Користувач:Dmytro Sergiyovych/Будинок чоловічої гімназії (Рівне)
Будинок чоловічої гімназії (Рівне) – пам’ятка архітектури національного значення у Рівному.[1] [2] Будівництво тривало протягом 1836-1839 років. Репрезентує рідкісний для міста стиль пізнього класицизму, накладений на особливості первісної функціональної типології (цивільна архітектура, освітня будівля). Стилістичні рішення, не притаманні решті збережених рівненських будівель XIX століття, а також – важлива роль споруди в історії краю, роблять приміщення колишньої чоловічої гімназії одним із найдавніших та найбільш цінних зразків архітектури Рівного, унікальною пам’яткою міської минувшини.[3]
| Будинок Рівненської чоловічої гімназї | |
|---|---|
 | |
50°36′55″ пн. ш. 26°14′52″ сх. д. / 50.61528° пн. ш. 26.24778° сх. д. | |
| Статус | Пам'ятка архітектури національного значення |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Рівне |
| Архітектурний стиль | Класицизм |
| Побудовано на кошти | князя Фридерика Любомирського |
| Будівництво | 1836 — 1839 |
| Адреса | вул. Драгоманова, 19 |
  Dmytro Sergiyovych/Будинок чоловічої гімназії (Рівне) (Рівненська область) | |
За свою історію споруда встигла побувати вагомим культурно-просвітницьким осередком та адміністративним центром краю. У її приміщеннях розташовувалися Рівненська чоловіча гімназія (згодом – реальне училище), Департамент освіти уряду Директорії УНР, Кураторіум шкільного округу Волинського воєводства міжвоєнної Польщі. Протягом німецької окупації в будівлі знаходилася центральна адміністрація Рейхскомісаріату «Україна» на чолі з Еріхом Кохом, у радянський період тут працював обласний комітет КП(б)У. Із 1975 року споруду передано Рівненському обласному краєзнавчому музею, котрий продовжує функціонувати в її стінах до нашого часу.[4]
Замовником будівництва був тогочасний власник Рівного – князь Фридерик Вільгельм Любомирський. Він повністю взяв на себе фінансування проектних та будівельних робіт, виділив для споруди частину власної землі. Раніше надану для потреб гімназії територію займала паркова зона володінь Любомирських, частина парку залишилася на території освітнього закладу після початку його функціонування. Вулицю, де розташувалася будівля, було перейменовано на Гімназійну (інший варіант назви – Директорська). Сучасна адреса – вулиця Драгоманова, 19. Проект будівлі виконали відомий придворний архітектор Жан Якуб Бургінйон спільно з професором архітектури Францішеком Мєховичем. Вони ж здійснювали керівництвом процесом її зведення. Церемонія закладання фундаменту відбулася 11 серпня 1836 року. Участь у ній взяли князь Любомирський та представники громади міста. Завершилося будівництво у 1839 році. 24 липня стало відправною точкою повноцінного функціонування споруди – в її стінах розпочався навчальний процес Рівненської чоловчої гімназії. Приміщення навчального закладу Фридерик Любомирський подарував місту для довічного користування.[5]
Мурована цегляна будівля, потинькована та прямокутна у плані. Проектувалася у стилі класицизму. Підтвердженням цьому є наступні особливості: симетричні ризаліти по дворовому фасаду, шестиколонний тосканський портик з трикутним фронтоном. Фасади будівлі членовані міжповерховим і вінчаючим карнизом складного профілю. Внутрішнє планування – коридорне, з двобічним розташуванням приміщень. З вестибюлю першого поверху на другий ведуть дерев’яні сходи з балясинами.[6] Організація будівництва Фредериком Любомирським була здійснена із наміром домогтися переведення до Рівного чоловічої гімназії задля сприяння розвиткові міста. Важливим приводом, що міг допомогти у досягненні такої мети, була незручність для ведення навчальної діяльності споруд Луцька та Клевані, у яких вона розташовувалася раніше.[7] Саме тому рівненська будівля мала всі необхідні приміщення для функціонування повноцінного закладу середньої освіти: 10 класних кімнат, зал для урочистих подій, книжковий магазин, фізичний кабінет, інспекційну, кімнату для сторожа та запасну кімнату. Територія, надана для потреб гімназії, також включала в себе мурований будинок під канцелярію, кам’яну оранжерею, пізніше перепрофільовану для проживання вчителів, сад над ставком та петриківську садибу. Також поруч знаходилися болотиста рівнина і гниле водоймище, через що підвальних приміщень споруди не мали – попри проведення перевірки ще до початку будівництва, архітектори побоювалися можливого руйнування, яке могли завдати невиявлені ґрунтові води. Підвали було облаштовано лише після появи бічних прибудови до титульної частини споруди, що були зведені пізніше.[8]
За свою історію будівля не зазнала суттєвих перебудов екстер’єру. Натомість, зміна її функціонального призначення із навчально-виховної споруди на адміністративну, а згодом – культурно-просвітницьку, призвела до втрат і переробок інтер’єру пам’ятки. Найважливішими з них є втрата домової Свято-Преображенської церкви, розташованої на першому поверсі та актової зали, історична цінність якої у якості місця проведення урочистих церемоній, тимчасової резиденції Олександра ІІІ та приймальні Миколи ІІ, була доволі високою. Її розділили на два окремих приміщення.[9] Пізніше у них розміщувалися кабінети радянських можновладців, а у часи нацистської окупації – робоче місце Еріка Коха.[10] Сьогодні у одному одному з цих залів експонується найцінніша мистецька колекція Рівненського обласного краєзнавчого музею, що включає в себе зразки Волинського професійного іконопису XII-XIX століть.У часи, коли будівлю колишньої гімназії займав обком КП(б)У церкву було знищено, оригінальний вигляд актової зали, окрім уже зазначеного розподілу на два окремих приміщення, було зіпсовано шляхом «прикрашання» стелі ліпниною у стилі соцреалізму. Зазнала змін і територія пам’ятки. Протягом 1950-х поруч з основною будівлею було зведено приміщення готелю для високопоставлених гостей із Києва та Москви, Міського комітету партії.[4] Нині їх займають робочі кабінети музейників та фондосховище. Після передачі споруди Рівненському обласному краєзнавчому музею у 1975 році, було проведено останній на сьогодні капітальний ремонт в ході підготовки до відкриття експозиції, що відбулося 1978 року. Працівники закладу змогли частково виправити шкоду, нанесену комуністами – наприклад, віддерти білу фарбу з дерев’яних гімназійних сходів, повернувши їм автентичний вигляд. Проте повернути усі елементи планування та оздоблення споруди, цінні з історичної та мистецької точок зору, не вдалося – залишилиися ліпнина на стелі, домову церкву не було відновлено. Колишня актова зала також залишилася розділеною.[11]
Задум князя Любомирського побудувати в Рівному споруду, спеціально призначену для освітніх потреб, був мудрим і далекоглядним. Отримання можливості розміщення на своїй території такого важливого навчального закладу як чоловіча гімназія позитивно позначилося на розвиткові міста. Для того, щоб надати своїм дітям пристойну освіту, до Рівного починають приїздити представники найрізноманітніших професій. Таким чином, формується місцева інтелігенція, основу якої початково складають викладачі гімназії. Згодом частина її учнів та випускників поповнює лави видатних вчених, літераторів, громадських діячів, пов’язаних з історією міста і краю.[12]
Першими двома директорами Рівненської чоловічої гімназії були відомі педагоги Іван Кульжинський та Гаврило Фовицький. Іван Григорович Кульжинський знаний не лише як непересічний вихователь, що був учителем, зокрема, Миколи Гоголя, Євгена Гребінки, Нестора Кукольника, але і як письменник, історик та етнограф.[4]
Серед викладачів, котрі працювали у даній будівлі, також зустрічаються імена епохальних для історії України особистостей. Видатний історик, член Кирило-Мефодіївського товариства, Микола Іванович Костомаров, викладав у цьому навчальному закладі протягом 1844-1845 років. Перебуваючи в Рівному, він працював над створенням праці, присвяченої Хмельниччині, збирав народні пісні мешканців Волині. Як викладач та науковець, Костомаров залишив про себе добру пам’ять. Навіть після заборони на розповсюдження його праць та прославлення імені російською імперською цензурою, рівненські вчителі лишали про нього схвальні відгуки у своїх публікаціях, а праці не вилучалися з гімназійної бібліотеки через незамінність для навчального процесу.
Ім’я іншого кирило-мефодіївця – Пантелеймона Куліша, також пов’язане зі вчителюванням у Рівному. Один із найталановитіших письменників України XIX століття, автор першої української фонетичної абетки і першого перекладу усіх книг Біблії українською мовою, Пантелеймон Олександрович, також викладав у гімназії із жовтня по січень 1845 року. І хоча рівненський період життя Куліша був украй коротким, а перебування тут – вимушеним кроком для отримання посади в Києві, його праця на Волині послужилася національній справі, а здобуті тут знання позитивно вплинули на творчий доробок письменника. В Рівному Куліш, спільно з Миколою Костомаровим, вів роботу над створенням збірника місцевих народних пісень, дізнався багато легенд, оповідей про Хмельниччину та Гайдамаччину, що пізніше знайшли своє відображення у його книгах.
У 1860 році Мар’ян Дубецький був учителем польської мови та літератури Рівненської чоловічої гімназії. Польський історик, письменник, педагог, громадяський діяч, національний герой Польщі завдяки своїй активній участі в Січневому повстанні 1863-1864 років, на жаль, через рік втратив цю роботу за свою учать у патріотичній маніфестації.[13]
Ціла плеяда видатних діячів українського, польського, білоруського та російського народів протягом XIX століття здобувала середню освіту у Рівному завдяки цьому навчальному закладові. Відомий письменник і правозахисник Володимир Галактіонович Короленко навчався у гімназії впродовж 1866-1871 років. Як сумлінний учень, він закінчив її зі срібною медаллю. Саме протягом періоду свого навчання у Рівному, Короленко загорівся ідеєю розпочати літературну діяльність. У цьому місті прийшла до Володимира Галактіоновича ідея написання свого відомого оповідання «В дурном обществе», включеного до його першої збірки «Очерки и рассказы». Прототипом описуваного в творі містечка Княжьє-Вено стало Рівне, а місця, де розгорталися події, мали свої реальні прототипи – палац Любомирських, капличка тощо. Великий вплив на рішення Короленка стати письменником справив гімназійний вчитель російської словесності Веніамін Авдієв, котрий, всупереч вимогам цензури, ознайомлював своїх учнів із творами заборонених авторів.
Крім того, у XIX столітті тут навчалися:
- Йосип Пачоський – видатний геоботанік, котрий ґрунтовно дослідив флору заповідника «Асканія Нова» та Біловезької пущі, став одним із засновників фітоценології як окремого наукового напрямку;
- Мар’ян Перетяткович – український архітектор, автор та співавтор реалізованих проектів цілої низки духовних та світських споруд у Петрограді, Києві, Москві, інших містах, що на той час входили до Російської імперії. У тому числі залу засідань Державної ради у Маріїнському палаці, Церкви Спаса-на-Водах, Державного музею образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна;
- Іван Носович – російський архітектор українського походження. За його проектами були, зокрема, побудовані католицький костел у Москві, тріумфальні арки до приїзду Олександра ІІІ в Хабаровську, споруди іригаційної системи Семиріченської області.
з 1872 року гімназію було перепрофільовано на реальне училище, проте навчальний заклад продовжував залишатися одним із найпрестижніших на Волині аж до припинення свого існування. Лави його визначних учнів протягом ХХ століття поповнив Семен Кузнець – відомий економіст, що після еміграції до США був удостоєний нагородження Нобелівською премією з економіки під іменем Саймон Сміт. Він навчався у Рівному протягом 1910-1915 років. Перша світова війна, на превеликий жаль, поклала край існуванню училища. Ще 1914 року, із наближенням до Рівного лінії фронту, в стінах будівлі планували розмістити військовий шпиталь, проте міська громада, подавши жалобу імператорові Миколі ІІ, котрий перебував у місті, домоглася скасування такого рішення. Однак, управлінська анархія у прифронтовій смузі, спричинена тяжким для Російської імперії перебігом війни, призвела до того, що у 1915 році споруда серйозно постраждала від пожежі, влаштованої під час дебошу розквартированих у Рівному солдатів. Відновленням завданої шкоди влада не зайнялася і навчальний заклад назавжди припинив своє існування.
Проте будівля не перестала виконувати функцію вагомого освітнього осередку Рівненщини. У революційний період, коли місто було тимчасовою столицею Директорії (квітень-травень 1919 року), споруду займав Департамент освіти уряду УНР, очолюваний видатним українським політичним, громадським, церковним діячем, педагогом та перекладачем, а на той період – міністром освіти Іваном Огієнко. З 1922 року і протягом усього періоду перебування Рівного у складі Другої Речі Посполитої в будівлі функціонував Кураторіум (управління) шкільного округу Волинського воєводста. З ним підтримував контакти історик, етнограф Якуб Гоффман, який жив і працював у Рівному з 1923 по 1940 рік. Очолюючи спілку вчителів округу, він з допомогою своїх колег зібрав тисячі цінних експонатів, записав сотні українських пісень та обрядів. Під його керівництвом світ побачили вісім томів «Рочніка Волиньскего» – ґрунтовного науково-освітнього альманаху краєзнавчого спрямування.
Після зайняття міста більшовиками восени 1939 року, у приміщеннях колишньої гімназії було розташовано Обласний комітет КП(б)У. Упродовж окупації Рівного нацистами, будівлю займала канцелярія Рейхскомісаріату «Україна», поєднана із резиденцією його очільника – Еріка Коха. У період СРСР активно культивувалися твердження, що радянський диверсант Микола Кузнєцов перебував у споруді, плануючи здійснення замаху на керівника окупованих українських територій. У зв’язку із культом Кузнєцова, пропагованим комуністичною владою, протягом 1978 року в будівлі та на її території проходили зйомки фільму про його діяльність. Після вигнання нацистів із Рівного, до споруди повернувся Обком Комуністичної партії. Зокрема, тут був робочий кабінет, Василя Бегми, що керував радянським підпіллям Рівненщини під час війни, а після її завершення був очільником області. Лише 1975 року Обласний комітет КПУ переведено до більш просторої новоствореної будівлі, де нині функціонує РОДА, а приміщення колишньої гімназії передано Рівненському обласному краєзнавчому музею.
Також варто зазначити, що в цих стінах бували російські імператори Олександр ІІІ, який облаштував тут резиденцію протягом візиту до Рівного 1895 року, та Микола ІІ (знаходячись у місті під час виконання обов’язків головнокомандувача, використовував актову залу в якості громадської приймальні).
Після передачі споруди Рівненському обласному краєзнавчому музею в якості головного приміщення для його роботи, зусиллями рівненських музейників тут одразу розпочалися активні ремонтні та реставраційні роботи. Їх метою було збереження тих залишків оригінальних інтер’єрів, котрі не встигли знищити нацисти і більшовицькі можновладці, адаптація будівлі до експозиційної діяльності. Першу експозицію в стінах колишньої гімназії було відкрито у грудні 1978 року. Авторами проекту художнього оформлення музею були художники В. Гвоздинський і Ф. Бобрик, здійснене воно було зусиллями Рівненських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду України. Плідна робота із комплектування фондів, науково-методична та культурно-освітня діяльність адміністрації та музейних працівників привела до перетворення закладу у найбільше зібрання предметів матеріальної і духовної культури Рівненщини, важливий культурний та науковий осередок краю. На сьогоднішній день колекції РОКМ налічують понад 140 000 музейних предметів, постійна експозиція налічує 23 зали із матеріалами про історію, мистецтво і природу Рівненької області. На території закладу проводиться велика кількість значимих для міста і України культурних заходів: презентацій робіт відомих вчених, мистецьких діячів, різноманітних фестивалів, найвідомішим серед яких є фольклорно-етнографічне свято «Музейні гостини». Із 1996 року музей щорічно видає збірник наукових праць «Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею» та проводить науково-краєзнавчі конференції, до участі в яких запрошуються як місцеві краєзнавці, так і визначні українські науковці.
- ↑ Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 4 листопада 2021.
- ↑ Державний реєстр національного культурного надбання: (пам’ятки містобудування і архітектури України) / Упоряд. М.Кучерукта ін. // Пам’ятки України. - 1999. - No 2-3. - С.124
- ↑ Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Справочник-каталог). В 4 т. / Ред.кол.: Г.Н.Логвин и др. - К.: Будівельник, 1983. - Т.3. Львовская обл., Полтавская обл.; Ровенская обл. - 337 с.: ил. Про гімназія як пам’ятник архітектури ХІХ ст. (с.300)
- ↑ а б в Бухало Г. Краєзнавчий музей: погляд у минуле (видатні люди в пам'ятці історії та архітектури Рівного) // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. До 165 - річчя заснування Рівненської гімназії. Випуск 2. - (Матеріали наукової конференції 23. 11. 2004 р.). - Рівне: Волинські обереги, 2005. - 71с.; іл
- ↑ Пономарьова Т., Смирнова Т., Шолудько Н. Любомирські - будівники культури рідного краю // Нова педагогічна думка. - 2000. - №3-4. - С. 134 - 135. Про будівництво Рівненської гімназії
- ↑ Рычков П.А. Дорогами южной Ровенщины: (От Корца до Пляшевой). - М.: Искусство, 1983. - 175 с. 52-53
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. - К., 1973. - (Т) Ровенська обл.. - 652 с.
- ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. - К.: Наукова думка, 1987. - 736 с.: ил. с. 453
- ↑ Рівне - 720: від давнини до сучасності: В 2 кн. / Упоряд. Бухало Г., Шанюк В. -Рівне:Волинські обереги,2003.-Кн.1.-240с.: іл. с.47-50
- ↑ Панасенко О. «Резиденція гауляйтера та рейхскомісара України тимчасово знаходить в місті Рівному» (в будинку колишньої Ровенської гімназії (серпень 1941 - лютий 1944 рр.)) // Панасенко О. Рівненщина. Сторінки минулого. - Рівне, 2001. - С.237 - 239.
- ↑ Булига О. Творці музейного дивосвіту // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. До 165 - річчя заснування Рівненської гімназії. Випуск 2. - (Матеріали наукової конференції 23. 11. 2004 р.). - Рівне: Волинські обереги, 2005. - 71с.; іл
- ↑ Поліщук Я. Рівне. Мандрівка крізь віки: Нариси історії міста. - Рівне, 1998. - 196 с.: іл. Опис історії гімназії - з 1839 по 1922 рр. (с.73 - 91) 39
- ↑ Jakób Hoffman. Marian Dubiecki o sobie. W dniu wmurowania tablicy: Marianowi Dubieckiemu 10 maja 1931 roku w Równem na Wołyniu, Równe Wołyńskie 1931.