Користувач:Юліанна Гнатюк
| Микола Николайчук | |
|---|---|
 | |
| 1889 — ? | |
| Громадянство | Австро-Угорщина → ЗУНР → Друга Річ Посполита |
| Національність | українець |
| Освіта | Львівський національний університет імені Івана Франка юридичний факультет |
| Політична партія | УНДО |
| Батько | Іван Николайчук |
| Мати | Марія Полатайко |
| У шлюбі з | Галина Заріцька |
| Діти | Аріадна (09.02. 1926 - 08.08. 2023) Олег (28.10. 1928 - ?) |
Микола Николайчук (18 грудня 1889, м. Надвірна, Станиславівський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро - Угорщина-?) - український громадсько-культурний діяч, адвокат у м. Надвірна, фундатор читальні, футбольного клубу "Бескид", хору та Пласту.
Народився 18 грудня 1889 року в м. Надвірна в родині Івана Николайчука та Марії Полатайко. Навчався у Коломийській гімназії, а потім навчався на юридичному фактультеті Львівського університету. Протягом 1909 - 1910 років вивчав предмет "Вибрані питання з історії Східної Європи" Михайла Грушевського.[1] Служив у австрійській армії, а з листопада 1918 року зголосився до лав УГА, здобув посаду поручника, а згодом ад'ютанта генерала Тарнавського. В січні 1919 року Начальна Команда УГА призначила його обозним референтом для фронтових частин.
Після польсько - української війни перебрався до Львова, де працював у адвокатській канцеляріції. У1924 році відкрив адвокатську кантору в Надвірній. В середині 20-х років разом із Д. Цимбрівським та Р. Борусевичем очолили Надвірнянську організацію УВО. У 1927 - 1935 роках очолював УНДО, а в 30-х роках був головою "Просвіти". Неодноразово переслідувався польською владою[2]. Невдовзі після приходу більшовиків 22 жовтня 1939 року було арештовано, його більше ніколи не бачили в живих. А його дружину, доньку та сина зіслали в Казахстан.[3]
Із входженням західноукраїнських земель до складу Польщі була потреба у протистоянні полонізації, яку провадила польська окупаційна влада була потреба у відкритті нових організацій та підтримка уже наявних, щоб поширити український національний рух. У 1912-1913 pp. Юрій Срібний та Микола Николайчук, суддя Гордійчук, Лилик, емерит Климович організували гімназійні курси. Учні курсів успішно складали іспити в гімназії в Городенці, деякі (8 з 18) з відзнакою[4]. У місті існували хори при читальнях «Просвіта», одним з них керував Микола Николайчук, який, за даними газети «Діло», жертвував гроші на розвиток читальні в Надвірній (100 злотих)[5]. Щороку він представляв коляду «Вифлеємська ніч» та п’єсу «Ой не ходи, Грицю» та інші. Виступав 18 березня 1934 року на заходах до 120-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. На цьому святі товариство «Луг» підготувало програму, яку курували адвокати Николайчук та Банах[6].
У місті існували три клуби: український «Бескид», польська «Бистриця», єврейський «Гакоах». Фінансували діяльність українського клубу Дмитро Селепей, Володимир Трутяк, Ярослав Кучерський, Михайло Дем’янчук, Михайло Гринішак та Микола Николайчук.
За сприяння Дмитра Попадинця було створено мішаний курінь короля Данила, опікунами якого були адвокат Микола Николайчук, Юрій Цебрівський і Роман Збудовський. За спогадами Попадинця, «під час свята Івана Купала або Петра й Павла сестри Стефа та Галя Петровські з Цуцилова прибули до табору на ватру зі своїми двома гуртками пізнього вечора. Там, у Цуцилові, вони підготовляли організацію самостійного куреня. За цю прогульку, а особливо за ватру «вогонь в лісі та ще й ніччю», я мав адміністративне переслухання в старостві на донесення поліції, але за виясненням М. Николайчука мене виправдано…».
У Надвірній протягом 1925–1939 років діяло Українське Національно-Демократичне Об'єднання, яке ставить за мету захист українців за допомогою закону. УНДО – найпопулярніша українська партія Галичини. Періодично під час передвиборчої кампанії збиралися повітові з’їзди. Їхньою метою було ознайомити жителів Надвірнянщини з програмою УНДО, з кандидатами в депутати від партії та обговорення суспільно-політичних проблем регіону. Активним учасником цього руху, за свідченнями Михайла Дем’янчука, був Микола Николайчук - адвокат з Надвірної, що був депутатом від партії УНДО, який балотувався до сойму від 11 блоку 53 виборчого округу, до якого входили такі населені пункти: Станіславів, Товмач, Богородчани, Надвірна, Коломия, Городенка, Снятин, Косів, Печеніжин. У березні 1929р. його було обрано до нового складу Центрального комітету, до якого він увійшов за номером 23, а вже у квітні комітет знову переобрано і до нього ввійшли Николайчук і Біляк.
8 грудня 1926 року було організовано повітовий з’їзд УНДО в повітовій залі Народного дому в складі 80 делегатів з 12 судових округів. З’їзд відкривав М. Николайчук, який мав завдання обрання президії партії. У результаті цього до президії ввійшли отець декан з Коломиї, Лисецький з Гвозда, Іван Вінтоняк з Пньова, Михайло Бойчук з Камінної, Роман Сумик з Волосова, а очолив Центральний комітет Олекса Черкевський. Було створено Повітовий комітет УНДО, до якого ввійшли Іван Луців, Борисевич із Надвірної, Михайло Ганушевський з Дори, Михайло Бойчук з Камінної, Роман Сумик з Волосова, Іван Плитус з Пньова, Василь Костик, Микола Григораш, Борисевич із Надвірної, Микола Федір з Молодькова, Стебеляк Олекса з Назавизова, Кепещук Іван з Гвозда, Михайло Ганушевський з Дори. По закінченню обговорення справ організації, справ повіту та Делятинщини делегати заспівали «Ще не вмерла України»
6 березня 1927 року у Пньові під Надвірною депутат від УНС скликав віче під охороною поліції і долобіював вхід до президії своїх людей. Місцеве населення відмовилося визнавати таку президію й ініціювало вхід до неї свідомих громадян – Михайла Волинського та Миколу Кігіва, які зачитали статут своєї партії. Тоді слово було надано представникам УНДО Николайчуку і Луціву з Надвірної, які роз’яснили мету й методи своєї діяльності, ознайомили людей з роботою УНДО та отримали перевагу над своїми політичними опонентами.
Вибори в липні 1927 року відбулися. За результатами голосування було обрано 15 українців, 15 поляків та 18 євреїв (які мали чисельну перевагу). Усі українці продемонстрували організованість. Було обрано з української групи до ради 4 інтелігентів (Николайчук, Заячківський, Лилик, Сяноцький) та 2 купців (Свищ та Павлусевич). Усі вони представляли національні інтереси українців.
27 листопада 1927 року в Надвірній відбулася нарада УНДО, у якій взяли участь усі повітові представники. З’їзд відкрив місцевий адвокат Микола Николайчук промовою про роль українських партій у житті українців як недержавної нації, а також про виборчі реформи в Польщі до сейму й сенату, а Микола Гринішак пояснив роль та завдання УНДО. Завершенням з’їзду стало звучання національного гімну.
У результаті виборчої реформи Станіславське воєводство належало до 53 виборчого округу, а списки кандидатів у депутати від українців уміщено в частині 18. Протягом січня 1928 року передвиборчі віча відбулися у Пньові, Цуцилові, Камінній, Молодькові, на яких виступав кандидат у депутати від УНДО адвокат М. Николайчук, а 22 січня 1928 року у Волосові на віче виступав Николайчук від УНДО і Клюфінський від Радикальної партії. Відбувся дискус щодо земельного питання. Радикал порівняв становище українського й польського селянина, але так і не зумів дати відповідь, як вирішити становище українця. Натомість представники УНДО зазначили, що вирішення аграрного питання є частиною програми їхньої партії та назвали методи покращення становища українських селян. У Надвірній 23 лютого 1928 року відбулося віче в залі Народного дому о 1-й годині дня, 26 лютого віче відбулося в Зеленій, а 27 лютого у Пньові.
22 квітня 1928 року відбувся повітовий народний з’їзд у Надвірній за участі Михайла Галущинського та Олекси Черкевського. Загалом на з’їзді було 300 чоловік з усього повіту. Почав з’їзд своєю промовою голова Повітового комітету Микола Николайчук, у якій дав звід діяльності УНДО в Надвірній та наголошував на посиленні партійного впливу в суспільстві. На завершення голова комітету згадав про арешти на Надвірнянщині селян з Фитькова та Гвозда, доктора Борисевича, який був ув’язненений у станіславівській в’язниці за актом обвинувачення арт. 1 род 10. 5. 1927р. Відомо, що поліцейські написали протокол на Николайчука та кількох селян, які виступали проти фальсифікації виборів. Справу було заслухано в надвірнянському суді.
12 cерпня 1928 року відбулося народне віче для села Гаврилівка та сіл, які його оточують. На з’їзд прибув голова місцевого осередку Николайчук, був присутній представник Української Парламентарної Репрезантації Юрко Андрусяк. З’їзд у Парище тривав 2 години під патронатом о. Антіна Сірецького, громадськість знайомилася із кандидатом у депутати Степаном Біляком.
У листопаді відбулися народні віча в Надвірній та Пасічній, де він реферував. Відбувалася активна підготовка до виборів. Про це свідчить повітовий передвиборчий з’їзд селян з Надвірнянського повіту, який відбувся 11 листопада 1930 року, на якому доповідали д-р Николайчук, Юра Чукур та д-р Карпевич. На ньому обговорювалися виборчі справи та політичне становище.
У грудні 1933 року влада поділила місто на три округи, які заселяли різні національності: перша – польсько-єврейська, друга – українська, третя – єврейська. У загальному населення міста станом на кінець 1933 року було таким: 3100 тис. українців, 2 900 тис. євреїв, 2 400 тис. поляків. Було сформовано виборчі комісії, до яких ввійшли українські, польські та єврейські представники. Українці отримали 6–7 радних посад із 16. Було сформовано виборчі списки. У 2 окрузі не було внесено 250 українців. Щоб вирішити це питання, члени виборчого штабу від українців д-р Іван Сяноцький та д-р Николайчук скликали нараду, у якій брали участь представники єврейської та польської громад, де було вирішено дати неофіційно українцям 5 мандатів із 16. Українці цю пропозицію відкинули. Відбулися наради староств повіту, на яких д-р Іван Сяноцький та д-р Николайчук просили відкидати компроміси польської та єврейської сторін. Відбувся процес рекламації (несхвалення) дій виборчої комісії повіту. Мотив – невнесення українців у виборчі списки. Було вказано, що невнесення громадян у виборчі списки – це проблема не виборців, а магістрату.
У день виборів, 10 грудня, всіх українців 2 округу не допустили до голосування. У 1 окрузі проголосували 400 українців, однак визнали голосування тільки 230 осіб. Таким чином, у магістрат було обрано 4 українців (двоє з УНДО: д-р Николайчук, та д-р Банах), 5 євреїв та 7 поляків.
7 жовтня 1934 року відбулася передвиборча нарада. Доповідали на ній д-р Николайчук про самоуправний закон, д-р Сяноцький про виборчий регулямін (правила) та Юра Чукур про виборчу організацію. 27 січня 1935 року збирається Повітовий комітет УНДО в Надвірній у справах волосних рад. Про потребу утворення волосних рад доповідав Николайчук. Перед виборами в березні 1935 року він провів з’їзд у Надвірній, на якому були присутні представники волосних рад, тут доповідалося про виборчі правила. Самі вибори відбулися 14–17 березня 1935 року.
_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D1%87%D1%83%D0%BA.jpg)
Був одружений на дочці греко-католицького священика Любомира - Костянтина Заріцького з Войнилова - Галині. У шлюбі народилося двоє дітей: донька Аріадна (9.02.1926 - 8.08.2023) та син Олег (28.10. 1928-?). З родиною проживав на вулиці Міцкевича, 5. Після приходу більшовиків 22 жовтня 1939 року було арештовано Миколу Николайчука, якого більше ніколи не бачили в живих. Будинок конфісковано А його дружину, доньку та сина депортували в Казахстан. Повернулися 22 травня 1946 року до України і оселилися в Рогатині.
Донька Аріадна після завершення школи навчалася заочно в Львівському політехнічому інституті. Після закінчення другого курсу в липні 1950 року її знову заарештували. Спершу перебувала у Львівській тюрмі, згодом була у Золочеві, а потім завезли на 10 років у Тайшерський лагер.У 1956 році була реабілітована і приїхала до Калуша, а звідси — пішла до сестер у Войнилів, де і залишилася. Прийняла монаший постриг і взяла ім'я Василія[3].
Син Олег після повернення вступив до УПА. Загинув у бою з НКВС під Галичем[2].
Сестра – Катерина (1894 – 1974) була завідателькою (завідувачкою) школи у с. Фитькові. Про неї згадано у відомій пісні «Із Бережан до кадри»: «Згадав наш пан хорунжий і про свою Надвірну. Ой там же він покинув свою Катрусечку вірну…». Є версія, що коханим Катерини був хорунжий Лесь Гринішак. Похована на новому цвинтарі в Надвірній[7].
Це один з кращих взірців сецесійного будівництва регіону, що належить до зрілого періоду розвитку сецесії, для якого є характерним використання нових, на той час, конструктивних та розпланувальних систем. Архітектурні деталі, декор входять до універсальних засобів стилю сецесії, зміст яких – у стилізації рослинних та тваринних мотивів, у використанні символічних масок – оберегів фантастичних істот та химер. На цей момент будівля потребує реставрації.
У "Звіді пам'яток Надвірнянського району" особняк описано так: "Цегляний, на бутовому фундаменті, з дерев’яним балковим перекриттям, металевим, ходовим маршем. Всі приміщення згруповані навколо композиційного ядра - сходів. Головний фасад тричастинний, асиметричний, чотиривіконний на першому поверху. У правому крилі в глибокій ніші розташований головний вхід у будинок. Дверний проріз має складну конфігурацію одвірків з криволінійним сандриком на основі двоплечової арки. Роль замкового каменя виконує оберіг дому – коронована маска з демонічними рисами обличчя та іклами. Ретельно опрацьовані риси, контрасні прийоми вирішення пластики волосся і бороди (звивисте і прямовисне), гармонійне обрамлення з кедрових гілок, динамічне переплетення стрічок свідчить про високий професійний рівень скульптора. П’ята арки спирається на імпост у формі символічної капітелі-кошика. Роль ехіна виконує виконує кошик з верхівок бамбука, стебла якого імітують канелюри пілястр, а наповнення кошика – кедрові гілки і шишки. Конструкція сходів демонструє неприховане використання метало каркасу. Два види декору стовпчиків з кедрових гілок і шишок створюють ажурний ряд, метричну повторюваність якого порушує скульптурне зображення сови, що символізує охорону будинку в темряві. Аналогічне зображення сови вміщене у бічній балюстраді тераси. ЇЇ майданчик покрито односкатним дахом , що опирається на металеві консолі, оздоблені кованим декором. Фасадна стіна тераси декорована цеглою блідо-жовтого відтінку. Домінантою в об’ємно-просторовій композиції будинку є центральна частина головного фасаду у формі масивного ризаліту з аттиковим щитом. Будинок має вікна композиційно об’єднані декоративним кронштейном балконної плити у вигляді листяної тканини з товстими прожилками, з’єднаної в пучок маленькою міжвіконною капітеллю хехіном, що втілює в собі ще один оберіг будинку кольоровий маскарон лісового божества з короною на голові, прикрашеною кедровими гілками з шишками. Коване балконне огородження виконано у формі стилізованої комахи з розкритими крилами. Велике балконне вікно і дверний проріз об’єднані трицентровою аркою. Над вікном на його осі в аттиковому щиті вміщено геральдичний мотив у формі орнаментованого картуша с іспанським гербовим щитом та спареними волютами по центру. Півциркульна арка аттика спирається на декоративні капітелі, що нагадують ажурне мереживо, виконане зі стебел, гілок, листя та шишок кедра".[8] [9]
- ↑ ДАЛО, ф. 26, оп. 15, спр. 130а., 721 - 721зв.
- ↑ а б Гандзюк, Ростислав (1999). «Надвірна. Історичний нарис» (українська) . Івано - Франківськ: "Сіверсія". с. 257.
- ↑ а б Кміть, Ірина (09 Березня, 2021). 95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії. vikna.if.ua. Процитовано 09 Березня, 2021.
- ↑ Кравців., Б. (1975). Альманах Станиславівської землі : збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен: Вид. Центрального Комітету Станиславівщини. с. 688.
- ↑ Діло. Львів. 1932, 9.02. с. 6.
- ↑ Діло. Львів. 1934. с. 7.
- ↑ Пилип'юк, Іван (31 жовтня 2014). Панна, котра кохала хорунжого-січовика. http://volya.if.ua. Надвірна. Процитовано 31 жовтня 2014.
- ↑ Іроденко, Лариса (2018). Про будинок з химерами в Надвірній. www.youtube.com.
- ↑ Звід пам’яток історії та культури України: Івано-Франківська область. Надвірнянський район. Івано-Франківськ: Місто Нв. 2012.