Користувач:Kab93/Історія Добропільщини
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
Історія Добропільщини це історія Добропільского району і міста обласного підпорядкування Добропілля зі своїми спутниками, що знаходяться на його теріторії.
Землі Добропільщини були у складі Самарської паланки.
Починаючи з 16 століття на території Добропільського району почали проникати запорізькі козаки. Вони засновували сторожові пости, зимівки і хутори. На теріторії Добропільшини козацкі сторожі були біля сіл Золотий Колодязь, Криворіжжя, Кам'янка, Новоторецьке, Рубіжне, Святогорівка.
Запорізькі і донські козаки підтримували між собою зв'язок через річку Самару . Легкі човни зпорожців із Запорізької Січі підіїмались вгору по течії Дніпра, потім по річці Самарі до її верхів'я біля с. Самарські ставки. Звідси козаки тягли волоками на котках свої судна берегом до сіл Мар'ївка і Золотий Колодязь у р. Грузьку приток Казенного Торця. Далі пливли по р. Казенний Торець до р. Сіверський Донець . А з нього в його притоку Кривий Торець до її верхів'я Далі знов по суші, на котках 15 кл. до верхів'я р Кальміус а цією річкою вниз до Азовського моря до сторожі Домаха.
У 1978 р під час будувіництва каналу Дніпро Донбас біля села Золотий Колодязь були викопані старі дошки. Як встановили дослідники це були дерив'яні залишки одного з запорізьких човнів залишених в числі пошкоджених 17 човен Петра Сагайдачного 1613 р.
В 1680 році був заснований крупний козачий хутір Чумацька криниця, який знаходився біля чумацького шляху і криниці .
Землі Добропільщини були у складі Бахмутського повіту
Активне заселення Добропільських степів йшло в роки правління Катерини . Щоб швидше освоїти слабо заселені землі вона роздавала їх своїм чиновникам, генералам поміщикам, іноземцям з вимогою швидкого переселення сюди селян з інщих губерній.
В числі тих хто першим заселив і обживав наші землі були поміщики, чиновники, і віїськові чини: брати Єнін, Юр'їв, Роговський, Подольський, Васильєв, Розгон і інші. Імена цих людей і іх родичів збереглись в назвах сіл. Багатьом селам новосели давали назви, пов'язані з красою нашого краю: Зелене Веселе Світле Веселе поле, Добре поле. Частина сіл одержали свої назви від річок, поблизу яких вони розташовані: Грузьке, Тороцьке, Нововодяне та ін.
У 18 столітті виникли села: Юр'ївка (1763), Святогорівка (1794), Криворіжжя(1794), Добропілля (1800).
У 19 столітті Шахове, Шилівка, Ганнівка та інші села і хутори. Поселенці селились в першу чергу на берегах річок. Займались вони землеробством, ловили рибу, розводили худобу.
Але незабаром в різних місцях Добропілбщини почали знаходити кам'яне вугілля, пласти іноді виходили на поверхню. Деякі селяни копали його на своїх садибах. За даними Генштабу Росії в 1862 р. вже в ті часи існували невеликі кустарні шахти на лівому березі р Грузької біля села Нововодяне, Красноподілля, Хлопове. 70-ті роки 19-го століття кустарний видобуток вугілля вели поміщики Юр'єв, Роговський, Подольський, Розгон.
На початок 20-го століття Добропільщина була повністю заселена. В нашому краї тоді було більше 100 населенних пунктів. В ті роки волосними центрами були Криворіжжя, Золотий Колодязь, Святогорівка, Шахове. В волосних центрах вже були церкви, земскі школи, фельдшерські медпункти, бібліотеки.
На початку минулого віку, Добропільщина була сільськогосподарським краєм. Головне на той час багатство краю родюча земля була розподілена несправедливо. Наприклад якщо в 5 найбільших селах з 465 селянських дворів з 3724 людми мали всього 4552 десятин землі, то 5 поміщицьких сімей з 29 осіб землевласнеків Кудашевих, Шидлерів мали у володінні 14 тисячь десятин найкращої землі. А крім них ще були великі землевласники — Струве, Назери, Фідлери, та ін. . Багато земель було в руках куркулів. І церкви селах володіли більше 300 десятин землі.
Селяни жили дуже бідно, бо землі у них або зовсім не було, або ж був невеликий клаптик її, який ніколи не міг прогодувати велику сім'ю до нового врожаю.
Важка наймитська праця на поміщиків і куркулів, злидні, голод, хвороби, висока смертність, безправ'я викликали гнів і бунтарські виступи селян проти гнобителів. Особливо це проявилось уроки революції 1905–1907.
У 1905 р в с Вірівка найманні робітники поміщика Роговського організували страйк з вимогою підвищити їм заробітну платню і замінити жорсткого керуючого маєтком Зайцева. Страйкуючих підтримала вся бідняцька молодь села і Гришинський комітет РСДРП. Страйк дуже налякав поміщика, який змушений був задовольнити вимоги страйкарів . Це була перша і єдина на той час перемога селян.
У 1906 р. селяни с. Криворіжжя зробили спробу встановити в селі свою владу . Вони розгромили поміщицьку економію, поділили хліб і сільгоспінвентарь між собою. Влітку цього року селяни с Золотий Колодязь також виступили проти своєї поміщиці П'янкевичь.
Але виступи селян проти поміщиків в усіх селах нашого краю були жорстоко придушені карателями Організатори виступів О. П. Ісаєв, П. І. Ісаєв і А. П. Коваленко були посаджені в тюрму, а селян карателі побили різками і шомполами . Революція зазнала поразки .
В 1910–1912 роках на Добропільщині було закладенно два вугільні рудники: Ерастівський на лівому березі р. Бик; Святогорівський на правому березі р Бик. В 1915 р. було завершено будівництво залізничної станції Добропілля, залізниці що зв'язала її зі станцією Гришине. Шахтовласники брати Бродські і поміщик Подольський, були зацікавлені тільки в одержанні великих прибутків за продане видобуте вугілля. Вони зовсім не дбали про покращення умов праці і життя гірників, про благоустрій гірницьких селищ. Медичної допомоги на рудниках не існувало.
В 1914 р почалась перша світова війна . Життя робітників і селян ще більше погіршилось. Працювати на полі було нікому. Господарства селян розвалювались . Ціни на продукти зросли, а зарплатня так і залишилось низькою. З фронту приходили інваліди і похоронки на загиблих. Зросла кількість сиріт. Умови праці на рудниках ще більше стали нестерпними.
Почались страйки перші невеликі в 1914 р. , а в 1916 великий страйк гірників на Святогорівському руднику. Страйк очолив бугалтер рудника Печериця.
Страйкуючі вимогали встановити 8-ми годиний робочий день, підвищити заробітну плату, встановити вихідні дні, розширіти шкільне приміщення. Вимоги страйкарів були відхилені шахтовласниками . Члени страйкому відправили на фронт . Виступ гірників був придушений поліцією. Незадоволених робітників адміністрація викинула з роботи.
В березні 1917 р. відбувся мітинг гірників Добропільских рудників і селян навколишніх сіл з нагоди повалення царського самодержавства в Росії, на якому були висунуті вимоги: «Робітникам — восьмигодинний робочий день. Селянам — землю. Припинити братовбивчу війну». Цього ж місяця була створена перша профспілка гірників Добропільских рудників, яку очолив машиніст лебідки Т. І. Клевецький. В селі Криворіжжя, Золотому Колодчзі, Святогорівці обрали волосні ради, в інших селах сільскі. В травні 1917 р. на рудниках був утворений комуністичний осередок, цього ж місяця на робочіх зборах обрали делегатом на перший Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських і солдатських депутатів Й. І. Тютюнник. На початку вересня на рудниках обрали ревком.
В зв'язку із загрозою наступу на Донбасі загонів Каледіна, у вересні на Добропільских рудніках . В складі загону Ерастовского рудника було 350 чоловік, в загоні Святогорівського рудника 150 чоловіків. Командували загонами рудників: Гриняк, Татарин, комісари: Булавін, Андрюханов. В селах Добропільщини нарастав бунтарський дух, в селі Торецьком біднота розгромила панську економію, а пізніше розділила землю. На хуторі Трудовом селяни забрали сіно у поміщика Ларіна.
Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди / В. В. Подолян. — Донецьк: Престиж-party, 2009. — 367