Користувач:IVMD-2/Чернетка

Українська революція на Буковині
Перші визвольні змагання в Україні
головне гасло
Дата: жовтень1918 — січень 1919 Місце: Північна Буковина Привід: приєднання Північної Буковини до ЗУНР, та подальша злука з УНР Результат: Румунська окупація Північної Буковини Територіальні зміни: фактичний розподіл Герцогства Буковина на північну та південну
Сторони
Українська Національна Рада Буковини	Румунська Національна Рада Буковини	Буковинський крайовий уряд
Лідери
Омелян Попович	Янку Флондор	Йозеф Ецдорф

Українська революція на Буковині — національно-визвольна боротьба українців Герцогства Буковина, як частина перших визвольних змагань в Україні, за своє право на самовизначення та воз'єднання всіх співвітчизників в соборній Україні.

Історичні передумови

Микола Василько

За результатами «Берестейського миру», УНР вийшла з війни, та була визнана країнами «Четверного Союзу» незалежною державою. Крім того, завдяки зусиллям видатного буковинця Миколи Василька, який був членом української делегації на переговорах, вдалося добитися підписання окремого таємного протоколу, що передбачав об'єднання (до кінця липня 1918) української етнічної території Австро-Угорщини (Східна Галичина, Північна Буковина та Угорська Україна) в один коронний край на правах автономії.
Поряд з тим, під тиском угорців, поляків та румунів, документ було анулювано (07.08.1918) урядом Гусарека, що викликало хвилю обурення, в т.ч. серед буковинських українців.
У зв'язку з цим, в одній із своїх публічних промов (09.08.1918) відомий громадсько-політичний діяч та урядник Володимир Залозецький наголошував:

Буковина не є мирнішою ніж інші західні багатомовні провінції, вона є відсталішою. Через одне покоління вже не буде нікого, хто хотів би застосувати до нас слово мирний. Цій боротьбі можна запобігти, поділивши цю провінцію. Коли тебе болить око, вирви його. Я є заподілом. На одному полі можна вирощувати лише один вид пшениці. Лише там, де економічні і політичні стосунки є незатіненими, народ досягає своєї вищої культури. А соками культур окремих націй живиться культура цілого людства.

У другій половині 1918 р. Австро-Угорщина загалом, а західноукраїнські землі зокрема, переживали важку економічну та політичну кризи. У зв'язку з цим екс-міністр закордонних справ Оттокар Чернін визнавав:

годинник Австро-Угорщини зупинився, скінчився його завід

Керівництво багатьох політичних партій та організацій, в тому числі й українських, вбачали вихід з такого критичного становища у ліквідації монархії, надання поневоленим народам імперії права на самовизначення. Водночас, прем'єр-міністр Гусарек та міністр закордонних справ Буріан намагалися запобігти розпаду Австро-Угорської імперії шляхом пошуку компромісів, в першу чергу, з угорцями і поляками, повністю нехтуючи при цьому інтересами українців. Усвідомлючи тенденції, майбутній очільник ЗУНР Євген Петрушевич, виступаючи (04.10.1918) у дискусіях щодо майбутніх перетворень в Австро-Угорщині, наголосив: «Австрія стає ганьбою для Європи... тюрмою, в якій народи терплять страшні муки». Внутрішня політична ситуація в країні змусила Карла І провести 12 жовтня 1918 р. зустріч з провідниками парламентських клубів з метою з’ясування їхньої думки про політичне становище. Українські посли Євген Петрушевич та Євген Левицький заявили про «гаряче бажання всіх українців, щоб утворити самостійну Українську державу, зокрема зі східної Галичини, північної Буковини та північно-західної Угорщини». Проте будь-яких гарантій від Цісаря отримано не було.

Джерела

• Орест Мазур. Галицький політикум напередодні Листопадового чину//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 18/2009, с. 140-152