Користувач:Ganna9316/Чернетка

Архіви монастирські України – 1) колекції документів, що зберігалися у монастирях. 2) сукупність архівних фондів, що являються місцем збереження, комплектування документів пов’язаних з документообігом певного монастиря. У XVI- XVIII століттях в Україні існували монастирі уніатської, православної та католицької церков. Після підписання Берестейської унії більшість православних монастирів стали уніатськими. Монастирські фонди буди одними з найцінніших серед церковних архівів XVII-XVIII ст. Монастирі мали багаті бібліотеки, скрипторії, друкарні, зберігалися насамперед документи про різні привілеї, отримання монастирями земель, документи, пов’язані з господарським життям обителі, різноманітними конфліктами, її повсякденним побутом. Також у монастирях документи ретельно зберігали як вагомі юридичні свідчення про надані права і привілеї. Серед них – універсали гетьманів, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки. Великі за обсягом архівні фонди зосередилися у древніх монастирях: Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому. Не змінилися особливості монастирських архівів як мішаних сховищ вотчинної і церковно-адміністративної документації. Поряд з практичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел. Монастирі були місцем, де складалися хроніки та літописи.

Документообіг в монастирях

У монастирях переписувалися книги. Книги надзвичайно цінувалися, коштували дуже дорого.У XII-XIV ст. монастирські володіння розширювалися за рахунок вкладів. Вклади оформлялися духовними і даними грамотами, а також нерідко супроводжувалися передачею в монастир старих документів Таким чином, в церковних сховищах накопичувалося багато документів. Церква крім власних конфесійних володіла і деякими судовими функціями, пов'язаними з особливою категорією справ (прихильність до язичництва, багатоженство, шлюби між близькими родичами і т.д.). У процесі виробництва таких справ створювалися численні документи. Крім ділових документів у монастирях зберігалися рукописи і книги, які збиралися і потім листувалися. Діловодство вели під керівництвом вищого духовенства нижчі церковнослужителі - «дияк». Розвиток феодального господарства до ускладнення поточного діловодства у феодальній вотчині. Так, з'являються прибутково-видаткові книги та інші види документів. У XVI-XVII ст. в урядових установах склалася система діловодства. Наказовий апарат (канцелярія) складався з дяків і под'ячих, які вели всю приказну документацію. Існувала «стовпчикова» форма наказового діловодства, виробився і особливий стиль письма - скоропис. Документацію, що збереглася в архівах монастирів, умовно можна розділити на дві групи: релігійна і господарська, яка становила більшу частину. Крім того, в архівах церков і монастирів зберігалися документи світських феодалів, які підтверджували їх права на володіння землею, селянами та іншим майном. Розвиток феодального господарства призводило до ускладнення функцій вотчинного управління, а отже, і до ускладнення поточного діловодства у феодальній вотчині. Так, з'являються прибутково-видаткові книги та інші види документів. Поряд з дяками і подьячими, в монастирських канцеляріях в XVI-XVII століттях трудилися і стряпчі.

Різновид документів архівів монастирських

Можна виділити 4 основні групи документального спадку монастирів, що складають архів монастирський. Перша група – феодальна документація ( актові книги, описи фортець, межові книги тощо). Друга група – різноманітний комплекс вотчинних господарських книг. Тертя група – документація церковно-господарського розрахунку. Четверта група документальних матеріалів пов’язана з функціонуванням архівів монастирських це різноманітні джерела, що відображають релігійну діяльність окремого монастиря. Одним із факторів включення документу в архів монастиря була його практична значимість. У монастирському архіви зберігалась і поточна документація і документація минулих років. Функції історичного архіву монастиря могла виконувати казна. Більшість документів відображає конфліктні ситуації та судові процеси навколо земельних володінь. Збереглась документація господарських відносин монастирів: угоди про оренди земель і шинків; розписки про сплачені податки, сплату монастирем грошей за виконані роботи (будівельні, пошиття взуття для ченців тощо), зобов’язання повернути борг; інвентарі монастирських сіл; книги прибутків і видатків. Свідчення є досить спорадичними. Представлена мала кількість документів пов’язана із заснуванням монастирів, наданням їм господарських привілеїв. Так, упродовж другої половини XVI – початку XVII ст. серед надань К. Острозького дубенським монастирям збереглися підтвердження привілеїв. Більшість документів архівів належать до XVIII ст. Це можна пояснити «додатковими» 100-200 роками, котрі значно зменшували шанси на збереження документів, особливо у неспокійному XVII столітті. По-друге, у XVIII ст. монастирі активізували своє господарське життя, деякі з них були більшою мірою інтегровані в релігійне й культурне життя суспільства, як наслідок маємо збільшення кількості документації. Дещо іншою була ситуація з монастирськими архівами у Київщині. Це було зумовлено принциповими відмінностями у функціонуванні монастирів після Андрусівської угоди 1667 р. (греко-католицькі монастирі на Волині, православні на Київщині). Наслідком цього могло бути те, що в другій половині XVII-XVIII ст. у монастирських архівах на Київщині зберігалися дещо інші за змістом документи порівняно з Волинню, проте основна маса із них традиційно була пов’язана з конфліктами монастирів та їхньою господарською діяльністю. Належність до різних держав і конфесій у XVII-XVIII ст. спричинило відмінні наслідки для монастирських архівів. Зовнішні фактори впливу не сприяли збереженню архівів. Напади на монастирі, їх пограбування та пожежі за часів національно-визвольної війни, доби Руїни спричинили істотні втрати документів. Для греко-католицьких монастирів Волині додалися проблеми, пов’язані з переходом 1795 р. до складу Росії. Не пізніше 30-х рр. XIX ст. вони були знищені та передані православній церкві, духовенство якої не рідко нищило все, пов’язане з уніатством. Цей процес торкнувся і монастирських архівів.

Сучасне місцезнаходження фондів архівів монастирських

Монастирські архіви у XVIII ст. зазнали значних втрат внаслідок цілеспрямованого вилучення документів. У 1720 р. Петро І наказав архієреям усіх єпархій оглянути в монастирях стародавні жалувані грамоти і “другие курьезные письма оригинальные, также книги исторические, рукописные й печатные”. 1781 р. Святійший Синод звелів Києво-Печерській лаврі відібрати і надіслати документи для складання історичних описів монастирів Російської імперії. Після секуляризації монастирських земель у 1786 р. багато документів українських монастирів було передано до Київської казенної палати. Переважна більшість збережених монастирських архівних фондів зосереджена нині в державних архівосховищах України. Фонд Києво-Печерської лаври, що знаходиться у ЦДІАК України (ф. 128), налічує майже 30 тис. справ від ХVІІ ст. до закриття монастиря у 1924 р. Фонд «Почаївська Успенська лавра» надійшов до Держархіву Тернопільської області у 1952 р. і налічує понад 8 тис. справ за ХVІІ – початок ХХ ст. (ф. 258). Найстаріший монастирський архів — фонд Мукачівського монастиря отців Василіян (ф. 64 Держархіву Закарпатської області, майже 6 тис. справ за 1360–1949 рр.). На початку 1920-х рр. архів і бібліотека Михайлівського Видубицького монастиря припинили своє існування. Частина рукописних документів нині зберігається в Інституті рукописів НБУВ НАН України. Це головним чином рукописні книги (Ф. 1. – Спр. 5541 – 5569) та частина документів монастиря (Ф. 1 – Спр. 6405 – 6771, 27700 – 27867, а також Ф. 160 – колекція КДА). Фонд Білостоцького монастиря (ф. 2075, оп. 1). Складається з 56 од. зб. Найдавніший документ датовано 1641 роком. Фонд Володимирського монастиря (ф. 2074, оп. 1) складається із 122 од. зб. Найдавніший документ датовано 1496 р. Серед документів XVII-XVIII ст. лише кілька пов’язані з монастирем . Майже всі документи стосуються різноманітних аспектів життя міста Володимира – церковного і світського характеру. Фонд Дерманського монастиря налічує 259 од. зб. Найдавніший документ датовано 1499 р. решта відноситься до XVII-XVIII ст. майже всі вони стосуються Троїцького монастиря в Дермані. Фонд Дубенського монастиря склад з 22 один. зб. Фонд Жидичинського монастиря (ф. 2071, оп. 1) – 282 од. зб. Переважна більшість документів відноситься до XVII-XVIII ст. і стосується Миколаївської обителі в Жидичині. Фонд Кременецького монастиря невеликий за обсягом – 10 од. зб., фонд Луцького монастиря – 77 од. зб. Фонд Загорівського монастиря (ф. 2070, оп. 1) досить великий і налічує 137 од. зб. Хронологічно матеріали охоплюють період з 1500 до 1875 р. Значна кількість справ датована XVI-XVII ст. Це переважно виписи з гродських і земських книг. Фактично, це родинний архів Загоровських, патронів Загорівської Різдва Богородиці обителі. Фонд Зимнівського монастиря (ф. 2076, оп. 1) складається з 14 од. зб. Фонд Милецького монастиря (ф. 2078, оп. 1) складається із 7 од. зб. Фонд Низкиницького монастиря (ф. 2079, оп. 1) налічує 19 од. зб.

Література

• Архивоведение./ Под ред. Алексеева Е.В. - М.: ACADEMA, 2005.
• Архівознавство: Підручник / За заг. ред. Я.С.Калакури та І.Б.Матяш. – К.: Академія, 2002.
• Нариси історії архівної справи в Україні: Посібник / За заг. ред. І. Б. Матяш та К. І. Климової. – К., 2002.