«Підземні ріки течуть» — це збірка Євгена Ліра, що вийшла друком 2018 року у видавництві Жупанського. У рамках проєкту «Слухай» збірку Євгена Ліра «Підземні ріки течуть» відібрано до озвучення серед знакових творів сучасних авторів. Аудіоверсія твору стала першою аудіокнигою українського автора в жанрі горор.


Біографія автора	Основна інформація	Хто на нашій стороні	Рецензія Джерела

Біографія автора

Євген Лір відомий читачам як автор збірки екзистенційного горору «Підземні ріки течуть» та як перекладач не менш моторошних творів. Саме завдяки його праці, ми маємо в українському перекладі такі твори, як: «Король у Жовтому» Роберт Чемберса та Алістер. Восени 2019 року в «Домі Химер» вийшов його роман «Степовий бог» (перша частина трилогії «Хассара»). Книга очолила рейтинґ продажів видавництва на Форумі видавців та повністю розпродала себе у наступному році.

У 2020 році вийшла друком «Книга вигаданих неістот» у співавторстві з Кшисею Федорович та ілюстраціями Нати Фріден, та «Пісні тіней і Порожнечі» (антологія темної української поезії ХХ ст).

Основна інформація

Збірка починається із того, що автор запалює свічку в темному підвалі і замикає в ньому читача. З перших сторінок читач залишається сам на сам з 8 безликими картонними фігурами з порцеляновими головами. Кожна з цих фігур має свою історію. Ці вісім образів — це низка символів, які проходять крізь всю книжку і поступово зливаються в дев'яту історію. Євген Лір жене читача невідомою дорогою псами своєї свідомості, щоб врешті-решт всі образи сплелися навколо уяви читача і змусили віднайти шлях самотужки. Бо найцікавіше завжди приховане від очей, тому потрібно сильно постаратися для того, щоб скласти всі знаки та образи в одну історію. Книга має досить цікаву структуру, яка поступово складається в уяві читача в ту химерну, дев'яту історію:

Євген Лір. Гра світла:
Євген Лір. Атер;
Євген Лір. Ми;
Євген Лір. Хто на нашій стороні?;
Євген Лір. Де не ходить смерть;
Євген Лір. Хижа;
Євген Лір. Крок;
Євген Лір. «Я вирішив побачити Бога...»;
Євген Лір. Острів;
Євген Лір. Запитання (замість післямови).

Сам письменник визначає збірку як екзистенційний горор – і тим самим підказує читачеві вектор сприйняття. У цьому горорі не буде звичних для нас всіх лякалок (привидів чи потвор). Це було б занадто просто, адже наша уява вже готова до них. У цій збірці страх підкрадається непомітно і складається він із дрібних деталей, які читач знаходить на своєму шляху, на кшталт чудернацького пташиного крику за вікном чи дитячого сміху в порожній кімнаті. Такі деталі поступово розхитують спокій читача та раціональне сприйняття інформації.

«Хто на нашій стороні?», «Крок»

Героїня розповіді "Хто на нашій стороні" вперто шукає доказів власним видінням в інтернеті, а герой, який знайшов вдома моторошне гніздо з людськими рештками, найперше побіг до сусідів і просив викликати поліцію. А що, як він збожеволів? Нехай вони підтвердять, що бачать те ж саме, що й він.

Оповідання "Крок" відрізняється тим, що тут читач хаглиблюється у щоденникові записи, у якому ми можемо чітко прослідкувати перебіг душевної хвороби друга. Ці всі записи супроводжуються датами, з датами, деталями й діагнозами, у відчайдушній спробі віднайти матеріалістичне виправдання чужій трагедії. І саме тому закінчення більшості історій збірки – неочікувані, не до кінця зрозумілі.

"Прислухайтесь. Чуєте? Підземні ріки течуть..."

Рецензії

Світлана Троцюк:

"8 днів – 8 історій…

Так, можна було прочитати й за вечір (159 с.), але я вирішила посмакувати їх не поспішаючи.

Не буду описувати зміст, не буду посилатись на різні джерела з рейтингами, в яких ця книга вже впевнено завоювала лідерські позиції, а зупинюсь все ж на своїх враженнях по пунктах:

1. Вона стильна! В якому сенсі? В якісному! І хоч історії не пов’язані сюжетом, вони містять певні образи, і як автор пише “приховані знаки”, які поєднують їх, а для мене історії ще схожі атмосферно! Вони об’єднані тією аурою, яку створюють під час читання!

2. Книга, про яку багато чула, бачила відгуки, знайома з автором і давно хотіла її придбати, але все відкладала, бо надто сильно боялась розчаруватись (як то часто буває, коли є надочікування) і коли нарешті прочитала… не розчарувалась!

3. Під час читання, складається враження, що ніби дивишся фільм: переходи камери то на героїв, то на звуки радіо, то віддалений пейзаж, то дихання тварини, чи плюскіт води… тобто присутнє відчуття об’ємності такої якісно професійної картинки. Коли і операторська робота, і монтаж на вищому рівні.

4. Автор попередив, що історії – жаскі, і він мене особисто точно не обманув, фраза “заліз під шпалери” й зараз викликає в мене сироти і підіймає волосся дибки. Така я вразлива та емоційна.

5. На жаль, не можу знати точно чи вдалось мені скласти пазл із образів для дев’ятої історії, яка б мала утворитись на тлі прочитаних восьми… але ті образи “застрягають” в пам’яті, як мелодія, яку почув один раз, а вона потім крутиться й крутиться в тебе в голові і ти не можеш її позбутись! Це відчуття післясмаку ще довго не покидає!"

Максим Андрусик:

"Нема тіла, нема душі. Нема матерії. Нема німоти. Нема омани.

Продовжую мандри по альтернативній українській літературі. Цього разу — збірка оповідань, а мені про них завжди найскладніше писати.

Підземна ріка тече крізь усі оповідання, які вмістилися на сторінках книги: спільні символи, мотиви, місця, події, неістоти, кольори, звуки, метаморфози, світи пронизують читача, проходять крізь кору головного мозку і потрапляють у душу (чи що там має бути).

Доволі моторошні оповідання, які знаходяться на межі вигадки і реальності, на межі вірю та не вірю, на межі…

Я б сказав, що “Підземні ріки…” своєрідна підготовка до трилогії “Хассара” не лише автора, але й читача, бо дозволяє зануритися у екзистинціальний герор, скуштувати його і хотіти ще, бажати продовження, жадати…

Як “читач з досвідом” я не зміг посатвити 10 з 10: був “жах”, але мені не вистачило відчуття “трепетного жаху” (який своєю пустотою огортає єство і забирає у простори Хаосу)."