Казимир Хартлеб

Казимир Ян Хартлеб (нар. 6 липня 1886 у Зимній Воді, вм. 21 листопада 1951 в Tоруні) - польський історик, професор Університету Яна Казимира у Львові і Університету Миколи Kоперника, засновник Національно-державного Євросоюзу в 1922 році^[1].

Біографія

Син Адама (шкільного інспектора) та Антоніни, уродженої Голембовської, старший брат Мечислава (історика літератури та доцента Варшавського університету). У 1904 р. закінчив львівську гімназію і почав навчання у Львівському університеті за спеціальністю «Історія», отримав докторське звання у 1909 р. Під час навчання працював у історичному клубі Львівського університету (1904–1907). З 1909 року працював в бібліотеці університету. Видавши докторську дисертацію «Мистецькі відносини при дворі останнього Ягеллонця», у 1920 р. став доцентом історії польської культури на гуманітарному факультеті Львівського університету Яна Казимира; до 1931 очолював Культурний семінар. У 1929 році був призначений титулярним професором. У 1931–1932 роках був директором Бібліотеки Сілезького сейму в Катовіце. Після повернення до Львова став директором Музею художньої промисловості (1932–1936). У 1935—1938 рр. — редактор «Червенської землі». Під час радянської окупації Львова (1939–1941) працював в університеті та в бібліотеці середньої школи. Під час німецької окупації (1941–1944) працював писарем, брав участь у таємному викладанні у підпільному УЖК у Львові (підвищив 5 докторів і 11 магістрів). Був завідувачем архіву ZWZ-AK Львівської області.

Вимушений у вересні 1945 року залишити Львів, оселився в Торуні. Організував гуманітарний факультет університету (у 1947/1948 навчальному році був деканом), як професор (номінація 1945) очолив кафедру історії польської культури. Незадовго до смерті став членом-кореспондентом ПАУ (1951), брав участь у роботі Історичної комісії та Комісії з історії освіти та освіти в Польщі. З 1920 р. також був прийомним членом Наукового товариства у Львові, діяв у Науковому товаристві у Торуні (голова І відділу), Спілці істориків мистецтва і культури (віце-президент), Польському історичному товаристві ( член правління).

Займався історією культури та історією Реформації. Багато років проводив дослідження польської культури доби гуманізму. Його цікавила діяльність Яна Замбоцького, секретаря Зигмунта Старого. Він аналізував історію Реформації в Литві. Робота бібліотеки Зигмунта Августа. У «Дослідженні історії культури королівського двору» (1928) представлено процес створення польських книгозбірень. У 1935 р. брав активну участь у VI з’їзді польських істориків у Вільнюсі; у 1935–1938 рр. редагував періодичне видання «Ziemia Czerwińska».

Обрані публікації

August Bielowski (1907)
Kalwin a Polska. Stosunek do króla i możnowładców w świetle wzajemnej korespondencji (1912)
Jan z Ocieszyna Ocieski, jego działalność publiczna i diariusz podróży do Rzymu (1917)
Polskie dzienniki podróży w wieku XVI jako źródła do współczesnej kultury (1920)
Działalność kulturalna biskupa-dyplomaty E. Ciołka (1929)
Historia kultury (1937, ze Stanisławem Łempickim)
Piotr Gamrat w świetle nieznanego życiorysu (1938)
Kultura Polski (1945)
Mikołaj Kopernik (Toruń, 1946)

Примітки

Deklaracja programowa. [Inc.:] Polska jako naród ani na chwilę nie przestawała istnieć [...] : 28 czerwca 1922 r. / [Unia Narodowo-Państwowa]

Бібліографія

Biogramy uczonych polskich, Część I: Nauki społeczne, zeszyt 1: A-J, Wrocław 1983
Jan Draus: Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie 1918-1946

↑ Narodowo-Państwowa., Unia (1922). Deklaracja programowa. [Inc.: Polska jako naród ani na chwilę nie przestawała istnieć ...] : 28 czerwca 1922 r. s.n.] OCLC 830705244.

[1] Narodowo-Państwowa., Unia (1922). Deklaracja programowa. [Inc.: Polska jako naród ani na chwilę nie przestawała istnieć ...] : 28 czerwca 1922 r. s.n.] OCLC 830705244.

[1]