Користувач:Korwinski/Чернетка/2

Пінська шляхта (біл. Пінская шляхта, пол. szlachta pińska) — соціальна група яка склалась з місцевого боярства і переселенців шляхетського походження на теренах Пінського князівства, а пізніше повіту Берестейського воєводства Великого князівства Литовського, Руського, Жомойтського в XIV—XVIII ст.

Історія

1520—1657

Після смерті князя Федора Ярославича, удільне Пінське князівство стає державною власністю яку король Сигізмунд І Старий передав своїй дружині Боні Сфорці. В цей час пінське боярство розпочало процес затвердження у неї власності маєтностей отриманих від покійного князя та литовсько-руських правителів ще з часів Вітовта. В тім на повірку виявилось що багато з них не мають на них жодних документів, і володіли ними виключно на підставі давності яку підтверджували тільки усні свідчення.

Реєстр пінських бояр в переписі литовського війська за 1528 р.

Бояри, які мають людей і коней:

• 3 коня: Іван Полоз, Дмитро Федькович з сином Олізаром
• 2 коня: Матяс Зінькович
• 1 коня: Кірдей Гричинович, Іван Гричинович, Воїн Гричинович, Матфіїва Гричиновича, Гаврило Гричинович, Петро Курилович, Федір Федюшкович, Іван Велятицький

Бояри, які не мають людей:

• Виставили коня: Богданова, Васькова і Зеленькова вдови.
• Виступили самі: Аньцушко Дольманович; Василевський Дольманович; Богдан Дольманович; Лукаш Козлековицький; Іван Козлякович; Гришко; Міхно і Іван Ребковичі, Іван Ребкович, Богдан Хомутович; Капуста; Ігнат Коморавич; Іван Занькович, Грін і Ман Заньковичі, Федько Ігнатович; Іван, Степан, Богуш і Ходор Полховські; Семен і Максим з браттями Лозичами; Олексій, Іван з браттями Шоломичами; Юшко, Колейник Диковицький; Іван, Грин, Мас Просоловичі; Тишко і Мінк Яцковичі; Зан і Мартин Литвиновичі; Ходор з браттями; Василь і Радивон Сачковці; Сидір і Іван Горбачевичі; Верениги; Федько Стрілка; Полюх Лук'ян з Серник; Путило, Мартин і Юнець у Плотниці.

1657—1658

В умовах наступу козацьких, московських і трансільванських військ проти Речі Посполитої Богдан Хмельницький 31 грудня 1656 року видав універсал в якому гарантував безпеку мешканцям Великого князівства Литовського, які підтримували Військо Запорозьке. Попереднє складне становище ще більше ускладнювалось новими військовими діями на цих теренах. Після відступу московитів Пінщину зайняли коронні війська. Утім, якщо перші плюндрували костели та гнобили католиків, то другі діяли схожим чином стосовно православних, їхніх храмів і монастирів. Як наслідок, орієнтація на Київ, з яким існували давні історичні зв'язки, стала видаватися у середовищі пінської шляхти цілком логічною. Литовський священник Альберт Віюк-Коялович писав: «від початку війни козацької справлявся маршалок Єльський, як tribunus legionis Pinscensis, дуже добре аж до походу під Жванець. Врешті, доведений до розпачу, пристав до козаків». Для останніх Пінський повіт слугував своєрідним містком на Побужжя й цінною ланкою у зносинах зі Швецією. Принагідно зауважити, що Лукаш Єльський вже мав справу щодо замирення з козаками, коли у 1655 році відвідував гетьманську Україну у складі місії Кола посольського.

14 травня 1657 року гетьманський намісник Антон Жданович оголосив про розповсюдження козацького протекторату на Пінщину й вислав залогу для забезпечення безпеки. Ці дії підштовхнули маршалка повіт Лукаша Єльського до видання 18 травня універсалу зі запрошенням пінської шляхти на повітовий соймик, де було вирішено направити посольство для переговорів з Хмельницьким..

Переговори у Чигирині виявилися успішними: старшинська рада підтримала пропозицію посланців. 20 червня 1657 року Єльський та стольник Адам Спитек Бжеський з товаришами урочисто присягнули від імені пінської шляхти на вірність гетьману та підписали документ для закріплення цього обов'язку на що Хмельницький видав підтверджувальний універсал. Пінщина ввійшла до складу козацької держави на умовах нерозривного союзу, а угода була зареєстрована у гродських книгах.

У «Забезпеченні», даному Хмельницьким 28 червня, підтверджувались всі станові прерогативи, вольності й шляхетські суди, що були за часів Речі Посполитої. Римо-католикам, їхнім храмам і школам гарантувалась релігійна свобода. Козаки зобов'язувались не навертати нікого силоміць до православ'я, що, на думку дослідниці Таїрової-Яковлевої, корінним чином відрізнялося від політики московського царя Олексія Михайловича. Водночас, протестанти, іменовані в тексті «сектами», та уніати потрапляли під заборону, хоча останнім пропонували підпорядкуватись київському православному митрополиту. За шляхтою, яка приставала до присяги, зберігалися всі спадкові землі, ленні й довічні надання, вона також отримувала можливість вільно обирати урядників. Влада гетьмана поширювалась, опріч Пінська, на Мозир і Турів, на цих землях утворювався окремий полк. Сину Лукаша Єльского, перед тим ротмістру коронного війська — Роману Антонію Єльському — дали чин козацького полковника.

Універсал на підтвердження прав шляхти Пінського повіту

У ім’я Господнє, амінь, на пам’ять вічної справи.

Ми, Богдан Хмельницький, генеральний гетьман його царської милості військ Запорозьких, повідомляємо цим листом, затвердженим вірою і всього війська, кожному, кому належить про це знати.

Одвічна мудрість, роздаючи шляхи загального співжиття, сама заборонила заподіювати лихо тим, хто творить добро, коли наказала приймати прихильних дружнім серцем і привела для цього відповідне порівняння, що не годиться, щоб за рибу вужа, за хліб камінь та інші лихі речі мав одержувати той, хто творить добрі діла. Ще найвищий творець і правитель підсонячного світу навчав такої поведінки та закладав такі найпевніші правила взаємної щирості і приязні — добром віддавати за добро; тому жодному, створеному його ласкою, не годиться інакше поводитися зі своїм ближнім, якщо він бажає уникнути Божої кари і людського осуду за відхилення від спасенного шляху. Тому і ми, не відступаючись від давно встановлених звичаїв, коли Бог люб’язно схилив Пінський повіт до з’єднання з нами волею і серцем, приязно і прихильно прийняли послів, присланих від них для затвердження вічної дружби, його милості пана Лукаша Єльського, маршалка, і його милості пана Адама Спитка, берестейського стольника, пінських сановників, і прийняли належні умови і обов’язки дружби, забезпечуючи їх з усією відповідальністю і під сумлінням, що з цього часу не будемо вороже з ними поводитися, ані посилати в їхні маєтності особливого війська, крім окремих загонів безпеки, ані не будемо підмовляти когось чужого загубити їх, як самі, так і через намовлених осіб. Навпаки, якби хтось з ненависті до них, або для укладення приязні і з’єднання з нами, або з якої-небудь іншої продуманої причини хотів вчинити їм шкоду, вторгнувшись в їхні краї із військом і плюндруючи вогнем і мечем їхні маєтності, обіцяємо підтримувати їх, допомагати їм і навіть усім військом захищати від ворогів, що наступають на них, хоч би наших близьких, які не слухали б нашої поради і не припинили б цього. А щодо обрядів римської віри, з якою вони приєднуються до нас, то ми всі — військо Запорозьке і наші нащадки — не перешкоджатимемо їм і не примушуватимемо жодного з них силою до православної грецької віри. Ми також не повинні знищувати і скасовувати давніх і нових фондів на костели, якщо вони утворилися не із здирства церковних маєтностей і покривдження убогих православних.

Однак постановляємо взаємно викорінювати секти і унію як причини великого лиха, не загороджуючи шляху до нашої ласки тим із нашого духовенства, які, прийшовши до пізнання правди, віддали б належний послух київському митрополитові і, відбувши належну покуту, мали б за собою гарячу рекомендацію наших духовних. Що ж до привілеїв, вольностей і судів, наданих кожному станові, забезпечуємо їх не інакше, тільки так, як було за польських королів, із тією умовою, щоб скоротити правні процеси та загородити вбогій шляхті дорогу до злиднів і надмірного ябедництва. Чини, посади, достоїнства, як земські, так і військові, надані тепер милостивим панам обивателям Пінського повіту польським королем, кожний зберігатиме до кінця життя. Однак, якщо мав би хто з урядників з волі Божої зійти з цього світу, згідно зі звичаєм, на місце померлого новий урядник обиратиметься тому, що за старим звичаєм урядників звикли тільки обирати. Але залишаємо за собою право затвердження обраного. А щодо інших, які б підлягали нашому рішенню і волі, будемо розпоряджатися старшинствами, приймаючи до уваги повагу і пошану до заслужених згідно з рекомендацією нашого пінського старости. Крім цього, щодо військових чинів усіх, які є тепер і будуть пізніше, то запевняємо вас, що ми залишаємо уповноваження і свободу в наданні [звань] ротмистрів та поручників полковникові, що буде на той час. Однак всі вони без нашого розпорядження не повинні нікому оголошувати, ані укладати нової дружби з ким-небудь, нас про це окремо не повідомивши. Спадковими маєтностями у Пінському, Мозирському і Турівському повітах 1, а також в інших місцях, де б вони не знаходились, дозволяємо вільно користуватися, з усіма прибутками, тим, хто тільки виконає присягу вірності. Васальні права, які тільки хто-небудь має, здавна надані королями, залишаються і залишатимуться повністю кожному — це забезпечуємо ми військом Запорозьким за нас і наших нащадків. Тільки королівщини Пінського староства, які належать до наших доходів, вилучаються з їхнього користування. Довічні ж надання повинні служити кожному до смерті, а після сконання кожного посесора вернутися в наше розпорядження. Богослуження, проведення звичайних процесій, вільне навчання шляхетських дітей, всяку пошану римського духовенства ми і нащадки наші з військом Запорозьким клянемося християнським словом залишити їм, не чинячи їхньому виконанню найменшої шкоди або перешкоди. Взагалі обіцяємо не заподіювати ніяким їм належним вольностям жодної кривди, щоб тільки не були придумані нові для того, щоб нас обманути. Обіцяємо додержуватися умов, належних дружбі, і зобов’язуємося підтвердити це наше запевнення через наших особливих послів та їхню присягу. Зобов’язуємося з цього часу ми самі зі своїми нащадками і військом Запорозьким, що матимемо спільних друзів і ворогів і вічно й непорушно перебуватимемо в дружбі. Сподіваємося, що їхні милості пани обивателі Пінського повіту повністю дотримуватимуться умов, які зобов’язалися виконувати, взявши в приязні до нас через присягу своє сумління. А щоб все це ще важливішим і ще головнішим було, підписуємо ці наші запевнення поряд з військовою печаткою власною рукою.

Відбулося в Чигирині, дня 28 червня за старим календарем, року господнього 1657.

Богдан Хмельницький, гетьман його царської милості військ Запорозьких

Король у своєму універсалі від 14 серпня 1657 оголосив маршалка зрадником, котрий запродав повіт у «вічну неволю козакам», «на своїх рідних випросив маєтності й добра різних громадян» та «багато ворожого і зрадницького тепер чинить». За його розпорядженням приналежна йому власність передавалася лояльним шляхтичам.

Водночас з присягою послів був виданий гетьманський універсал про скликання на 23 вересня повітового соймика, на якому мала б відбутися урочиста присяга всієї шляхти за участі відрядженого українського посла Івана Груші. Важким ударом для прокозацького табору стала смерть Хмельницького, котра активізувала опозиційні кола. 20 серпня в Калауровичах зібрався альтернативний соймик, представлений шляхтичам й на чолі із єпархіальним адміністратором Кваснинським-Злотим та повітовим хорунжим Ордою. Його учасники видали «маніфестацію», в котрій назвали присягу перевищенням повноважень, оскільки, як стверджувалося, шляхта первинно відрядила посланця, просячи «лише спокійного сусідства й протекції від угорського своєвільства й тиранства». Негативно сприймався й пункт про заборону греко-католицької церкви. В сторону Єльського закидалось, що той немалі кошти, зібрані на забезпечення спокою повіту, начебто вжив «на фальшиву промоцію особи своєї». Місія Івана Груші, який прибув із запізненням лише наприкінці серпня, не принесла успіху, тому з огляду на наступ військ Павла Сапіги козаки покинули місто.

В грудні 1657 року Костянтин Виговський вирішив відновити протекторат над пінською шляхтою, «сповняючи прохання тамошніх обивателів і обов'язок опіки над ними». Його брат, новий український гетьман, у реляції до волинського каштеляна Станіслава Беневського пообіцяв надіслати польському королю оригінал угоди з усіма підписами й виступив на захист «зацного старика» Лукаша Єльського, «відваги, рани і заслуги» якого призабуті іншими пінськими шляхтичами. Останні «злими обмовами споганили його славу» перед королем, «позбавили його маєтку і викинули з нього».

У затяжній боротьбі за Пінський повіт між Річчю Посполитою та Військом Запорозьким Лукаш Єльський спершу залишався вірним угоді з останньою, проте в серпні 1658 р. він переметнувся на бік короля й отримав від нього повну амністію, послабивши пінсько-козацький союз. У 1662 був обраний послом до сейму.