Користувач:Jafaz/Ммм

Український правопис 1928 року	Український правопис 1933 року	Український правопис 2019 року
Алфавіт
Альфабет: Аа, Бб, Вв, Гг, Ґґ, Дд, Ее, Єє, Жж, Зз, Ии, Іі, Її, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Оо, Пп, Рр, Сс, Тт, Уу, Фф, Xх, Цц, Чч, Шш, Щщ, Юю, Яя, Ьь. Літерf Ґ, ґ для для відрізнення фонеми [ɡ] від [ɦ] вживалася в Пересопницькому євангелію XVI ст., у "Граматиці" Мелетія Смотрицького (1619); Борис Грінченко у Словарі української мови (1907–1909) наводить близько 300 слів з літерою Ґ, ґ. Наум Каганович вважав, що літера Ґ, ґ з'явилася нібито на початку XX ст і є «недолугим новотвіром», що штучно застосовується лише у десятці слів: "викресливши непотрібну букву, до речі, недоладно подібну до шибениці, нам довелося піти навіть на те, що у братських російському та українському алфавітах не буде рівної кількості літер (33 та 32 відповідно), проте Україна як менша сестра Росії та її прямий мовний нащадок має розуміти подібний крок".	Алфавіт: Аа, Бб, Вв, Гг, Дд, Ее, Єє, Жж, Зз, Ии, Іі, Її, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Оо, Пп, Рр, Сс, Тт, Уу, Фф, Xх, Цц, Чч, Шш, Щщ, Юю, Яя, Ьь. У 1933 році правописна комісія прибрала літеру Ґ, ґ через «боржуазне націоналістичне шкідництво». Комісія Народного комісаріату освіти в 1934 р. видає резолюцію: "У зв'язку з тим, що у державному українському правописі є пункти, що їх застосування дає політично шкідливі наслідки, скорегувати український правопис в напрямку більшої конкретизації пункту про вживання Ґ. Відкинути штучне відмежування української мови від російської мови у словниках та усунути націоналістичні правила правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазні культури". Андрій Хвиля стверджуав, що літера Ґ, ґ орієнтувала українську на галицьку мовну практику, яка далека багатомільйонним працюючим масам Радянської України.	Аа, Бб, Вв, Гг, Ґґ, Дд, Ее, Єє, Жж, Зз, Ии, Іі, Її, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Оо, Пп, Рр, Сс, Тт, Уу, Фф, Xх, Цц, Чч, Шш, Щщ, ь, Юю, Яя. Літеру Ґ, ґ поновили у третьому виданні «Українського правопису» 1990 року для для відрізнення фонеми [ɡ] від [ɦ] в словах іншомовного походження
Іменники на -ть жіночого роду III відміни в родовому відмінку однини
§ 25. -и мають: б) Іменники жіночого роду III відм. на -ть за другим приголосним: від ра́дости, з ві́сти, до сме́рти, без чве́рти... Також винятково: до о́сени, без со́ли, кро́ви, любо́ви, Ру́си. Так подано ці слова в "Словнику" за редакцією Бориса Грінченка, який досі є одним із важливих мірил українськости лексики.	§ 47. -и мають: Родовий, давальний відм. має закінчення -і. Олександр Пономарів вважав, що закінчення -и в іменних на -ть жіночого роду III відміни в родовому відмінку дуже важлива, бо дає змогу відрізняти родовий відмінок від давального й місцевого. Так писали українські класики: "Поет не боїться від ворога смерти, Бо вільная пісня не може умерти" (Леся Українка).	§ 95. Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́ , Білору́си;
Вживання и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р
И чи І § 3. 2. В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і: Іван, іти, іду, ім’я, імення, Ілля, інбар, інжир, і́скра, і́стик, існувати, ́ істота, і́стина, і́нший, і́ноді, і́нколи, і́ній, І́род і т. ін. Класики української літератури до правописної реформи 1927 р. вживали и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на відміну від російської, де ы ніколи не вживалось на початку слів.	§ 3. На початку слова завжди пишеться і: існувати, істина, інший, іноді, інколи, іній, ім'я, Іван, іти, іду, інжир, інститут, індустралізація і т. ін. И вживали на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень, на початку іншомовних запозичень — загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ива, ивилга, идол, Игиатта, ижиця, илець, инакше, инакодумець, инбирець, инде, индик, индута, Индюр, инжир, иній, инколи, иноді, инколи, инший, иноземний, иноземщина, инопланетянин, инородець, иншомовний, ирджок/ирчок, иржа, Исиах, искра, искорник, искроватий, переинакшити та ін.	§ 2. Деякі слова мають варіанти з голосним и: і́рій і и́рій, і́род і и́род (‘дуже жорстока людина’). И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання. И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: ийбе́н, ир, Ич-оба́ , Кім Чен Ин
Іменники середнього та жіночого роду в родовому відмінку множини з закінченням -ів (-їв)
Винятково іменники ніякого та жіночого роду: без прислів'їв, подвір'їв, волів (від воло), багнів (і багон), полів (рідко піль), морів , місців (і місць), обличчів (і облич), роздоріжж́ів (і роздоріж), стовпищів (і стовпищ), питаннів (і питань), бабів , хатів (і хат), губів (від губа = labium), розкошів, подорожів, матерів , статтів (і статтей), відповідів (і відповідей), тварів (і тварей) і т. інші..	З паралельно вживаних форм бабів і баб, відповідів і відповідей, губів і губ, місців і місць, обличчів і облич, питаннів і питань, роздоріжж́ів і роздоріж, статтів і статей, стовпищів і стовпищ, хатів і хат залишено лише найближчі до російського варіанта.	Бабів і баб, губів і губ використовуються, однак безпосереднього в правописі не згадуються.
Закінчення -у, -ю в родовому відмінку назв міст
§ 20. Правопис наростків 23) У наростках -исько (-їсько) та -ище (-їще) пишеться и (після голосних ї), а не і, е: хлопчи́сько, огни́сько, станови́сько, гно́їсько, стовпи́ще, гори́ще і т. ін.	§ 20. 20) У наростках -исько (-їсько) та -ище (-їще) пишеться и (після голосних ї), а не і, е: хлопчи́сько, огни́ще, станови́ще, гно́їще, стовпи́ще, гори́ще і т. ін. Надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище.	§ 32. Правопис суфіксів 10) За допомогою суфіксів -иськ-(о) (-їськ-(о), -ищ-(е) (-їщ-(е) утворені слова переважно з емоційно-негативним забарвленням від іменників усіх родів, причому після букви на позначення приголосного пишемо и, а на позначення голосного — ї: гної́сько, дівчи́сько, хлопчи́сько; во́гнище, побо́їще.
Іменники на -ть жіночого роду III відміни в родовому відмінку однини
§ 81. -ське, -цьке Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочиське, Старобільське, Пинське, Зінов’ївське, Луцьке і т. ін. Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочиським і т.	Назви міст кінчаються на -ськ, -цьк: Волочиськ, Старобільськ, Пинськ, Зінов’ївськ, Луцьк і т. ін.	Назви міст кінчаються на -ськ, -цьк: Волочиськ, Старобільськ, Пинськ, Зінов’ївськ, Луцьк і т. ін.
Закінчення -у, -ю в родовому відмінку назв міст
§ 25. -а (-я) або -у (-ю) Іменників-назов місцевостей, країв, річок, міст тощо родовий однини вживається то з -у, -ю (далеко частіше), то з -а, -я: з сте́пу, коло лі́су, без лу́гу, до горо́ду, край ста́ву, проти са́ду, майдан́ у, я́ру, слі́ду, Сибі́ру, Туркеста́ну, Кавка́зу, Кри́му, До́ну, Ура́лу, Берлі́ну, Ло́ндону, Пари́жу, Ри́му, Нью-Йо́рку, Херсо́ну, але коло бе́рега, до кряжа́, біля горба́, з Ха́ркова, Черні́гова, Ки́єва (міста на -ів тільки так), Остра́, Кам’янця, Переми́шля, Жито́мира, Ві́дня.	§ 23. Географічні назви здебільшсго мають закінчення -а, -я: Харкова, Пскова, Сардтова, Тетерева, Медецна, Тульчина, Козельци, Дінця, Дніпропетрбвська, Херсбна, Ленінграда, Берліна, Лондона, Нью-Йорка, Парижа, Донбаса, Казакстана, Урала, Туркгстана та ін, але Сибіру, Криму.	§ 82. 2.1.2. 6) Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) в родовому відмінку мають назви населених пунктів (крім зазначених у п. 2.1.1.2 к): Амстерда́му, Го́мелю, Ліверпу́лю, Ло́ндону, Мадри́ду, Пари́жу, Чорно́билю. Закінчення -у, -ю наявне у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Дави́дового Бро́ду, Зеле́ного Га́ю, Криво́го Ро́гу, Часово́го Я́ру, Широ́кого Ла́ну та ін.;
Тверді іменники жіночого роду з числівниками дві, обидві, три, чотири
§ 30. 2. -і (після голосних та ’ -ї) Тверді іменники жіночого роду з числівниками дві, обидві, три, чотири можуть мати закінчення -і (як м’які), при чім г, ґ, к, х перед -і змінюється на з, ц, с, обов’язково з таким наголосом, як у родовому відмінку однини того слова: дві книзі, три вербі, хаті, руці, три квітці, пісні, чотири норі і т. ін. Але замість таких форм твердих іменників жіночого роду звичайно уживаються форми з -и, особливо після г, ґ, к, х: дві кві́тки, три руки́, кни́ги, чоти́ри бо́чки.	Тверді іменники жіночого роду з числівниками дві, обидві, три, чотири в правописі не згадуються, тобто форми двоїни як варіант були усунуті з правопису.	§ 88. Називний відмінок У називному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -и, -і (-ї), -а (-я). Іменники чол. роду з числівниками два, три, чотири мають закінчення -и, -і (-ї): два хло́пці, три робітники́ , чотири слухачі́ Однак, тверді іменники жіночого роду з числівниками дві, обидві, три, чотири в правописі знову не згадуються.
Транслітерація запозичених слів
Транслітерація літер «l», «la», «lo» і «lu»
§54. 1. а) У словах грецького походження, як здавна запозичуваних з нем’яким л, звичайно пишемо ла, ло, лу, л, а також і в старих запозиченнях із інших мов. а) ла: Список атла́нти, Атлантійський океан, атла́с, Лакедемон, лаконізм, латинський, обла́тка, паралакса, пла́стика, Платон, пла́тонічний, протопла́зма, сталактит, схола́стика, фабула́, фала́нга, філантропія, фістула́, формула́, хала́т, шарлатан, шкатула́, при чім а завжди після подвоєного л: вілла́, Геллада, Сцілла; б) ло: Список анало́гія, (ло́гіка, катало́г, проло́г, рефлексоло́гія), гело́ти, дипло́м, кілограм, коло́на, коло́нія, коло́с, Ло́ндон, охлократія, піло́т, тало́н, троглодит, ́ філоксера, філо́софія, хло́р, цикло́н, Цікло́пи, при чім о завжди після подвоєного л: Бйонделло́, Льонґфелло́; в) лу: Список лунати́зм, плутокра́тія, Поллу́кс г) л у кінці складу: Список адмірал, арсенал, артикул, бал (відзначення, але баль = бенкет), Балкани, бокал, генерал, Далмація, журнал, ідеал, інтернаціонал, капітал, капітул, квартал, меморіял, мінерал, ориґінал, офіціял, офталмоскоп, протокол, професіонал, скандал, скрупул, Стамбул, стимул, талмуд, Тантал, титул, фалд, фалш, февдал, фінал, фурункул, Халдея і деякі інші. ґ) Сполучення le послідовно передаємо через ле: Список біле́т, гале́ра, делеґа́т, електри́чний, Каледо́нія, коле́ґа, леґе́нда, ле́кція, Лена́в, Пале́рмо, телегра́ма, холе́ра і т. ін., однак Айхенвальд, Вайнгольд, ляйбґвардія, ляйтмотив, Ляйбніц, Ляйпціґ, Штайнталь, Шляйхер і т. ін. д) В англійських словах у кінці та перед приголосними не пишемо ь: Список Албіон, біл, бул, булдоґ, Велз, Вілсон, Далтон, гомрул, ґолкіпер, Джон Мілл, Мілтон, Фултон, Чарлз, Шеффілд і т. ін §54. Чуже Л а) В інших випадках новіші запозичення з західньо-европейських мов віддаємо м’яким л: а) ля: Список аеропля́н, баля́да, баля́нс, бациля́, буля́, вакуоля́, гіперболя́, ґалянтерія, деклямація, заля, ісля́м, Каля́брія, капеля́, капсуля́, клявіш, кля́са, лябораторія, ля́ва, ля́вн-теніс, ляґуна, ляж, Ля-Манш, Ля́мартін, ля́ндшафт, ля́тифундія, ля́фет, макуля́тура, Маля́ґа, Мон-Блян, новеля́, номенклятура, парлямент, пля́н, плянтація, пля́тина, пля́тформа, пля́ц, пляцкарта, постуля́т, прокля́мація, скаля́, тарантеля́, флякон, фля́мінґо, флянеля, цифербля́т, шкарлятина, шля́фрок; б) льо: Список бальо́н, бальотувати, бльокада, віольончеля, кольо́квіюм, Кольо́мбо, кольорит, льо́зунґ, льокавт, Льокарно, льомбард, пльо́мба, сольо, фабльо́, фльо́ра, фльо́та, шабльо́н; в) лю: Список блю́за, інфлюенца, Лювр, лю́за, лю́па, металю́рґія, Нібелю́нґи, целю́ля, целюльоза, целюльоїд; г) ль у кінці складу: Список автомобіль, адюльтер, альґебра, Альжір, алькоголь, альфабет, альхемія, асфальт, балькон, бензоль, бінокль, бухгальтер, васаль, вольт, Ґвадальківір, ґвельфи, ґольф, кальвінізм, опаль, п’єдесталь, порталь, Сенеґаль, скальд, фільтр, Цельсій і багато інших. Зокрема м’яким л віддаємо чуже l послідовно в комплексах — -лювати, -люція. -ляндія, -ляр, -лярний, -лярія-, -лятор, -ляція, -льний, -льоз, -льоза, -льозний і в усіх вивідних від них словах: протоколювати, титулювати, революція, Ґренляндія, Естля́ндія, Ляпля́ндія, Ютля́ндія, циркуля́р, канцеля́рія, реґуля́тор, спекуля́ція, капітал́ ьний, скрофульо́з, целюльо́за, компіля́торський, маніпуля́нтка і т. ін.	$ 75. Слова іншомовного походження з l передаються: 1. Л непом'якшеним (л, ла, ло, лу): арсендл, артикул, бал (відзначення), інтеграл, інтернаціонал, капітал, вулкан, формула, аероплан, баласт, пллан, клас, блок, флот, велосипед, колонія, соціологія, металургія, Атлантичний океан, Ла-Манш, Лафарг, Гренландія, Лузітанія. 2. Л пом'якшеним (ль, ля, льо, лю): автомобіль, асфальт, магістраль, астролябія, полярний, регулатор, ляпiс, пляж, карт- блянш, кльош, алюміній, блюмінг, аншлюс, люфа, революція... Золя, Люксембрг, Фінляндія, Бельт, Тель-ман, Садуль, Базель... Сполучення lе послідовно передаеться через ле: білет, легенда, пленум, лекція, телеграф.., Палермо, Каледонія... В англійських словах у кінці й перед приголосними пишеться л, крім слів засвоєних уже із л м'яким. Отже: Мелвілл, голкіпер... але: біль, бульдог, Вільсон і ін.	§ 121. Звук [l] у словах іншомовного походження передаємо твердим або м’яким л — залежно від того, як узвичаєне те чи те слово в українській мові: 1) твердим л (л, ла, ло, лу) у словах: арсена́л, бал, вулка́н, інтегра́л, капіта́л, футбо́л, халва́; аеропла́н, бала́нс, гала́нтний, глазу́р, клас, моле́кула, нове́ла, план, при́мула, фо́рмула; блок, велосипе́д, коло́нія, со́ло, соціоло́гія, флот; блу́за, лу́па, металу́ргія; Алба́нія, Атланти́чний океа́н, Гренла́ндія, Ла-Ма́нш, Ло́ндон, О́сло, Тулу́ за; Вела́скес, Лама́рк, Флобе́р та ін. У новітніх запозиченнях з англійської мови звук [l] передається твердим л (ланч, сейл, табло́ їд, файл та ін.); 2) м’яким л (ль, ля, льо, лю) у словах: автомобі́ль, асфа́льт, бульдо́г, гі́льза, гольф, магістра́ль, педа́ль, та́бель; вакуо́ля, пілю́ля, пляж, поля́рний, регуля́тор; туберкульоз; алюмі́ній, блю́мінг, револю́ція; Аля́ска, Ба́зель, Лю́бек, О́льстер, Фінля́ндія, Ві́льсон, Лі́нкольн, Золя́ , Кро́мвель, Лю́тер, Міше́ль, Рафае́ль та ін.