Користувач:Klaus666
поет Микола Пилипович Голей (4 травня 1939, с.Краківського воєводства (Польща) — український поет, громадський діяч.
Народився 1939 року в с. Бонарівці Ряшівського повіту Краківського воєводства (Польща). 1945 року депортували в Україну. Тут навчався у школі. З 1954 року працював мельником в с. Драгасимові . У січні 1956 року за організованим набором його направили у ФЗУ (фабрично-заводське училище) на Донбас. 1958 року був призваний в ряди Радянської армії .Після демобілізації працював шофером у Чернівцях . З 1966 року аж до виходу на пенсію працював на Снятинському меблевому комбінаті.Завжди був активний у громадському житті,брав активну участь у роботі редколегій стінних газет . Одружений. Виховав сина і дві дочки .
Першим твором Миколи Голея були спогади у співавторстві "Втрачена земля" про його родинне село Бонарівку, виселене у 1945 році з Надсяння. Сьогодні читачу він пропонує у віршованій формі свої нові твори, які об'єднують його особисту долю, долю родини і долю країни, віршованим словом зупиняє прикарпатське буття і перетворює їх у поезію. І це йому вдається. Відходячи від документалістики, автор уже проявляєє себе самодостатнім співцем покутського буття з усіма його проблемами, демонструє власний поетичний стиль. Без філософських міркувань, по сільському просто і виразно, автор освідчується у любові до рідкого краю, навколишньої природи, до героїв-земляків, сильних і незламних духом, карбує політичні негаразди молодої країни. Творчість Миколи Голей відкрилася в час незалежної України, в час національного і духовного піднесення. Це воно окрилило його духовно, викликали потребу творчої праці.Довгі роки важкої селянської праці не зломили, навпаки, загострили потребу звернутися, а здобута незалежність країни збудила у нього потяг до слова. Його невеликі, зате вдалі, поетичні рядки вже побачили гранки "України молодої", "Галичини", "Голосу Покуття". Сюжети його творів - життя, яке його оточує навколо,картини, сповнені любові до землі, на якій виріс і пішов у життя, до Батьківщини, до тих, хто не вернувся з поля бою, непростий період реформ нашого життя. в них душа і непроста біографія автора, що сповна відповідає історії Покутського краю. Стиль його слова простий як саме сільське життя, в якому він шукає суть самої істини. В них відсутнє менторёство і повчальність, властиве багатьом представникам старшого покоління, відчувається і рятівний сільський гумор, без якого перестає жити село. Видно, від Бога йому воно дано, що треба таки сказати і зробити все, що долі приписано.