Користувач:Dinojulias
Помітною подією на шляху відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стала революція 1925-1927 рр. За владу боролися три впливові сили: уряд у Пекіні, Гоміньдан під керівництвом Сунь Ятсена та комуністи.
У 1925 р. в Китаї виник "Рух 30 травня". Революціонери прагнули усунути від влади мілітаристів і здійснити соціально-економічні перетворення. Гоміньдан і комуністи спільно перемогли своїх противників, але потім між ними стався розкол. ТІльки японська агресія змусила їх у 1936 р. знову обʼєднати зусилля заради захисту незалежності країни.
У 1914 р. президент Китаю Шікай, який прийшов до влади на хвилі Синьхайської революції, розпустив парламент. Країна вступила в півстолітній період внутрішніх воєн. Після смерті Юань Шікая його політичний опонент Сунь Ятсен відновив свої політичні позиції. У 1924р. він уклав неформальний союз з Комуністичною партією Китаю (КПК) для обʼєднання країни та звільнення її від японського впливу. Національна революція набирала обертів. У 1925 р. в м. Гуанчжоу був сформований Національний уряд Китаю, а головнокомандувачем Народно-революційної армії (НРА) було призначено Чан Кайши.
Національний уряд розпочав збройну боротьбу за обʼєднання країни. Під час Північного походу НРА (1926-1928) 150-тисячне військо Чан Кайши захопило міста Ухань, Нанкін і Шанхай. Китайці вважали Чан Кайши героєм. У квітні 1927р., вирішивши, що немає потреби в єдиному з комуністами фронті, Чан Кайши створив у Шанхаї власний Національний уряд, який контролював третину території Китаю. Розпочалася боротьба за владу між КПК і Гоміньданом.
Під контролем створеної китайськими комуністами Червоної армії перебувала стратегічно важлива північна провінція Шеньсі. У центральній частині комуністи розпочали партизанську війну проти гоміньданівського уряду.
Національний уряд, який преребрався з Шанхая до Нанкіна, проводив на підконтрольній йому території економічні реформи, розвивав транспорт, звʼязок та освіту. Однак уряд потерпав від нестачі грошей та інфляції. Уряд швидко втрачав підтримку народу. Надії Чан Кайши на фінансовву допомогу великих землевласників і воєначальників виявилися марними, адже зміцнення центральної влади не відповідало їхнім інтересам.
Політичні вигоди отримали великі міста, проте більшість китайців проживала в селах і зовсім не відчула позитивного впливу реформ. Уряд був непопулярним, а місцева влада слабкою. У провінції, як і раніше, порядкували місцеві лідери й воєначальники, процвітало хабарництво. Серйозним прорахунком Національного уряду було те, що він не зумів установити контроль над територією, яку утримували комуністи.
Зовнішні обсавини, насамперед експансія Японії в 1932 р. в Маньчжурію та проголошенням там держави Маньчжоу-го, змусили китайських політиків припинити громадянську війну і згуртувати всі патріотичні сили для захисту країни від японськї агресії. У грудні 1936 р. був створений Обʼєднаний фронт КПК з Гоміньданом. Національним лідеом війни проти Японії залишався Чан Кайши, адже його думку враховували керівники великих держав.
Агресія Японії проти Китаю:
- 18 вересня 1931 р. – початок вторгнення у Північно-Східний Китай;
- лютий 1932 р. – захоплення Північно-Східного Китаю, створення на території Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоу-Го на чолі з імператором Пу І;
- 1937 – 1945 рр. – широкомасштабна війна Японії проти Китаю.
Від самого початку антияпонської війни у Китаї склалися два фронти боротьби, що різко відрізнялися за характером, стратегію і тактикою: партизанський фронт у тилу ворога, керований Компартією, і фронт регулярних військ на чолі з Національним урядом Китаю.
Маньчжурська держава (1932–1934)
Форма правління | Персоналістська однопартійна конституційна монархія при тоталітарної військової диктатурі |
Голова держави | |
- 1932 - 1934 | Айсін Ґьоро Пуї |
Імператор | |
- 1934 - 1945 | Айсін Ґьоро Пуї |
Прем'єр-міністр | |
- 1932 - 1935 | Чен Сяосу |
- 1935 - 1945 | Чжан Цзінхуей |
Законодавчий орган | Законодавча рада |
Площа | |
- 1940 | 1 192 081 км2 |
Населення | |
- 1940 | 43 233 954 осіб |
Густота | 36,3 осіб/км² |
Валюта | Маньчжурський юань |
На території Маньчжурії уся повнота влади формально належала Пуї, крім цього він як Верховний правитель обіймав посаду головнокомандувача збройних сил країни. Уряд Маньчжурії, Державна рада, складався з міністрів, яких призначав особисто Пуї після ухвалення їх кандидатур японцями. Реальна влада, однак, знаходилася у руках надзвичайного та повноважного посла Японії у Маньчжурській державі та Головнокомандувача Квантунської армії за сумісництвом, якому підпорядковувалися всі японські офіцери-радники в армії Маньчжурії, а також усі японці, що займали будь-які посади в апараті уряду та місцевих провінційних органів влади. Департамент «спільних справ», створений при посольстві Японської імперії у Маньчжурії як координуючий орган та очолюваний японцями, контролював діяльність всіх міністрів та голів департаментів уряду, начальник цього департаменту організовував координаційні наради віце-міністрів, на яких розглядалися проекти законів та постанов, які згодом формально ухвалювалися Державною радою Маньчжурської держави.
У зовнішній політиці Японської імперії та відповідно Маньчжурської держави антирадянський і антимонгольський вектори мали головне значення — після окупації Маньчжурії розпочалося будівництво та модернізація на її території залізничних шляхів та шосейних доріг, що вели до стратегічних пунктів, розташованих вздовж радянського кордону з метою вчинити в майбутньому наступ на СРСР. Японські розвідувальні групи нерідко заглиблювалися у монгольську територію, де готували вторгнення зі сторони Маньчжурської держави. Демонстративно провокаційні дії супроводжувалися активізацією антирадянської й антимонгольської пропаганди, що велася по радіо та в печатних ЗМІ Японії і особливо Маньчжурії.
У 1936 р. Японською імперією, Королівством Італія та Третім Рейхом було укладено агресивний Антикомінтернівський пакт, після чого з боку військового керівництва Японії почали здійснюватися спроби втягнути в цей пакт і Маньчжурську державу. Після таємної підготовки уряд Маньчжурії приєднався до пакту.
З Японською імперією Маньчжурська держава підтримувала тісні союзні відносини до моменту її капітуляції та припинення свого існування у 1945 р. Економіка Маньчжурії трималася на японських капіталовкладеннях, а бойову міць забезпечувала армія Японської імперії. Незважаючи на формально «дружні» відносини між двома державами, насправді японці на території Маньчжурії поводили себе як типовий окупаційний режим. Про це свідчить існування на території Маньчжурії бактеріологічного табору «Притулок», у якому ув'язнені перебували в нелюдських умовах.
У травні 1938 р. було прийнято п'ятирічний план економічного розвитку Маньчжурії, що передбачав інтенсивне будівництво військово-промислових об'єктів на її території. Перш за все мали бути розширені виробничі можливості промислових підприємств та прийняті заходи для збільшення обсягів сільськогосподарської продукції.
Реалізація планів розвитку Маньчжурії суттєво змінила соціально-економічні показники країни. Це пов'язано перш за все з високим рівнем японських капіталовкладень. З 1936 по 1945 рр. японські капіталовкладення в Маньчжурії зросли вчетверо. При цьому мало місце реальне ввезення капіталу в Маньчжурію, речова форма якого була пов'язана перш за все з реалізацією планів індустріалізації Маньчжурії, тобто в значній мірі ввозилося промислове й транспортне обладнання. Активно розвивалося також сільське господарство, особливе значення надавалося розширенню посівів технічних культур, у зростанні виробництва яких також були зацікавлені японці. У значній кількості продовольство та сільськогосподарська сировина вивозилися до Японії.
Китайська буржуазія в роки війни не саботувала економічні заходи японської влади, намагаючись отримати свою частку від значних військових доходів. Збільшилися вкладення і в змішані підприємства, особливо в середній та дрібний бізнес. У транспортній сфері та сфері зв'язку повністю домінував японський капітал, маньчжурські компанії туди майже не допускалися. Зовнішня торгівля Маньчжурії також була монополізована японськими компаніями.