоронної освіти і виховання, правова охорона екологічних систем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування. Екологічна політика охоплює дві групи взаємопов' язаних завдань: по-перше, завдання, спрямовані на збереження умов існування людини, і, по-друге, формування культури (насамперед, екологічної) життя. Екологічна (або природоохоронна) освіта і виховання на всіх етапах людської історії помітно відставали від темпів матеріального виробництва. I якщо раніше це відставання не було предметом загальної турботи, то в сучасних умовах стає очевидним, що таке ставлення до цього може призвести до найнебезпечніших (якщо не сказати фатальних) наслідків. Практичною основою поведінки людини в природі, безумовно, є природокористування. Еволюція форм природокористування органічно поєднується з етапами історичного розвитку людини. В соціології виділяються два етапи: етап присвоєння готових продуктів і етап виробництва.

Винекнення та поняття екологічної політики.

• На сьогоднішній день, не дивлячись на бурхливий розвиток політології, термін “політика" залишається недостатньо визначеним. Платон сказав, що це - “мистецтво жити разом", або, якщо спробувати підібрати більш сучасне визначення - це участь усіх рівних громадян у прийнятті рішень спрямованих на влаштування суспільного життя. Для інших - “брудний профіль людської діяльності”, тобто справа далека від етики, спрямована на задоволення власних потреб і амбіцій. Навіть, можна відчути на собі усю “спроможність політичних інституцій."
• Дещо розглянувши термін “політика" спробуємо подібним чином дослідити “екологію”.
• Термін “екологія" був введений відомим німецьким науковцем Е. Геккелем у 1866 році.
• Екологія (від грецького oicos - дім, logos - наука) - це складе співіснування рослинного і тваринного світів з неживою природою, взаємовідношення організму з живою і неживою природою, що його оточує.
• Сама ж екологія як галузь наукового дослідження була закладена дуже давно: у перших індійських епосах “Махабхараті” і “Рамаяні” зазначається по те як природні умови впливають на психологічний ті фізичний стан людини.
• Остаточне становлення ідей класичної екології сталося після появи теорії Ч. Дарвіна. Значний внесок у подальший розвиток екології як науки зробили М.О. Сєвєрцов, В.В. Докучаєв, В.І. Вернацький, а серед українців М. Левітт, В. Межжерін.
• Екологічна практика в сучасному світі займає домінуючі позиції. Хоча в соціальній практиці дуже нечітко вимальовується усвідомлення важливості теми, хоча йдеться про майбутнє усього людського роду. Розвиток екологічного стану на планеті спонукає людей до пошуку шляхів подолання екологічної кризи.
• Політика та екологія, до недавнього часу, були дещо індиферентними поняттями стосовно одна одної. У сучасній політиці з`явився новий напрямок діяльності - екологічна політика.
• Екологічна політика - організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства та держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та природоохорони та забезпечення нормальної життєдіяльності

Причини виникнення екологічної політики.

• Для знаходження найбільш прийнятних форм співіснування людини і природи це не тільки вираховування антропогенних чинників, а також всебічне екологічне обґрунтування господарських проектів, організація постійного моніторингу стану довкілля, запровадження незалежної, обов`язково компетентної служби екологічних експертів, охорона окремих важливих природних об`єктів, контроль за раціональним використанням природних ресурсів, полісторонній розвиток екологічної освіти, виховання, а найголовніше - екологічної свідомості.
• Найнагальнішою проблемою сучасності є створення безпеки людської цивілізації.
• Неефективна екологічна політика або ж відсутність як такої може спричинити екологічну катастрофу, порушення екологічної рівноваги, що загрожує існуванню живих організмів і природи взагалі, не тільки в локальному, а й у глобальному масштабі. Екологічні катастрофи можуть бути викликані природним (виверження вулкану, тайфуни, повені, землетруси, ураганні бурі) і антропогенними чинниками. Останні є причиною більшості сучасних негараздів.
• Не можна нехтувати й тим, що очевидні раптові порушення рівноваги, раптові катаклізми справляють належне враження, тоді як поступове звикання до загрозливих екологічних реалій. Людство, не скидаючи обертів, не втомлюється “перевиконувати план": перегрів планети, пере промисловість, виснаження надр, забруднення атмосфери, кліматичні аномалії. Даючи оцінку сучасній екологічній ситуації усі експерти одностайно пророкують через кілька десятків років настання необоротних процесів - катастрофічних процесів.
• Важливим засобом уникнення екологічної кризи е екологічна експертиза - система організованих, науково-практичних та культурних заходів, спрямованих на визначення соціально-екологічної ефективності передбачуваних проектів, оцінювання ймовірних впливів реалізації зазначених господарських проектів. На стан природного середовища за весь термін їх функціонування

Принципами екологічної політики.

· забезпечення збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів у суспільному розвиткові держави;

· інтеграція екологічних цілей у галузеву політику тому ж рівні, що економічні та соціальні мети, забезпечення екологічної безпеки й підтримка екологічної рівноваги території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

· сприяння усвідомлення суспільством необхідності збереження навколишнього середовища майбутніх поколінь; участь громадськості у формуванні та її реалізації екологічної політики;

· невідворотність відповідальності порушення законодавства про охорону навколишнього природного довкілля;

· пріоритетність вимог "забруднювач довкілля та користувач природних ресурсів платять повну ціну ", розподіл благ населенню від використання природних ресурсів немає і забезпечення доступу до них на справедливою основі;

· достовірність екологічної інформації.

Правове регулювання управління природоохоронної діяльністю.

• Правове регулювання взаємовідносин природи й суспільства полягає у встановленні науково обгрунтованих правил поведінки людини стосовно природі й закріплення їх державою законодавчому порядку як загальнообов'язковими нормами права, забезпечених державним примусом у разі їх невиконання.
• Екологічний право - це система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього довкілля й раціонального використання природних ресурсів .
• Основу правової охорони навколишнього природного середовища представляють такі правові документи:
• - Конституція;
• - закони та кодекси у сфері охорони навколишнього середовища (норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, про природно-заповідний фонд і про тваринний світ.
• - Укази і розпорядження Президента з питань екології і природокористування, урядові природоохоронні акти;
• - нормативні акти міністерств та;
• - нормативні рішення органів місцевого самоврядування.
• Конституційні основи охорони навколишнього природного середовища закріплені у Конституції України. Конституція проголошує право громадян землі і інші природні ресурси, закріплює право кожної людини на сприятливе середовище і відшкодування збитків,причиненного його здоров'ю. У українській конституції записано: «Кожен має право безпечне життя і здоров'я довкілля, і відшкодуванняпричиненного порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів предметів побуту, і навіть декларація про її поширення» (ст. 50). Конституція також організаційні і контрольні функції вищих і місцевих органів влади з раціональному використанню та охороні природних ресурсів, встановлює обов'язки за відношенню до природи.
• Закон України « Про охорону навколишнього природного довкілля».
• Охорона навколишнього природного довкілля - складова раціонального природокористування. Вона здійснюється різними, зокрема і правовими методами. Причому у правових формах захищаються переважно все компоненти природного довкілля.
• Сучасними головними нормативно-правовими актами, регулюючими основи організації охорони навколишнього природного середовища, є закони України: «Про охорону навколишнього природного довкілля» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1991 р., «Проприродно-заповедном фонді України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р. Також деякі відносини у сфері використання коштів і охорони навколишнього природного середовища регулюються кодексами, наприклад, Земельний кодекс від 13 березня 1992 р. та інших.
• Екологічні нормативи є систему і включають:
• а) нормативи екологічну безпеку - гранично припустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин, у довкіллю, гранично припустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного чи іншого шкідливого на навколишнє середовище, гранично припустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування;
• б) гранично припустимі викиди (ПДВ) і скиди в навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Екологічна політика ЄС

Джерела

• 1. Закон України « Про охорону навколишнього природного довкілля».
• 2. Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ.навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х. : Право,2009. – 328 с
• 3. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - К.: Право, 2005. - 380 с

Див. також

1. Екологічна політика ЄС
2. Охорона довкілля